Зокрема, зауважують автори, німецького історика відмовилися прийняти наукові та навчальні заклади України насамперед через провокативність теми лекції: «Степан Бандера: життя українського революційного ультранаціоналіста та пам'ять про нього, 1909–2009 рр.». Тож лише німецька амбасада дала йому можливість «презентувати результати своїх наукових здобутків принаймні в приміщенні посольства».
Зрештою диспуту як такого не вийшло: насамперед через низький фаховий рівень Россолінського.
«Свою доповідь він презентував як фактологічний наратив, у якому поміж десятків фактів із біографії Степана Бандери та історичного контексту (переклад назви німецькомовної версії звучить так: «Степан Бандера: життя українського фашиста і пам'ять про нього (1909–2009)»), які є не просто загальновідомими, а й однаково оцінюються різними дослідниками, вклинював найбільш дискусійні сюжети, даючи при цьому їм категоричну інтерпретацію, не пояснюючи, на підставі чого і як він дійшов такого висновку», – пишуть автори.
За їхніми словами, під час доповіді було помітно, що історик не розуміє або не хоче розуміти різниці між такими поняттями, як «фашизм», «ультранаціоналізм» та «революційний націоналізм», – з його слів випливало, що це – синоніми.
«У відповідь на аргументовані заперечення з боку учасників обговорення лектор часто вдавався до самовідводу, або стверджував, що «він не те мав на увазі», або пом’якшував свою позицію», – зазначають автори.
Цікавим, на їхню думку, був той факт, що «навіть ті учасники заходу, які погоджувалися із інтерпретацією пана Россолінського, звертали увагу, що його дослідження позбавлене наукової новизни, оскільки фактично повторює ті самі висновки, які уже сформульовані радянською історіографією».
Детальніше про враження Тижня від зустрічі з німецьким істориком читайте в матеріалі: Лекція Россолінського-Лібе стала уроком ненависті від німецького посольства