Ріхард Герцінґер політичний колумніст, Берлін

Російський спрут

3 Травня 2019, 11:46

Це – довгострокове оволодіння окупованими ним частин держави через русифікацію населення. Те, що Путін розширив свою «пропозицію» на весь український народ є фронтальним наступом на український суверенітет. Мінський процес таким чином мав би геть перетворитися на фарс.

 

Захід має негайно відповісти на цей новий агресивний акт Кремля відчутним посиленням санкцій проти Росії. Однак він вкотре вдається до вербальних протестів  без практичних наслідків. Це так ніби західні демократії та путінська Росія діють на зовсім різних полюсах світової політики. У той час як, зокрема, передові країни ЄС продовжують трактувати Москву як принципово спроможного до діалогу для налагодження міжнародних криз партнера, Кремль систематично переслідує мету зруйнувати глобальну головну роль західних ліберальних демократій, для того щоб їх врешті-решт повністю знищити наприкінці. Однак Захід все ще виглядає неспроможним помітити цю небезпеку у всіх її масштабах.

 

Тому йому доводиться приймати поразки у світовій політиці одна за одною. Після того, як в останні місяці все виглядало, ніби правитель Венесуели Ніколас Мадуро не зможе вистояти перед тиском об’єднаної демократичної опозиції, режим нині вкоренився  ще сильніше. Головною причиною цього є безперервна підтримка фаланги антизахідних авторитарних сил. Росія, Китай, Куба та Іран жодним чином не готові здавати своїх форпостів перед вхідними дверима США.

 

Читайте також: Російські паспорти на Донбасі. Німеччина і Франція звинуватили Росію в порушенні Мінських домовленостей

 

При цьому Кремль діє як найважливіший військовий союзник підтримка режиму Мадуро. Росія не лише забезпечує його зброєю, але й власним військовим персоналом на місці. Хоча Путін у Венесуелі точно не шукає відкритого збройного протистояння зі США. Він проте знає, що військова присутність Росії в країні, яка має спроможні переносити ядерну зброю стратегічні бомбардувальники, значно підвищує поріг для ймовірної збройної інтервенції Вашингтона та його латиноамериканських союзників. 

 

Утім сумнівно виглядає й те, чи буде успішною стратегія США економічно поставити режим Мадуро на коліна. Розрахунок на те, що збільшення економічного тиску раніше чи пізніше призведе до розпаду режиму, може виявитися трагічною помилкою. Можливо, збідніння населення навпаки зіграє на руку режиму. Оскільки чим більше частина венесуельського суспільства буде поглинута забезпеченням власного фізичного виживання та чим більше країні загрожуватиме обезкровлення через масову еміграцію, тим важче буде демократичній опозиції підтримувати масову мобілізацію проти режиму. Останній навпаки може втриматися на плаву, допоки сила спротиву опозиції ослабне, попри санкції з боку США. В першу чергу це завдяки Китаю, але також і через наркотрафік. Як показує історичний досвід, затяті диктатури можуть залишатися при владі навіть ціною економічного спустошення своєї країни, доки їхні механізми репресій залишаються недоторканими і поки вони можуть бути впевнені в підтримці потужних авторитарних країн. Північна Корея, Куба та Іран є прикладом цього.

 

Читайте також: Путін заявив, що може спростити видачу паспортів РФ усім українцям

 

Знову і знову Захід недооцінює рішучість Москви кидати йому виклик на тих територіях, де він показує слабкість чи діє без мети. На Близькому Сході мало що відбувається без участі Москви. Після того як вона завдяки військовій інтервенції зберегла владу сирійського диктатора Асада, тепер має намір взяти під свій вплив і Лівію. Під час свого наступу на міжнародно визнаний уряд в Тріполі, лівійський генерал Хафтар мав підтримку Кремля. Знову ж таки Росія виступає як гарантія для всіх сил, які вважають увічнення безпощадного диктаторського панування ймовірними ліками від хаосу та державного розпаду. У випадку з Лівією вона знаходиться на одній лінії із Єгиптом та Саудівською Аравією.

 

Однак навіть північнокорейський диктатор Кім Чен Ин може покладатися на Путіна. Нещодавній візит Кіма до Росії служив для підриву американських позицій щодо денуклеаризації Північної Кореї, після якої санкції проти Пхеньяна буде значно послаблено. Однак спершу треба зробити серйозні кроки в напрямку ядерного роззброєння. В кінці кінців Кремлеві йдеться про «гарантії безпеки» для подальшого існування безпрецедентно брутальної та жорстокої диктатури.

 

Залишився ні з чим у цій ситуації американський президент Дональд Трамп, який із хвастощами набивав ціну деспотові Кіму і створив враження, що він майже повністю запобіг ядерній катастрофі через свого «доброго друга». Не виключено, що Путін та Трамп у цьому як і в інших глобальних конфліктах врешті прийдуть до спільного рішення. В Лівії все вже виглядає таким чином: хоча офіційно американський уряд визнає уряд у Тріполі, Трамп у телефонній розмові висловив підтримку путінському союзнику Хафтару. Наскільки великою є насправді близькість Трампа та Кремля, залишається незрозуміло навіть після оприлюднення звіту Мюллера. Адже він жодним чином не виправдав тіньові зв‘язки команди Трампа із Кремлем, а навпаки задокументував їхні гігантські розміри і показав, наскільки Захід є вразливим до путінської агресії