Московські аргументи добре приживаються на західному й, зокрема, французькому ґрунті. Про те, чому так відбувається, в черговому номері Українського тижня розмірковує Алла Лазарєва.
"Причин кілька. Перша та очевидна – ідеологічна. Росія, а перед тим СРСР, саме у Франції розбудувала розгалужену систему впливу, спираючись на конкретних осіб крайніх лівих політичних поглядів. Віднедавна така сама співпраця встановилася і з крайніми правими – не тільки з політиками з «Національного фронту», а й із журналістами, які пішли працювати на франкомовний канал ProRussia TV, організаціями, оформленими як громадські, такими як «Континентальна єдність», що відкрито залучає найманців воювати на боці Росії на Донбасі. Кремль уміло грає на антиамериканських почуттях і лівих, і правих радикалів, а також не забуває принагідно декого з них працевлаштовувати", – наголошує Лазарєва.
"Друга причина – інертність споживацького суспільного прошарку, який не опирається інформаційній агресії Росії і не те щоб стає активним колабораціоністом, але відмежовується від дратливої, контраверсійної теми. «Ти думаєш, чому про «Ісламську державу» преса щодня подає стільки інформації, а про Україну майже не пише? – ділиться думками Фредерік, викладач політології в одному з паризьких університетів. – Через те що найбільша в Європі мусульманська громада живе саме у Франції? Зовсім ні. Це самозахист. Рефлекс не думати про те, що лякає. Україна географічно набагато ближча за Ірак та Сирію. Отже, краще, образно кажучи, накрити голову подушкою та уявляти, що ніякої війни там немає», – пише Лазарєва.
На її думку, саме у Франції іноземним лобістським політичним структурам зовсім не складно працювати.
"Вони майже не наражаються на активний спротив аморфного, розімлілого суспільства. Єдиним, мабуть, ефективним заслоном лишається кастовість французької верхівки, де престижні дипломи кількох французьких вишів відіграють ту роль, яку колись відігравав дворянський титул. Але все відносно. «Демократія перетворюється на лобізмократію», – жартує Фредерік. Чи не жартує? «Часто виникає таке враження, що навіть коли Євросоюз підтримує Україну, то економічні інтереси, зокрема енергетичні, по факту впливають більше», – зізнається німецький депутат Європарламенту Ребекка Гармс. Ось такі цінності. А як назвати суспільство: постіндустріальним, постдемократичним, інформаційною цивілізацією чи лобізмократією – то вже справа смаку", – підсумовує Лазарєва.
Детальніше читайте у матеріалі "Лобізмократія" в черговому номері Українського тижня.