Російський пасьянс німецької політики

Посольство РФ у Берліні чи не найбільше в Європі. Помпезну будівлю у стилі сталінського ампіру звели неподалік Бранденбурзьких воріт після закінчення Другої світової війни. Її місце на мапі міста позначало особливу роль СРСР для Східної Німеччини. Після об’єд­нан­­ня Німеччини ця будівля стала рупором Росії в наймогутнішій, із часом, країні ЄС. Те саме особливе розташування у столиці вже об’єднаної держави нагадує про символічну вагу Росії для ФРН. Теперішній символізм доповнюється тісними економічними зв’язками та напрацюванням потужного політичного й економічного лобі.

Зміни через торгівлю

Любові або бодай великої поваги в німецьких політиків до Росії складно не помітити. Частково цей «дискурс пієтету» сфор­­мувався в повоєнний період на базі відчуття вини за кровопролитну Другу світову. «Проте він доповнюється також відомою формулою «Wandel durch Han­­del» («Зміни через торгівлю»), яка дісталася німецькій зовнішній політиці загалом від часів холодної війни», – стверджує російський політолог Андрєй Макаричєв. І справді, курс на зближення зі Східною Європою, започаткований «новою східною політикою» канцлера Віллі Брандта, до­­сі відчувається в зовнішній політиці Німеччини. Проте тепер, і щодо Росії передусім, це форматує економічні відносини.

Економічно російське лобі в політиці ФРН забезпечується зацікавленням німецьких компаній ринком РФ – їх там працює понад 6 тис. «Насправді багато німецьких гравців покинули російський ринок протягом останніх років, оскільки рівень безгосподарності та корупції там дуже ускладнює їхню роботу», – стверджує дослідник із Гейдельберзького університету Міхаель-Алек­­сандр Ген.  

Чиатйте також: Ідеологічний рейд на Захід. Популярність Путіна за кордоном зумовлена його "неполіткоректністю"

За даними опитування підприємців із ФРН, які працюють у Росії, проведеного Східним комітетом німецької економіки та Російсько-німецькою зовнішньоторговельною палатою у січні 2014 року, двостороння торгівля між країнами йде на спад, а на 2014-й половина респондентів прогнозують стагнацію в економіці РФ. Не виправдала очікувань щодо поліпшення бізнес-клімату й Олімпіада в Сочі. Хоча німецькі компанії зробили суттєві інвестиції, великі економічні сподівання, які вони покладали на Ігри, ви­явилися марними.

За даними Російсько-німець­кої зовнішньоторговельної палати і Східного комітету, близько 100 німецьких, переважно середніх, підприємств були задіяні в підготовці до сочинських Олімпійських ігор. Компанії отримали замовлення на суму більше ніж €1,5 млрд. Проте, як зазначає науковий співробітник Мюнхенського центру досліджень Geschwister-Scholl-Institut Фабіан Буркгардт, німецькі підприємства сподівалися на більше, але Росія вирішила підписати контракти з вітчизняними гравцями. Крім того, за словами Макаричєва, бізнес ФРН уже активно розпочав співпрацю з адміністраціями міст, які прийматимуть чемпіонат світу з футболу 2018 року.

Вагомими також є зв’язки в енергетичній галузі та особливо діяльність Газпрому, який не ли­ше забезпечує роботою колиш­­ніх німецьких політиків, як-от екс-канцлера Ґергарда Шредера та екс-мера Гамбурга Геннінґа Фошерау, а й з 2007-го є спонсором німецького футбольного клу­­бу «Шальке 04».

«Хоча російська позиція й справді присутня в німецьких дебатах, а на інтереси РФ зважають у тамтешній політиці, все це не створює сильного, централізованого ло­бі», – каже дослідник із Центру Карнеґі-Європа у Брюсселі Ульріх Шпек. Перспективи та інтереси Москви, на його думку, транслюються в Німеччині через низку каналів: через людей, які мають тісні зв’язки з РФ, журналістів, які живуть там, бізнесменів, що працюють у Росії і з Росією. «Політично прокремлівську позицію регулярно озвучують такі фігури, як політолог та журналіст Алєксандр Рар та колишній голова Фонду Фрідріха Еберта в Москві Петер Шульце», – зазначає Макаричєв.

