Розбещені комунізмом

Малюнок: Анатолій Петрицький, "Портрет письменника Гордія Коцюби", 1930 рік 

1920-ті роки в усьому світі були дивним часом. Після кривавої Світової війни ті, кому вдалося вижити, насолоджувалися життям як могли. Люди снували плани на майбутнє, переконані, що після такого жахливого випробування світ має стати зовсім іншим. Для Скотта Фітцджеральда ці часи стали «добою джазу», а для інтелектуалів у щойно створеному СРСР (їх тоді ще не розстрілювали) – добою авангардистського експерименту в усіх сферах життя. Митці цілком серйозно вважали, що революція 1917 року надала їм можливість збудувати зовсім новий світ із новими, прогресивними стосунками між людьми. Ця фантазія покликала до життя і живопис Малевича й Кандинського, і конструктивістську архітектуру та дизайн, заздалегідь пристосовані до нових потреб, що от-от мають з’явитися. Наприклад, в оселях перестали проектувати кухні – кожен багатоквартирний будинок мав приміщення для спільної трапези мешканців. Одне слово – комуна, все спільне, стосунки відверті й на межі фолу.

Словосполучення «сексуальна революція» зазвичай вживається в зв’язку з рухом хіпі в 1960–1970-х роках. Але культова робота відомого психоаналітика Вільгельма Райха (на яку якраз і посилалися ідеологи сексуального звільнення шістдесятих) «Сексуальна революція» була опублікована вже в 1945 році. Вона складалася з двох частин: «Фіаско сексуальної моралі» та «Боротьба за «нове життя» в СРСР». До речі, народився Вільгельм Райх на Буковині, в селі Добринівці (нині Заставнянський район Чернівецької області).

За словами Райха, сексуальна революція в Радянському Союзі розпочалася з розпадом сім’ї: «Вона розпадалася радикальним чином у всіх прошарках населення – тут раніше, там пізніше. Цей процес був болючим та хаотичним».

«Тоді я сказала Кукові, що я хочу просто бути його любовницею… Я, мовляв, завжди була проти міщанської сім’ї з геранню на етажерці.

Навіщо, мовляв, це? Можна й так прожити», – заявляє одна з героїнь Миколи Хвильового. 

Законодавча підтримка свінгерів

Скасування сім’ї згідно з «Маніфестом комуністичної партії» Маркса та Енгельса було одним з головних завдань соціальної революції. А вже Троцкій пояснив, що «революція в статевих та сімейних стосунках мала полягати у вивільненні всієї сфери особистих стосунків від упливу матеріальних чинників, тобто передусім від приватної власності», а також від державного втручання.

У цьому напрямку були вжиті відповідні законодавчі заходи. 19–20 груд­­ня 1917 року за підписом Лєніна було видано декрети «Про скасування шлюбу» та «Про громадянський шлюб, дітей та про внесення в акти громадянського стану». Ці закони позбавляли чоловіка права керувати сім’єю, надавали жінці повне матеріальне та сексуальне самовизначення, а також право вільного вибору прізвища, місця проживання та громадянства. Сексуальний союз можна було так само легко розірвати, як і вступити в нього, при цьому значення мала тільки згода партнерів. Реєстрація взаємин взагалі перестала бути обов’язковою, а сексуальні стосунки, в які один із партнерів вступав поруч із уже наявними, навіть за умови реєстрації останніх «не переслідувалися». Навіть покарання за гомосексуалізм було відмінено. Таким чином держава, заборонивши приватну власність, створила умови для сексуальної незалежності.

Проте, на думку Райха, зміни економі­чного устрою було не достатньо для особистого та сексуального звільнення. Заважали психічні структури людей, сформованих у патріархальних сім’ях: залежність від партнера, ревнощі та власницьке ставлення; заборона на дитячу сексуальність, і, відповідно, почуття провини, яким обтяжена сексуальна сфера тощо. Тож навіть зі скасуванням економічних чи законодавчих перешкод до сексуальної свободи сексуальність здебільшого залишалася обмеженою моделлю патріархальних стосунків, засвоєною з дитинства. 

