Так, журналіст Дмітрій Биков у своєму блозі пише про невідворотність війни і шанси Росії на успіх у такому конфлікті.
"Губернатори пройдуть двотижневу військову підготовку. А то не знатимуть, як поводитися при загальній мобілізації. Це пропозиція Сергія Шойгу. І не перша новина, яка свідчить про те, що точка неповернення пройдена і Росія бачить своє спасіння виключно у великій війні – те, що без неї не обійдеться, логічно випливає з усієї нашої новітньої історії. Всі ці норми ГТО, військові навчання для Думи, повернення в школу улюбленого предмета ПВП – початкової військової підготовки, все більш грізна риторика, російські літаки над Прибалтикою, майже вже не прихована участь у бойових діях в Україні… Було ж сказано: інших механізмів самозбереження у влади немає. Рано чи пізно треба буде розплачуватися. Єдиний спосіб уникнути цієї розплати, перефразовуючи Леніна, – перевести громадянську війну у вітчизняну. Війна списує все", – констатує Биков.
Він додає, що використання подій в Україні як привід для зовнішньої експансії можна було очікувати.
"Легко було передбачити, що українська криза буде використана як привід для прямої зовнішньої експансії. Ще легше було здогадатися, що Кримом справа не обмежиться. Війна допомагає вирішити всі завдання: ліквідувати опозицію – аж до фізичного знищення – під приводом остаточного єднання", – пише він.
"А якщо ця війна раптом призведе до національної катастрофи, так їм адже, начальникам, без різниці. Їм навіть більше подобається гинути разом з усіма підлеглими. А може, ще й не гинути. Раптом переможуть? Сумно, але ні, не переможуть. Перемагає завжди і у всьому світі те, що збігається з вектором історії. Перемагає той, що спирається на новаторство, а не на архаїку. Опора на сувору традицію, заборони, домобуд – це гарантія програшу", – наголошує Биков.
"У текстах провладних публіцистів і в публікаціях окремих ідеологів євразійства все частіше читається: росіяни повинні стати нацією панів. Над ким – не уточнюється. Підстави не прописуються. Хочемо панувати, тому що для цього народжені. Така риторика нам знайома, ми про неї читали в підручниках історії. Чим закінчили ті пани – всі добре пам'ятають. Нинішні закінчать не краще. Але скількох вони встигнуть забрати з собою?" – резюмує він.
.jpg)
Журналіст Віктор Шендерович іронізує над "сакральністю" Херсонесу.
"У процесі підготовки Послання Федеральним зборам президент Путін раптово дізнався від референтів словосполучення «Давня Корсунь». Референти і самі дізналися про цю Корсунь незадовго до Путіна, причому при тих же обставинах: під час підготовки Послання. Останніми до них це слово чули кілька вузьких фахівців в області давньоруської історії", – пише журналіст.
Він іронізує, що "з першої години дня четверга, по найвищій відмашці, Корсунь стала сакральною для всіх росіян, як Храмова гора для іудеїв".
"Єптить! – хором сказали сто сорок мільйонів людей і кинулися до карти. Крим знайшли не всі. Корсунь – ніхто.Тому що вона хрін знає з якого часу – Херсонес", – із сарказмом пише Шендерович.
"На Херсонес-то особливо не помолишся. І початок там не сакральний, і закінчення не наше. Грецький він, с*ка, – з Понтом грецький, і хто тільки не гуляв тут по буфету за дві з половиною тисячі років! До Батия включно. Он, у Вікіпедії які жахи творяться. І туркам він священний, і литовцям, і італійцям, і татари теж просили за ними не займати. Росіяни, звичайно, поскребли трохи в потилиці, а потім вирішили: яка, Херсонес, різниця? Наша справа теляча. Начальство вказало на святиню – приймай до виконання. Начальство сказало: не віддамо – значить, не віддамо. Ну, тобто віддамо, звичайно, куди подінемося, віддамо як миленькі і без звуку, коли начальство зміниться, концепція загнеться в іншу сторону, або просто по шиї накостиляють. Але це знову-таки – коли ще буде. А поки – гайда всі строєм в новому сакральному напрямку!" – констатує журналіст
Оглядач Антон Горох у блозі пише про амбіційний проект російської влади щодо будівництва моста через Керченську протоку.
