“У цьогорічній фестивальній фокус-темі є вісім подій. Круглий стіл «Оптимісти, скептики й раціоналісти: чому українцям складно бути здоровими?» — розмова Дарки Озерної, Оксани Мороз, на якій головуватиме Андрій MedGoblin — відомий блогер, що займається питаннями здоров’я. Це розмова довкола дисбалансу, що стосується ситуації з пандемією, з реакцією нашої медичної системи на неї, з уявленнями українців про медицину, довіри до неї, лікування та самолікування”, – розповідає Ростислав Семків.
Також на Арсеналі порушуватиметься тема Білорусі, зокрема презентуватимуться декілька книг, перекладених з білоруської. Це антологія у видавництві “Лютої справи” Володимира Орлова у перекладі Олександра Ірванця. У цьому контексі важливим буде обговорення кількома білоруськими авторами, зокрема Андрея Хадановіча, Альгерда Бахарєвіча, Юлі Цімафєєвої та інших, книжки з інтерв’ю, організованих Українським ПЕН-центром.
Читайте також: Сентиментальні буквоїди та пргаматичні єдинороги
“Це надзвичайно цікава й важлива подія. Ще одна суголосна розмова — «30 років незалежності. Ресурс оптимізму» — public talk правозахисників, які вивчають український дисидентський рух 1960-х років. Як поєднані ці дві події?” – ділиться куратор.
На фестивалі фокус-темою Арсеналу є «Оптимісти скептики». Ростислав Семків пояснює, що обрали саме таке формулювання через бажання протиставити оптимістам “не однозначних песимістів, переконаних, що все буде погано, а скептиків, тобто тих, хто до всіх новацій, планів чи перспектив ставиться обережно. Фактично, це протиставлення бадьорих і обережних”.
Читайте також: Ключ до сталого розвитку
Куратор пояснює, що саме скептицизм спонукатиме до змін і рухатиме книжкову індустрію в Україні. “Треба змінити спосіб розмови про книжки в межах спільноти, про пропагування книжок і про шкільний курс з літератури. Слід радикально змінити способи, в які держава фінансує культуру, взявши до уваги здобутки, які ми вже мали, починаючи від 2014–2015 років. Тобто це радше прогноз революції, сподівання, що в державі, в її елітах таки достатньо здорових сил, які дослухаються до голосу розуму. Тоді справи почнуть вирівнюватися й у нас з’явиться надія всіх оптимістів на магічне слово “прогрес”.
Ростислав Семків також проводить паралель із українською інтелігенцією та громадськими діячами та їхньою діяльністю 1960-х років. Пропагування ідей усвідомлення нації, відчуття тотожності з українським постійно супроводжував скептицизм, – “Стуса, Чорновола, Сверстюка, Горську, які виступали, вважали мало не міськими божевільними. Їм казали: «Та чого ви хочете? Яке українство? Усе нормально, попереду світле майбутнє. Живіть, радійте, які там проблеми?». Те саме можна було говорити й про Білорусь ще півтора-два роки тому”.