Ростислав Семків: «Критика мала б формувати літературний процес, проте в нас її вплив мізерний, але перспективи добрі»

Культура
7 Вересня 2022, 10:44

– Вітаємо вас зі стартом нового проєкту, Youtube-журналу «Критичний Панч». Чим він буде відрізнятися від інших?

Найперше, ми ставимо собі за мету не лише відрізнятися чи вирізнятися, але продовжити добру традицію. «Критичний Панч» з’явився як наступний крок справи професора «Києво-Могилянської Академії» Володимира Панченка, який свого часу заснував «ЛітАкцент» – цей ресурс набув відомості та впливу в наших літературних колах, проте мав ще одну вкрай важливу функцію: давав можливість говорити зовсім молодим критикам, зокрема, студентам. У цьому сенсі ЛітАкцент був унікальним і ми цю унікальність плекатимемо. (Що, звісно, не виключає появи в «Критичному Панчі» критиків з іменем).

Проте, «Критичний Панч» – це відеожурнал: уявіть собі, що найкращих блогерів і блогерок зібрали на одному ресурсі й вони мають змогу працювати в резонансі – оце й має бути «Критичний Панч». Для академічної критики та серйозного літературознавства не завадило б трохи динамічного блогінгу, а для блогерів – трохи більше літературознавчої фаховості.

– Чому обрали саме жанр «відеоесею»? Чи є якісь зразки популярних відеожурналів у світі, на які ви орієнтувалися?

Сучасні читачі поєднують канали інформації. Не покидають власне читання, проте спілкування з книгою зараз радше є розкішшю, на яку не завжди вистачає часу. (Втім, це якраз та розкіш, яку можуть собі дозволити буквально всі). Тепер книжки часто слухають або ж слухають подкасти про книжки, багато інформації отримують в мережах – з відеороликів на Youtube чи інших платформах. Тому є сенс орієнтуватися на цей формат, хоча ми, звісно, не закреслюємо для себе інші: не виключено, що в майбутньому з’явиться й текстова версія «Критичного Панча», а, можливо, навіть книжкові дайджести найкращих матеріалів. 

«Критичний Панч» не взорується на якісь певні платформи – формат зрозумілий: YouTube-канал літературної критики. Поки що бачимо дві постійні рубрики: рецензії, в яких власне відбуватиметься критика, й огляди – покликані орієнтувати в певних тематичних кластерах літератури; огляди можуть бути присвячені окремому письменнику, жанру чи стилю.

– Навіщо загалом потрібна літературознавча критика? І яка її роль у нас: чи суттєво впливає на читачів і продажі?

Критика буває різна: найперше, вона різниться в залежності від аудиторії, до якої звертається. Напевне, найбільш видима та, що намагається зорієнтувати читачів щодо безпосереднього вибору: наприклад, що краще придбати в книгарні чи на літературному фестивалі. Саме ця критика безпосередньо впливає на продажі, проте їй можуть і не довіряти, знаючи, так би мовити, її ринковий інтерес. Справжня критика починається, коли її автор чи авторка, поруч виграшних, наголошують слабкі сторони тексту – таку критику вже не звинуватиш у рекламності.

Власне, саме такої критики потребують уже не лише читачі, але й автори та їхні видавці – тоді це спроба розібратися, в чому програшні моменти творів, що дає авторам і авторкам вдосконалюватися, а видавцям – знаходити сильніших авторів. Критики у цьому випадку намагаються відповісти на питання, яке дуже й дуже цікавить багатьох, хоча не всіх, авторів: чи витримає їхній текст випробування часом? Чи він достатньо якісний? Ми хочемо в «Критичному Панчі» бачити саме такий тип критики.

– Чи критика формує літературний процес?

