Дії Кремля проти інших країн мають різну ефективність. З одного боку, слід об’єктивно відзначити успіхи Росії у веденні гібридної війни проти всього цивілізованого світу, хоча Кремль зі зрозумілих причин ніколи її офіційно не визнає. З другого — ефективність публічних дій, тобто санкцій, викликає чимало запитань. Більшість із запроваджених Росією обмежень чи заборон може стати ілюстрацією прислів’я «Бий своїх, щоб чужі боялися». Адже негативний ефект від контрсанкцій часто-густо відчувають на собі саме громадяни РФ.
Так, у грудні 2012 року в США був ухвалений «Акт Маґнітского», тобто закон, яким вводяться санкції проти російських чиновників, причетних до загибелі в СІЗО адвоката Серґєя Маґнітского, та всіх відповідальних за порушення прав людини. Цим актом передбачено заборону на в’їзд до Сполучених Штатів та арешти активів, що перебувають на американській території. Кремль не зміг так просто це проковтнути і буквально за кілька днів завдав удару у відповідь — ухвалив закон про заборону всиновлення російських дітей громадянами США. Для порівняння: за словами головного ініціатора акта, бізнесмена Біла Бравдера, процес узгодження, лобіювання та переговорів з усіма сторонами в Конгресі тривав роками. Закон «Діми Яковлєва» (умовна назва на честь хлопчика, який помер у Сполучених Штатах після всиновлення) найбільше вдарив не по американцях, а саме по російських дітях, надто дітях із інвалідністю, які вдома не мали надії на ефективне лікування чи гідне життя.
Аналогічно Москва відповіла на перші санкції з боку ЄС та США, запроваджені за агресію Кремля проти України. З одного боку, була проведена потужна інформаційна кампанія для власних громадян, щоб переконати, що антиросійські обмеження жодним чином не вплинуть на країну, понад те — тільки покращать економічну ситуацію. Соцмережами гуляли висновки «експертів» про те, що Путін всіх переграв, про «многоходовочку», а дівчата весело вдягали футболки з усміхненими «Іскандерами». Пізніше в російському інфопросторі з’явилося нове слово — «імпортозаміщення»: влада переконувала, що зможе з легкістю обійтися без західної продукції.
Читайте також: Південно-східні маневри
З другого боку, було оголошено про заборону на в’їзд до РФ для певного кола політиків, які «займають агресивну позицію щодо Росії та активно виступають за введення додаткових санкцій». Апогеєм цього стало запровадження санкцій главою Чечні Рамзаном Кадировим, який заборонив в’їзд до республіки тодішньому президенту США Бараку Обамі, кільком членам його адміністрації, низці американських сенаторів, голові Єврокомісії Жозе Мануелу Баррозу та іншим європейським політикам. Кадиров також пригрозив, що будь-які активи та банківські рахунки цих осіб на чеченській території буде заморожено.
Втім, найбільшого резонансу набуло так зване продовольче ембарго, запроваджене Кремлем згідно із законом «Про застосування окремих спеціальних економічних заходів із метою забезпечення безпеки Російської Федерації» від 6 серпня 2014 року. Спочатку до переліку країн потрапили США, ЄС, Австралія, Норвегія та Канада, але згодом їх стало більше. Україну офіційно додано у 2016 році, хоча певні складнощі в торгівлі Київ відчув одразу з початком російської агресії. Під заборону потрапили найбільш типові продукти для відповідних країн — французькі та італійські сири, польські яблука, українські м’ясо-молочні товари, норвезька риба. Російські ЗМІ тоді писали про «жорстку відповідь Москви» і катастрофічні наслідки для європейських виробників. Насправді контрудар РФ був ефективним лише частково. Найбільше тоді постраждали країни Балтії та Польща. Остання навіть розпочала інформаційну кампанію «Їж яблука» (пол. #JedzJabłka) із закликом до громадян вживати більше фруктів та овочів, щоб підтримати національних виробників. Для решти країн закриття російського ринку не стало критичним. Тим паче що, як виявилося пізніше, повна блокада так і не відбулася.
Як і у випадку з «Актом Маґнітского», від контрзаходів знову постраждали громадяни РФ. Поки по російському телебаченню показували, як бульдозери чавлять продукти, в багатьох сім’ях та державних установах типу дитсадків чи інтернатів не було достатньої кількості їжі. Зросли ціни на продукти харчування, причому не лише підсанкційні й не лише європейські. З’явився тіньовий ринок заборонених продуктів, які потрапляли до РФ контрабандою або через дружні до Москви треті країни. Наприклад, на російських прилавках опинилися морепродукти та оливки з Білорусі чи сербський пармезан. Частка європейських продуктів зменшилась і таким чином звільнила місце для внутрішніх виробників. Це стало певним позитивним поштовхом для російських фермерів, зросли інвестиції в агросектор. Але разом із тим різко почастішало використання замінників та сурогатів (надто в молочній продукції). Тобто громадяни РФ отримали гірші продукти з пальмової олії та сої за завищеними цінами.
