Метушня біля виходу на посадку в московському аеропорті «Домодєдово» нагадує хаотичний рух у громадській лазні. Люди роззуваються, знімають з себе ремені, кладуть все це у спеціальні кошики, які нагадують ночви, й, одягаючи на ноги щось на кшалт целофанових шкарпеток, йдуть до рамки металошукача. Ця конструкція реагує навіть на блискавки на штанях. Здається, ще трішки й пильні датчики почнуть пищати на вміст заліза в крові. Біля стійок штовханина, люди нервують, бурчать, вивертають кишені. Одразу видно – Росія бореться з так званим «міжнародним тероризмом».
Хлопець висипає на столик жменю українських монет.
– Що це у вас? – запитує працівник аеропорту.
– Як бачите, копійки, українські.
– Проходьте.
У цей час один здоровань, на вигляд міліціонер не нижче полковника, також чекаючи в антитерористичній черзі, починає говорити:
– А-а, он с Украіни. «Нєзалєжний хлопєц». Провєрьтє єво тщатєльно.
Правоохоронці ніяк не реагують на цей заклик, а хлопчина реагує на слова «міліціонера»:
– А ти що, стукач?
Тут вже жарт переростає в серйозну сварку.
– Провєртє єво как слєдуєт! Он мєня оскорбіл! – майже кричить «полковник».
– А що, для тебе «стукач» – це образливо? – кидає «незалєжний хлопєц». При цьому до нього підходять два міліціонери й із особливою старанністю починають перевіряти документи, але нічого кримінального не знаходять і відпускають.
Опоненти ще деякий час крокують разом коридором, обмінюючись «реверансами».
«Заманухи» на дільницях
Доречно зауважити, що «нєзалєжним хлопцем» з українськими копійками був кореспондент «ТИЖНЯ». Кілька годин літаком і він опинився у Омську, щоб на власні очі побачити вибори до Державної Думи.
Омськ – «рівне» у всіх відношеннях місто, розташоване посеред степу, тому глянути на нього зверху, на жаль, неможливо. Хіба що з літака. Власне, його жителі також спокійні й «рівні». В Омську народився російський художник Врубель, тому на чистих, доглянутих вуличках міста можна всюди помітити молодих людей з мольбертами. Також немає нічого дивного в тому, що все місто «засаджене» різними скульптурами, зокрема досить оригінальними. Чого тільки вартує Кузьмич – усміхнений слюсар, котрий вилазить з каналізаційного колодязя в самісінькому центрі міста.
Друга група місцевих визначних пам’яток – це чисельні театри. Омськ називають третьою театральною столицею Росії, а його обласний драматичний театр виростив найбільше володарів премії «Золота маска» – найпрестижнішої театральної нагороди країни.
Однак, неймовірно гуманітарне спрямування населення, схоже, ніяк не впливає на його електоральні симпатії. Тут, як і в інших містах Росії, голосують за Путіна, хоча у більшості країнах творча інтелігенція виступає проти чинної влади.
2 грудня на виборчій дільниці №371, що розмістилася в Культурному центрі УВС в Омській області, зранку не проштовхнутися. Віддати свої голоси прийшли студенти й учні місцевих навчальних закладів: річкового училища, аграрного технікуму, медичного коледжу й академії. Більшість з них приїхали громадським транспортом, проїзд в якому у зв’язку з вибораим був безкоштовний. На дільниці грає музика, тут же всі бажаючі можуть пройти медичне обстеження, отримати консультації юриста та ріелтора. Все, звісно, безкоштовно. Сир тут теж є, щоправда, за гроші, як й багато інших якісних, свіжих продуктів – на дільниці фактично працює міні-ринок.
– Ще говорять, що концерт буде. Це такі «заманухи», щоб якнайбільше людей залучити, – пояснює Алєксандр Гусаров, кореспондент місцевої телекомпанії. До речі, довідавшись, що я з України, журналісти одразу запропонували мені всіляку допомогу: «Телефоную у будь-який час. Професійну солідарність не проп’єш!»