Політичний пасьянс

«Якщо шукати історичне підґрунтя, що лежить в основі ні­мецько-російських відносин сьогодні, то холодна війна може відігравати ключову роль», – вважає Шпек. По-перше, на його думку, це має значення для східних німців, зокрема канцлера Анґели Меркель і президента Йоахіма Ґаука, які виросли й деякий час жили в країні, що, по суті, керувалася Москвою. Крім того, дослідник зауважує, що вже після падіння Берлінського муру німці потребували згоди Росії для воз­з’єднання і мали укласти з нею угоду, аби переконатися, що її війська покинули німецьку зем­­лю. Важливою також є вже згадана «нова східна політика» со­­ціал-демократичного канцлера Віллі Брандта. Саме він започаткував традицію більш послідовної та постійної і в багатьох речах проросійської позиції німецьких соціал-демократів у їхній політиці. Тому після торішніх німецьких виборів російські політики робили ставку на соціал-демок­ратів як представників зовнішньополітичного напряму в уряді ФРН. Міністр закордонних справ Франк-Валь­­тер Штайнмайєр і координатор із Росії, Центральної Азії та країн Східного партнерства Ґернот Ерлер, на думку Фабіана Буркгардта, репрезентують таку позицію в нинішньому уряді.

Проте не можна говорити про те, що проросійськість зумовлена партійною належністю. Романтиків щодо російської політики достатньо і в партії Анґели Меркель. Ставши канцлером, Меркель започаткувала стриманішу лінію щодо РФ. у своїй політсилі вона є виразником збалансованої позиції між двома радикальними. Їх, за словами Буркгардта, представляють попередній координатор уряду з Росії Андреас Шокенгофф, добре відомий сво­­єю різкою критикою Москви та акцентом на правах людини, і Філіпп Міссфельдер, який тепер відповідає за трансатлантичні відносини та є дружнім до РФ.

Проте загалом серед основ­них партій, як зауважує Ульріх Шпек, є широкий консенсус у політиці щодо Росії. «Усі вони сподівалися на те, що РФ успіш­­но модернізуватиметься та ставатиме ліберальнішою», – каже він. Хоча соціал-демократи Штайн­­майєр та Ерлер і досі мають надію відновити цей модернізаційний підхід, їхній запал уже не такий, як під час попередньої «великої коаліції», коли Штайнмай­­­єр дозволяв собі відкрито критикувати Меркель за її російську політику. Тепер політика німецького уряду щодо РФ видається згуртованішою, і вплинула на неї, хоч як дивно, сьогоднішня ситуація в Україні.   

Третій зайвий?

«У ФРН ніколи не було української політики», – зазначають Міхаель-Александр Ген і Фабіан Буркгардт. Чи не найяскравіший приклад цього – виступ Німеччини під час Бухарестського саміту НАТО 2008 року проти надання Україні Плану дій щодо членства. Критики вважають, що то було саме через проросійську політику ФРН.

Проте полум’я українських протестів, здається, змушує танути холоднокровність німців. Крім того, внутрішня ситуація в Росії та її позиція щодо України підштовхують до стриманості в русофільстві та критики на адресу Москви навіть Штайнмай­єра. Зважаючи на погіршення бізнес-клімату для німецьких компаній у РФ, економічний тиск та лобіювання інтересів з боку останніх мають також зменшуватися. Крім того, як припускає Буркгардт, із цією новою коаліцією ФРН могла б узяти на себе відповідальнішу роль у країнах Східного партнерства, а відтак і лідерство в згаданій ініціативі, наприклад, разом із Польщею. Недаремно ж один із перших трьох своїх візитів на посаді міністра Штайнмайєр здійснив саме до Польщі.