Останні дні російська блогосфера активно обговорювала церковно-мистецький скандал в Новосибірську, зачистку "меморіалу Нємцова" та його реконструкцію, а також всесвітній з'їзд неонацистів у Санкт-Петербурзі. Тиждень.ua зібрав найбільш яскраві коментарі стосовно згаданих питань.
Позбавлення посади не за спектакль, а за скандал
Журналіст та письменник Дмітрій Биков резонансний театрально-релігійний скандал кінця минулого тижня в Новосибірську коментує як дуже символічну сторінку в історії сучасної Росії.
«У Новосибірську сталася одна з найбільш символічних подій пізньопутніської епохи – не значимих, ні, але саме символічних. Директора Новосибірського театру опери й балету Боріса Мєздріча звільнили після скандальної постановки опери «Тангейзер», – зазначає журналіст.
Він зауважує, що директор театру звільнений рішенням Міністерства культури за відмову зняти постановку і взагалі за доведення ситуації до конфлікту.
«Почуття віруючих були ображені, а директор не зміг чи не захотів залагодити конфлікт. Він вийшов назовні. Почалися «молитвені стояння» віруючих і відкриті листи невіруючих. Мєздріч, повторюю, звільнений не за спектакль, а за скандал», – наголошує Биков.
«Спектакль поки що лишається в репертуарі. Кехман (новий очільник театру – Ред.) його, певно, що зніме, хоча головний привід для скандалу – плакат з розп’яттям на фоні лона Венери – уже замінений чистим аркушем. Як справедливо помітив Андрєй Кураєв, в Біблії є фраза «Рече безумне в серце своїм: «Несть Бог» (Пс. 13, 1). Чи значить це, що варто заборонити Біблію за пропаганду атеїзму?», – резюмує він.
Журналіст Алєксандр Плющев дивується тому, як Мєздричу вдалося гідно вийти з такого неприємного конфлікту.
«Боріс Мєздріч не здав свого режисера, який дратує дві надвпливові сили – духовенство і керівництво. Хоча міг би, і зараз не тільки не був би звільнений, але й дивись, медальку якусь отримав би. І багато хто поставився б до цього з розумінням. У наш час, коли майже всі здають всіх в підряд з тельбухами, супроводжуючи словами «ну, всі ж все розуміють», таке багато чого варте.
Плющев вважає, що критикувати виставу в компетенції відповідних знавців справи, але аж ніяк не державних керівних структур.
"Звісно, я не бачив скандальної постановки, але це взагалі неважливо. Подібні питання – в площині художнього смаку і театральної критики. А не прокуратури і міністерства культури. Якось уже набридло порівнювати подібне з мракобіссям і середньовіччям. Але як сказати інакше, якщо це і є саме воно?", – підсумовує він.
Блогер Ілья Кабанов переконаний, що звільнення Мєздріча є нічим іншим, як визнанням його великого таланту.
"Те, що опера в Новосибірську в останні роки стала одним із найважливіших мистецтв – це безперечна заслуга Боріса Мєздріча та його команди. Сьогодні спектаклі Новосибірського театру опери й балету стають предметом для дивовижних дискусій, а до самого театру ходять не тільки театрали й захоплені студентки консерваторії, але й цілком звичайні новосибірці, любителі кав’ярень та парків. Усього цього театр досяг не спрощенням змісту, а швидше його ускладненням. Спроби судового переслідування директора й режисера я вважаю визнанням багаторівневих метафор авторів спектаклів", – зазначає Кабанов.
На його переконання, внесок Мєздріча в історію набагато більший, ніж міністра, який підписав указ про звільнення театрала.
"Під час нашої першої зустрічі Боріс Мєздріч говорив, що відчуває певну свободу, тому що не підчиняється мерії чи обласному керівництву – театр був одним із небагатьох в країні, заснованих безпосередньо федеральним міністерством культури. Тепер федеральний міністр, ім’я якого історія навряд чи збереже, звільнив директора Мєздріча", – підсумовує Кабанов.
Журналіст Алєксандр Зєліченко підкреслює, що протистояння мистецтва й церкви завершилося поразкою останньої.
"Війна церкви з оперою завершилася блискучою перемогою. Важко сказати, хто почув молитви церкви – Мєдінський чи хтось вищий. Але молитву почули: «охальніка» прогнали. А на очищене від скверни місце призначили свого, перевіреного. Веселиться і лікує весь народ. Що продемонстрували таким чином дві влади – духовна і світська? Силу? Чи слабкість? Їм здається – силу. Але насправді це, звісно, ніяка не сила. Це найсправжнісінька слабкість", – переконаний журналіст.
"Я не чув їхньої інтерпретації Вагнера, але легко можу собі уявити, що це може бути і відбірна непристойність. Але неважливо – нехай навіть і непристойність. Якою має бути реакція борців із непристойністю? Звернення до суду? Листи в міністерство? Чи ж зовсім іншою – викриттям непристойності, поясненням, чому це непристойність? Питання, загалом, риторичне", – додає він.
Зєліченко вважає, що церква в цьому конфлікті мала б зайняти принципово іншу позицію.
"Яка поведінка церкви у випадку з «Тангейзером» була би мудрою? Поділитися з суспільством своїми враженнями від постановки. І на цьому зупинитися. Але така мудрість вимагає іншого духовного рівня, вимагає іншої духовної сили. А її-то в РПЦ й немає", – зауважує він.
Не завжди порядок варто наводити
Журналістка Юлія Калініна в своєму матеріалі розмірковувала над зачисткою "меморіала Нємцова" цієї суботи.