Картина: Анатолій Петрицький, "Натурниця", 1932 рік

Ідеологічне підґрунтя сексу

Ідеї сексуальної революції сприймалися трудящими масами (а надто молоддю) з помітним ентузіазмом. Але сам Лєнін зазначав, що сексуальна революція, так само, як і взагалі процес суспільної сексуальності, ще не осмислена з погляду діалектичного матеріалізму й вирішення цієї проблеми вимагає накопичення величезного досвіду. Таку ситуацію влучно описує фрагмент із опо­ві­дан­ня того ж Хвильового «Кіт у чоботях»: «Кричали: «Геть сім’ю!», «Хай живе холоста женщина!» А для плодючої женщини казали: «Хай буде інтернат, хай будуть спільні прачешні» й т. д. й т. ін., «…Товаришу Жучок, можна двох любити?» – «Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріалізм. Я його погано знаю, а тому й «воздержуюсь».

А поки більшовики міркували над ідеологією, офіційний дозвіл «скакати в гречку» допоміг усім охочим пристосовувати вже існуючу марксистську ідею до власних сексуальних потреб. «Почала (…) переконувати його, що це справді було б добре, надзвичайно і так зворушливо й… шляхетно. Вона уявляла деталі цього товариського, інтимного потрійного союзу і впадала в екстаз від його сповненого високо піднесеним почуттям глибокого людяного змісту. Бо вона ж любила б (та й любить) кожного з них окремо і обох разом. І вони їй відповідали б тим же. А один до одного плекали б тільки ніжне піклування і чутливу дружню запобігливість». І далі: «У мене не може бути суперниці! Бо я можу любити тільки того, хто любить мене. А коли його любить інша і він відповідає їй тим же, як і мені, то яка ж вона мені суперниця?.. Друг. (…) Мем настоював на тому, що всі її твердження є не більше, ніж проявом наївної недосвідченості. (…) А Мавка обзивала його закостенілим міщуком… і прихильником приватної власності на засоби виробництва в такій же мірі, як і «на його об’єкт любові». (З роману Юліана Шпола «Золоті
лисенята»).

Ставлення до ревнощів як до прояву «дрібновласницької психології» набуло статусу загальноприйнятої позиції. Адже комуністичні ідеали разом із рівністю та свободою передбачали також «братерськість», товариськість, а конкуренція, суперництво (зокрема і в особистих стосунках) розцінювалися як прояви буржуазності. Тож «революційна комуністична ідейність» несподівано ставала сексуально привабливою. 

Загалом боротьба за «сексуальне звільнення» в 1920-х роках була сповнена етичного та революційного пафосу. Йшлося навіть не так про здобуття сексуальної свободи (хоча і про це також), як про спроби створити нову модель стосунків на засадах комуністичних ідеалів. У світлі тотального революційного проекту перебудови суспільства найменші деталі набували значення та суспільної ваги. Або от, приміром, пафосний заклик авангардного пролетарського поета Валеріана Поліщука: «Все, що природне в людині, – звичайно є красиве (…) всі здорові функції людського тіла прекрасні і не можуть бути в пролетарському суспільстві заховані в бруд таємниць, чи в гидку цноту заборонених тем. Дайош на світло їх для дезинфекції суспільної, для вивчення і прикрашення мистецтвом і знанням! – хай це буде половий акт, громадський пісуар чи фізкультура мішаного товариства в річці!»

Отже, сексуальна революція розглядалася її учасниками не тільки як можливість приватного щастя, але і як суспільно важлива справа. Відповідно, особисті стосунки перетворювалися на простір будівництва «нового суспільства», а боротьба з власними ревнощами дорівнювала мало не боротьбі з контрреволюцією. Але секс із революційним пафосом ви­явився нежиттєздатним. Зворотним боком радощів утрьох (достатня кількість людей для створення первинної комсомольської організації) та більшими групами став не тільки спалах венеричних хвороб, а й речі побутового та емоційного порядку. Революційно забарвлена полігамія не давала почуття безпеки в умовах «закручування гайок» по всій державі: адже жодна людина не могла бути впевнена в тому, що кинуте в процесі кохання слово не видасться партнерові контрреволюційним і не потягне за собою «громадський суд» або щось іще гірше. До того ж після скасування НЕПу державна ідеологія щодо сексу розвернулася на 1800: відтоді ще 60 років твердили, що «в СРСР сексу немає». 

 
Картина: Семен Йоффе, "У тирі", 1932 рік