Чорні цятки заполонили собою весь простір навколо, мов провісники тих тривог, які приніс цей день — день виборів президента. Неспокій і непевність чекали насамперед тих, хто в країні та за її межами вболіває за європейський шлях розвитку й іншого майбутнього для неї не бачить, тобто переконаний, що це єдина доступна версія майбуття. Для них вибір на користь проросійського курсу — це повернення в минуле, це безвихідь. І, як наслідок, сигнал, що з країни треба точно їхати геть, якщо, звісно, це ще не зроблено. Згідно з офіційною статистикою за кордоном проживає до 300 тис. громадян Молдови. Згідно з неофіційною — близько мільйона. І насправді більшість тих, хто прагнув євроінтеграції, виїхали на постійне місце проживання в країни Європейського Союзу.
У другому турі таки переміг проросійський кандидат від соціалістів Іґор Додон, якого відкрито підтримує Кремль. У нього 52,2% голосів. У його конкурентки Майї Санду, проєвропейського політика, лідера партії «Дія і солідарність», 47,8%. Це той випадок, коли поразка насправді є перемогою. Причому перемогою всупереч логіці брудних політтехнологій. Додон на ці вибори витратив у десятки, якщо не в сотні разів більше коштів, ніж Санду. У неї їх просто не було. За нього велася масштабна й повсюдна рекламна кампанія, у неї на це знову ж таки бракувало коштів. У нього сильна, професійна команда. Вона такої не мала. Він є втіленням соціальних норм і патріархальних цінностей: сильний чоловік, сім’янин, що прийшов голосувати зі своїм маленьким сином на руках. Вона тендітна жінка, незаміжня, прийшла сама на виборчу дільницю, без бодігардів та помічників, і вимушена була пробиватися крізь лави репортерів. Він говорив простими й примітивними словами про пенсії, дружбу з Росією, про поганих попередників-корупціонерів у владі.
Вона, особливо на початку кампанії, наводила раціональні аргументи й говорила по суті: які реформи потрібні, щоб зменшити корупційні ризики, що означають європейські цінності на практиці, чому Молдова має визнавати дії Росії в Україні агресією. Він дотримувався інформаційної тактики а-ля Трамп, тобто риторики постфактів: правди немає — все можливо. Підконтрольні соціалістам ЗМІ запускали в інформаційний простір безліч компроматів на опонентку: і що вона зажадає об’єднання Молдови з Румунією, і що за її президентства в країну пустять 30 тис. сирійських біженців, бо цього нібито вимагає Угода про асоціацію з ЄС, і що вона є лесбіянкою. Загалом то була гра на страхах у зубожілому, розчарованому й втомленому від корупції та безперспективності суспільстві. Вона ж мусила витримувати цей удар і таки не опустилася до рівня опонента. Він позиціонував себе як альтернативу, політика, чистого й далекого від оборудок попередників. У листопаді 2014-го з трьох тамтешніх банків вивели в офшори близько мільярда доларів, що дорівнювало 1/8 ВВП Молдови. Це була масштабна й добре продумана афера. Як наслідок — люди розчарувалися не так у проєвропейському курсі країни, як у владі, що його провадила. Майя Санду на той момент працювала міністром освіти. Цього факту вистачало, щоб Іґор Додон звинувачував і її у провалах попередників. І за таких реалій проєвропейська кандидатка програла йому лише 4%.
Отже, країна розділилася практично навпіл: для однієї її частини неприйнятно багато з того, про що каже Додон, а інша — з-поміж них чимало людей старшого віку, які заледве виживають на мізерні пенсії, — радо прийме авторитарного лідера, який «закрутить гайки», «забезпечить мир» і зробить Молдову знову успішною. Як країна вийде з цього стану розділеності, наразі не зрозуміло. Поки що здається, що на знак протесту звідти виїде ще більше молоді, підприємців, освічених людей, тобто найактивніших і найдинамічніших громадян.
Читайте також: Запит на Путіна в Молдові
З усіх гучних, резонансних заяв Додона про російський Крим, перегляд відносин із ЄС, зближення з РФ, визначення статусу Придністровського регіону для України чи не найважливішою є саме остання. Новообраний президент може домагатися надання цьому регіону Молдови особливого статусу, який передбачатиме право вето на стратегічні зовнішньо- та внутрішньополітичні рішення Кишинева. А це стане прецедентом, на який посилатимуться Росія і навіть ОБСЄ, Німеччина та Франція в межах мінського процесу. Втім, до цього ще далеко. Для початку Додон мав би отримати підконтрольну парламентську більшість. Він уже заявив, що домагатиметься проведення дострокових виборів до законодавчого органу в 2017-му. Для цього ладен провести референдум щодо збільшення своїх повноважень. Таким чином, новообраний президент одразу ж взявся задовольняти зрослий запит на авторитарного лідера.
Тим часом Майя Санду, пройшовши жорстоку школу президентської кампанії, готова залишатися в політиці. Це хороша новина для всіх, хто підтримує європейську версію майбутнього Молдови.