Відповідно, до сказаного про пошук якості, критика має формувати літературний процес – впливати на читачів, що візьмуть до рук ті, а не інші книги, авторів, які боротимуться зі своїми слабинами в тексті або капітулюють і замовкнуть. Критику може бути важко абстрагуватися від власних упереджень щодо автора, власних комплексів, спокус комерційних пропозицій, проте він мав би це зробити, оцінюючи винятково текст. 

Критик робить доволі просту операцію – каже свою думку щодо тексту. Інша справа, що його думка буде тим більш цінною та впливовою, чим більш безстороннім йому вдається бути й чим більшим є багаж його критичного досвіду. Щоб оцінити книжку певного жанру, треба добре орієнтуватися в цьому жанрі – мати за собою кілометри прочитаних сторінок. Тоді слово критика й буде впливовим. 

Відтак, критика мала б формувати літературний процес, проте в нас її вплив мізерний. Утім, якраз тут ми віримо, що перспективи добрі – тому й починаємо «Критичний Панч».

– Що зараз відбувається з літературною критикою в Україні?

Наша літературна критика зараз існує в трьох вимірах, кожен з яких потрохи сильнішає, проте вони слабо резонують між собою і з літературним полем, а тому в окремих авторів виникає безвідповідальна думка, що критики в нас не існує – це не так.

Першим, уже значним кількісно ареалом критики, що найбільш динамічно розвивається, є блогосфера – Instagram, Youtube, інші мережі. Блогерок і блогерів, які постійно читають і регулярно говорять про книжки, уже добрих кілька десятків, а то й пару сотень. У них різна аудиторія й це просто чудово, що таке явище є – тут кожен і кожна можуть спробувати себе в ролі критика. Втім, часто (хоча, звісно, не завжди) це середовище продукує доволі поверхові судження про прочитане. Сто років тому в США почали ширитися ідеї так званої «нової критики» й одним із її гасел було «критика має бути професійною»; тобто нею мають займатися літературознавці. Бачите, якими снобами вони були там в Америці сто років тому?

Другий вимір нашої критики зараз – це огляди, що більш чи менш регулярно з’являються на суспільно-політичних медіаресурсах, як-от на «Українській правді», «Лівому березі», «Новинарні» та ін. І до їх ведення якраз залучають уже визнаних літературознавців. Одна біда – цього вкрай мало.

Нарешті, найбільш перспективний вектор пов’язаний зі спеціалізованими ресурсами, що налаштовані на аналіз певного сектору – книговидання загалом, як «Читомо», дитячої літератури, як «БараБука», чи фантастики, як ютюб-канал «Фантастичні talks». Це чудові ініціативи й хочеться, аби подібних було більше.

Загалом, треба розуміти, що критика постає з цікавості читачів – вони шукають дороговказів. А фахова критика розвивається з цікавості підготованих читачів, яким простих дороговказів мало. Ми поступово набуваємо цей прошарок осіб, що люблять, а головне вміють читати (читати глибоко). Навіть війна з усім своїм жахом не спинила цей процес – ми бачимо, книги й далі купують. Українська літературна критика теж поволі сильнішатиме.

– Чи має «Літературний Панч» якесь надзавдання і далекосяжну мету?

Далекосяжною метою, вочевидь, є стати помітними й протриматись в увазі читачів достатню кількість часу, щоб далі бути окремою сторінкою в українській літературній критиці. З’являються й зникають різні друковані видання та ресурси в мережі, проте не всі вони залишаються в пам’яті – бодай комп’ютерній. Якщо нормальною мотивацією автора є бажання написати книжку, яку читатимуть через 20 років, то те саме має стосуватися і ресурсу критики. 

А от надзавдання мало б об’єднати всіх, хто в нас дотичний до книжкової сфери: ми маємо створити таку літературу, що зможе відобразити біль, страх, рішучість і подвиг людей серед подій, в епіцентрі яких опинилася наша країна. Хтось має проговорити цей страшний досвід – тут слово письменникам і письменницям, проте це має бути написано сильно й проникливо – і за цим мають простежити критики.

93