За столом сидить пристаркуватий чоловік з величезним бейджем: КПРФ – Комуністична партія Російської Федерації.
– Порушень на дільниці не виявлено, – рапортує «червоний» спостерігач на прізвище Зінов’єв. – А загалом ці вибори набагато активніші порівняно з минулими. Вже зараз можна сказати, що на них прийшло на 20–30 відсотків більше ніж на ті.
– На цій дільниці багато молоді. М’яко кажучи, не ваш контингент, – кажу я Зінов’єву.
– Та по-різному буває. Є й серед молоді наші люди.
І, як не дивно, їх вдалося відшукати. Наташа і Людміла, міцні сільські дівчата, вчаться в аграрному технікумі.
– Я проголосувала за КПРФ, – розповідає одна з них, – бо мій дід був головою колгоспу. Цей колгосп був передовим в області. Дід розповідав, як було насправді за комуністів, а не так, як зараз розповідають по телебаченню.
– Блін, та хіба це вибори! – свариться омський художник Геннадій Перфільєв.
– Ви маєте на увазі положення, в якому опинилась опозиція? – запитую я.
– Я маю на увазі відміну моєї улюбленої графи «проти всіх». Нас позбавили можливості сказати всім, що про все це ми думаємо.
Голову дільничної комісії вдається «зловити» тільки ближче до вечора. Він говорить, що звуть його Владімір, але повідомити прізвище не наважується, як і не дозволяє сфотографувати процес вільного волевиявлення народу: «Навіщо це вам?». «Просто Володя» говорить, що вибори пройшли успішно, без ексцесів. І вже зараз можна з точністю сказати: проголосувало більше 50% виборців. Дивно, але за весь день до лікаря за консультацією не звернувся жоден з них, не зважаючи на повну безоплатність цієї процедури.
На дільниці шукати більше нічого і я йду спілкуватися з інтелектуальною елітою Росії.
У них був шанс
– У цих виборах немає сенсу, – говорить московський письменник Лєонід Жуховицкій. – Я не голосував, але якщо б мені довелося це зробити, то надав би перевагу тій партії, котру більш за всіх поливають брудом – СПС (Союз правих сил – прим. «ТИЖНЯ»). А взагалі ситуація дурнувата. Путінські холуї хотіли укріплення Владіміра Владіміровіча. Але сам він не пройде в парламент. Говорять, що Путін стане національним лідером. Добре, але хто тоді буде Президентом? Якщо це буде не ВВП, то хто тоді? Наприклад, на засіданні Великої Вісімки має бути присутнім Президент держави, але не лідер. Хто у світі буде поважати країну з таким керівником? І як з цієї безвиході вибратися ніхто не знає.
– Зараз відчутний певний спад любові до Путіна, – вважає драматург Владімір Гуркін, за п’єсою котрого колись зняли кінострічку «Любов і голуби». – Знаю, серед трудового народу сильні настрої за комуністів. Хоча, звичайно, зрозуміло, що більшість на цих виборах віддасть свої голоси «Єдіной Россії».
– Арешт Каспарова, «наїзди» на опозицію – все це не робить честі російському політичному істеблішменту. Але важливо зрозуміти: у тих, хто зараз є носіями опозиційних ідей, був шанс, вони фактично керували країною, – вважає красноярський політтехнолог і журналіст Станіслав Патрієв. – У них, навіть, був свій президент – Борис Миколайович Єльцин. Ті часи запам’яталися росіянам не як золотий вік свободи і демократії, а як торжество «бєспрєдєла». Тоді кожен міг витерти об Росію ноги. Єльцин був демократом, але це не завадило йому розпочати війну в Чечні. Путін теж розгорнув війну в Чечні, тільки він її виграв. Ось і уся різниця. Дійсно, за Путіна рівень життя простих громадян значно підвищився. Це факт, який не приховаєш за цифрами брехливої статистики. Тому люди віддають свої голоси «Єдіной Россії» не особливо задумуючись.
Зранку 3 грудня дані голосування у Омську підтвердили правоту слів Патрієва.