Вона переконана, що мирне протистояння опозиції й режиму переходить в силову стадію в тому випадку, коли з’являється географічна прив’язка – точка на місцевості, наділена знаковим сенсом.
"Поява такої точки – на руку опозиції, і якщо є можливість її створити, вона постарається не упустити шанс. Опозиціонери точку займають, а влада її зачищає. Навколо точки нагріваються страсті. Вона стає місцем тяжіння. Туди йдуть люди ідейні, а безідейні теж ідуть, бо їм нема чого робити, а тут «двіжуха». У результаті в цій точці концентрується нездорове вогнище невдоволення, яке влада вимушена ліквідувати", – зауважує вона.
На її переконання, для влади важливо не допустити появу фізичних точок протистояння.
"Саме з цією метою і відбулася зачистка на Москворєцкому мосту в ніч на суботу. Але результат вийшов протилежний. Незгодні принесли туди нові квіти і свічки – і за кілька годин міст мав вигляд такий, як і до того", – пише Калініна.
Журналістка розглядає два можливих сценарії розвитку подій довкола "меморіалу".
"Якщо зачистка мосту продовжиться, люди з потрійною силою почнуть носити туди квіти й свічки, залишати там чергових, поширювати в мережі знімки «руйнівників меморіалу» і дуже скоро Великий Москворєцкий міст перетвориться на життєздатний зародок повноцінної точки протистояння, де будуть збиратися, тусити, клубитися невдоволені. Прямо навпроти Кремля, дуже зручно", – припускає вона.
"З вірогідністю в дев’яносто відсотків Великий Москворєцкий міст скоро закриють на ремонт – за аналогією з Тріумфальною площею, яку на ремонт закрили, щоб присікти проведення мітингів на захист 31-ї статті Конституції. А десять відсотків того, що влада вибере інший шлях – менш затратний і більш гуманний відносно москвичів: залишить «меморіал Нємцова» в спокої. І тоді вугілля, яке там зараз розгорається, поступово згасне, як гасне вогонь без кисню", – зазначає журналістка.
Калініна підкреслює, що явний запах того, чого боїться влада, з'явився тільки після того, як у ніч на суботу «люди з чорними мішками» навели на мосту ідеальний порядок.
"Бо порядок – це прекрасно. Але не завжди його варто наводити", – резюмує журналістка.
Блогер Кіріл Шуліка вважає, що єдиним варіантом, аби влада "не забула" про розслідування справи Нємцова, є постійне підтримування подібних до москворєцкого "меморіалів".
"Потрібно, щоб в Адміністрацію президента щодня надходили звіти: в місті такому-то люди створили стіну пам'яті Боріса Нємцова, прийшли 50 осіб, поклали квіти, написали звернення в Кремль, в іншому місті прийшли 100 осіб, а в Москві взагалі тисяча чи дві, до того ж, «Гормоста" вони не злякалися. Підкреслю, що все в рамках закону, тому що покладання квітів чи хвилини мовчання у нас не регулюються драконівськими нормами про масові акції. На жаль, більшого зробити ми не можемо, але й це уже дуже серйозна і велика справа, оскільки не помітити її не вийде", – переконаний він.
Про те, як імперець друзів у Петербурзі зустрічав
Журналіст Кіріл Мартинов іронізує над "з'їздом неонацистів" 22 березня в Санкт-Петербурзі.
"У місті-герої Петербурзі зустрілися останні друзі Росії. Зовсім без друзів, у суцільному колі ворогів, нехай навіть із Кримом, життя виявилося не таким солодким, як ялтинська цибуля. Грошей мало, кредиту немає, і навіть впевненість в своєму сакральному праві гнути сусідів постійно відходить. Намагалися дружити з китайцями, але ті раптом по-злодійськи заявили, що поважають територіальну цілісність України. Куди бідному імперцю податися, куди ввічливу голови прихилити? Тут волею-неволею згадали про європейські цінності, але – особливі. Існують, знаєте, в Європі такі спеціальні люди з особливостями. Протестують постійно, висловлюють свою незгоду з більшістю. Називаються – неонацисти", – зазначає Мартинов.
Журналіст перераховує риси, які поєднують сучасну Росію з європейськими ультраправими.
"І справді, з ким нам ще дружити? Ультраправі проти брехливих цінностей ліберальної демократії, і ми проти. Вони проти буржуазного індивідуалізму, і ми тут же. Вони борються з імперіалізмом і обивателями, а головні російські мислителі підкидають гарну кількість аргументів. Вони расисти, ксенофоби, ну і ми трішечки в цьому напрямку працюємо. Вони відразу визнали нас своїми, підтримали Крим і Новоросію, і на виборах все, що треба спостерігати, спостерігали. Це друзі наші", – додає він.
Мартинов протиставляє ідейні настрої серед росіян напередодні 9 травня.
"Виходить загадкова річ. Сімдесятиріччя перемоги в великій війні, Росія, яка складається із антифашистів, проводжає (як недавно в Єкатеринбурзі) добровольців «бити фашистів» і вся уквітчана георгіївською стрічкою – це з одного боку. Гостьовий будиночок для неонацистів, міжнародна конференція синів арійської раси, антисемітів і наших друзів в місті, яке пережило блокаду, – з іншого", – зазначає він.
"Власне, із усіх європейських ультраправих на зліт в Петербург, здається, забули запросити тільки українських. Так, може, висловимо небезпечну й безглузду думку, річ там зовсім не в Бандері?", – резюмує Мартинов.