"Сакральне значення Криму визначено "Посланієм свише". Шлях у сакральний Крим має величезне цивілізаційне значення, але шлях цей важкий і геморроїстий. Оскільки «силам природи на розмови чхати», то чекати погоди у моря на Керчинської переправі можна скільки завгодно. І щоб пробитися до своїх сакральних місць цивілізаційного значення, росіянам потрібен міст", – іронізує оглядач.
Він нагадує – через Керченську протоку збудувати міст не спромоглися ані Гітлер, ані Сталін.
"Простіше виявилося людини в космос запустити, ніж зв'язати дві частини суші мостом через Керченську протоку. Будувати міст в цих місцях з інженерної та геологічної точки зору – фантастика. Грошей потрібні мільярди. Навіть якщо не красти. Ну так який же дурень стане не красти! Не для того у нас будівництва затівають, щоб просто так взяти і побудувати", – пише Горох.
"Втім, можна обійтися і без прямої крадіжки. Достатньо отримати вигідний підряд за божевільною ціною і братися за справу. А там, по ходу цієї справи, можна нити, канючити і просити додаткового фінансування. З Керченським мостом напевно приблизно так і повинно було вийти. І близький друг президента Тимченко (Геннадій Тимченко, олігарх – ред.) вважався фаворитом в боротьбі за підряд. І ось коли залишалося два-три тижні до оголошення імені щасливчика, який побудує чудо-міст, Тимченко умиває руки і каже, що боїться «не осилити» проект", – пише він і додає, що права відмовлятися від таких проектів російські бізнесмени не мають.
"Не знаю, чим там скінчиться справа, але така поведінка людини говорить як мінімум про одну річ: Тимченко нині на піку крутизни" – наголошує оглядач.
Та журналіст Аркадій Бабченко пише про події у Грозному. А точніше – про ніч у Москві під час атаки на Будинок друку в столиці Чечні.
"О пів на другу ночі в Москві почався якийсь рух. Мітя Алєшковскій викладає відео кортежу, який з мигалками та охороною в чверть на другу ночі мчить в Кремль, а у мене тут над штаб-квартирою Служби зовнішньої розвідки (СЗР) у Ясенево літають вертольоти – в центр і назад – які ночами зазвичай не літають. Щось у хлопців там сталося з термінового, мабуть. Танків на МКАДі поки ще немає, але, як ми пам'ятаємо, депутати сьогодні о 2:00 повинні були в метро тренуватися з порятунку від ядерного удару. А взагалі, ось так з боку почитати … Нічне засідання в Кремлі, вертольоти на СЗР, депутати в бомбосховищі … Шизофренія вже накрила цю країну, так?" – пише Бабченко.
"Почали надходити повідомлення з Грозного. Група бойовиків увійшла в місто, підірвала автомобіль ДПС і забаррикадувалась в Будинку друку. Зараз там йде бій з броньованою технікою. Підозрюють, що можуть бути ще групи. Центр оточений, введений режим КТО. Оперативно", – пише журналіст.
"Може, є інформація, що і в Москві на цю ніч намічається (намічалося) щось типу Грозного, а може, перестраховуються. Але на вчення депутатів в метро вже якось не дуже схоже. Вранці з'ясувалося, що група, яка захопила в Грозному Будинок друку знищена. Будинок згорів. Зараз йде бій у двадцятих школі", – нагадує Бабченко.
"Що сказати. Всього п'ять годин – і ні Будинку друку, ні "доведених до відчаю прихильників федералізації", танки фігачать на кожен порух в самому центрі міста, режим КТО введено зі швидкістю світла. Це до питання про те, що таке хунта", – іронізує він.
"А взагалі … У грудні 1994-го за Будинок друку йшли сильні бої. Минуло двадцять років. У грудні 2014-го за Будинок друку йдуть сильні бої. Стабільність", – додає Бабченко.