Гірша ситуація склалася з імпортозаміщенням. Для російської промисловості, надто для ОПК, стало вкрай важко налагодити випуск замінників для зарубіжних розробок. Саме це суттєво сповільнило процес переозброєння армії (нещодавно прийнятий до складу флоту атомний підводний човен «Казань» будували 12 років), а від деяких проєктів Міноборони РФ взагалі довелося відмовитися. Свого часу українські зброярі мусили організовувати складні оборудки, щоб фактично контрабандним шляхом завозити в країну комплектуючі російського виробництва для відновлення озброєння та військової техніки. Практично така сама ситуація склалася і в Росії: це підтверджують численні повідомлення про затримання співробітниками СБУ контрабандистів, які намагалися вивезти до РФ критично необхідні запчастини з України. Так, наприкінці квітня цього року Служба безпеки запобігла вивезенню з України обладнання для військових кораблів. Офіційно запчастини за підробленими документами мали бути відправлені до однієї з країн Центральної Америки. Брак власних розробок і елементної бази продемонстрували й збиті в зоні АТО/ООС російські безпілотніки, в яких майже все обладнання було зарубіжне.
Приблизно так само спрацювали й санкції проти Туреччини, які Росія ввела одразу після збиття Су-24 ЗС РФ у листопаді 2015 року в Сирії. Президент РФ пообіцяв «серйозні наслідки», звинувачував турецьку владу в пособництві тероризму і народив інтернет-мем «удар у спину». Наслідки були специфічні — російська влада тимчасово скасувала безвізовий режим із Туреччиною, рекомендувала (тобто заборонила) громадянам утриматися від туристичних поїздок до цієї країни, перервала чартерне авіасполучення, встановила обмеження на ввезення певних турецьких товарів (здебільшого йшлося про агропродукцію). Крім того, призупинили два важливих проєкти — газопровід «Турецький потік» та будівництво АЕС «Аккую».
Читайте також: Очікуючи на месій
Відносини між країнами різко погіршилися, відбулося кілька провокацій на морі, обстріл турецького риболовного судна, затримка російських суден і навіть вбивство посла РФ в Туреччині. Відомий російський політик Владімір Жиріновскій закликав «скинути ядерну бомбу біля Стамбула», по всій РФ прокотилися погроми турецьких магазинів, розлючений натовп чавив помідори і бив людей. Весь російськомовний сегмент інтернету ряснів закликами помститися, «не забудемо, не пробачимо» і взагалі складалося враження, що між країнами от-от почнеться війна. Але зрештою необхідність співпраці з Туреччиною переважила. І менш ніж за рік потік російських туристів ринув радісно «мститися» в турецькі готелі за програмою all inclusive, а помідори повернулися на прилавки. Будівництво газопроводу, як і АЕС, продовжилося. Президенти двох країн усміхнено потискали руки на камери. Втім, схоже, певні висновки для себе турецька влада таки зробила і тепер веде курс на диверсифікацію постачання енергоносіїв, ба більше — сама прагне перетворитися на енергетичний хаб. Незважаючи на показову дружбу зі своїм колегою Путіним, Реджеп Таїп Ердоган веде власну політику в Сирії та Азербайджані, яка загалом суперечить російським планам. Туреччина послідовно підтримує територіальну цілісність України, надто коли йдеться про тимчасово окупований Крим. А тимчасом у турецьких соцмережах дедалі частіше лунають неофіційні розмови про Великий Туран (включно зі значною частиною нинішніх російських територій) та «Турецький Сибір» (Sibirya Türkleri).
І хоча на офіційному рівні Росія і далі говорить про неефективність антиросійських заходів, усі неофіційні дипломатичні та лобістські зусилля спрямовані саме на послаблення чи повне скасування санкцій. Черговим приводом для цього стала пандемія COVID-19. Водночас від агресивної торговельної політики Москви не застраховані навіть умовні друзі Кремля. Так, уже неодноразово розгорталися торговельні війни проти Білорусі, попри її статус партнера по Союзній державі. Як правило, заборони на ввезення білоруських продуктів дивним чином збігалися з періодами непокірливості Аляксандра Лукашенки або його загравання з Європою. Такий інструмент тиску кілька разів застосовували й проти України ще задовго до Майдану та війни. Втім, російські санкції проти нашої країни не закінчуються і нині. Черговий етап розширення їх переліку стався в лютому цього року, коли російський уряд додав до санкційного списку ще дев’ять українських компаній, а загалом їх 84.
Читайте також: Випробування демократією
Цікавим аспектом політичного застосування санкцій став перелік із понад 300 українських політиків та бізнесменів, проти яких Кремль запровадив персональні обмеження. І якщо згадка, наприклад, Мустафи Джемілєва чи Дмитра Яроша була нібито логічною, то включення до нього ексрегіоналів сприймалося як спроба «відбілити» поплічників РФ.
Це унаочнює справжні можливості Росії — бодай якось тиснути вона може лише на економічно слабкі країни. А по-справжньому помститися колективному Заходу банально не вистачає сил. Та, напевно, і бажання особливого немає — адже саме там перебувають активи, банківські рахунки і нерухомість більшості російських чиновників, саме там навчаються і роблять кар’єру їхні діти. Тож, як каже ще один інтернет-мем, у будь-який ситуації «бомбитимуть Воронєж». Щоб десь там, у Вашингтоні, боялися.