Так, журналіст Аркадій Бабченко іронізує над "ефективними" діями влади РФ.
"Отже – треба відновити пам'ятник Дзержинському, побудувати в Москві ще тисячу триста церков, зняти десять фільмів Міхалкова, посадити ще п'ятнадцять Навальних і двох Ходорковських, заборонити не лише всиновлювати сиріт, а й взагалі прикувати їх ланцюгами до ліжок, створити ще чотири телеканали "Раша Тудей" і півтора "Лайфньюс", вп'яте переписати гімн, повернути у в'язницю "Пуссі Райот", провести ще шість Олімпіад і побудувати три траси "Формула-1", купити вісім "Містралів", пожартувати про бабусю, написати єдиний підручник економіки, чотириста раз сказати "нанотехнології" і "боротьба з корупцією", ще раз розіп'яти хлопчика в Слов'янську, провести пряму лінію з Уралвагонзаводом, привезти пояс Богородиці, заборонити концерт Мадонни, виправдати вісімсот прокурорів, заборонити гей-пропаганду, виселити "Дощ" вже зовсім в сортир у власній квартирі, поцілувати тигра, полетіти зі стерхами, дістати з дна амфору, поїздити на жовтій "Калині", показати по телевізору Мілонова, пригрозити піндосам радіоактивним попелом, плюнути через ліве плече, пострибати на коліні і анексувати Латвію", – саркастично пише Бабченко.
"Тобто робити все те ж саме, що влада робила всі ці п'ятнадцять років. Працювало ж! Не розумію, чому вони діють", – іронізує він.
Журналіст Айдер Муждабаев пише про те, що росіяни на собі відчули вартість анексії Криму.
"Одного весняного вечора я зайшов в кафе недалеко від мого місця роботи.І обімлів. Такого тут не було ніколи. Випивка і їжа були забуті, а відвідувачі обліпили єдиний в залі телевізор, повішений в кутку, як ікона. Вони стояли, сиділи на безладно зібраних від усіх столів стільцях. А потім вибухнули оваціями, стали підстрибувати, обіймати один одного, як щасливі діти. Сталося це, коли з екрану сказали: "Кримнаш!" – згадує Муджабаєв.
"Зайду в новому році, якщо не забуду, в той же час в той же кафе. Подивлюсь, відзначають люди той день як свято, – або постараються про нього більше не згадувати. Адже раніше неможливо було уявити, наскільки дорогий Крим росіянам. Це були тільки слова, які нічого не варті. А тепер ціна Криму монетизована і відчутна кожному. Причому вона весь час зростає", – констатує блогер.
Муджабаєв наголошує, що поки Крим вартував росіянам приблизно половину їх реальних доходів.
"До березня вартуватиме дві третини або три чверті, а далі в прірву просто страшно заглядати. Взагалі, якщо хтось ще не зрозумів: те, що зараз накриває Росію, – це не криза, а крах. Економіки в цілому, добробуту громадян, звичного дорослим і дітям способу життя. Прочитайте це повільно, вас вразить, мені здається: ми скоро станемо біднішими бідних для Європи болгар, біднішими дуже бідних албанців. Я нічого не плутаю – це і є солодке відчуття великодержавності?" – резюмує він.
Голова правозахисного суспільного руху "Вмєстє" Євгєній Доможиров порівнює чинну російську владу з дітьми.
"Знаєте як діти придумують самі собі казочки, про чорну-чорну руку, про чорну-чорну дівчинку в чорному-чорному місті. А потім лякають самі себе розповідаючи це в піонерському таборі перед сном. Ось і ви, як діти, придумали собі казку про злий Держдеп, про страшну Америку і Гейропу. Про те, що всередині країни є ворог, який працює на цих зарубіжних страховидл і мріє про те, як розвалити нашу прекрасну рассеюшку. Ви з'їхали з глузду і настільки розпустили Кисельових, Соловйових, Мамонтових і Леонтьєвих, що самі стали вірити в те, що наказали їм розповідати", – пише він.
"А далі пішло-поїхало, ви все більше зривалися з гальм і забувши не тільки про закони історії, а й про економічні закони стали творити такий непотріб, що волосся ставало дибки. Не наївшись Кримом розв'язали війнушку на Донеччині. Замість кількох десятків жертв домоглися загибелі тисяч. Ви передали терористам зброю і вони стали збивати пасажирські літаки. Ви у відповідь на санкції проти дружків ввели санкції проти своїх громадян", – апелює до можновладців Доможиров.
Втім, на його думку, нині діалог з владою марний.
"Зараз марно з вами говорити, ви все одно поки нічого не зрозумієте. Ви ховаєте розбитий посуд з надією, що ніхто не помітить. Забуваючи про те, що ви не просто упустили мамину вазу. Ви вже упустили весь сервант і ось-ось підпалите квартиру…" – резюмує він.
Журналіст Євген Кисельов пише про зустріч російського прем'єра Дмітрія Мєдвєдєва з опальними медійниками.
"Спостерігаючи з Києва за подіями в Росії, на минулому тижні мене, мабуть, найбільше вразила одна подія – інтерв'ю Дмітрія Мєдвєдєва групі російських тележурналістів. Вразив не зміст інтерв'ю – суті там, на мій погляд, ніякої не було – вразила участь у ньому двох осіб: Маріанни Максімовской і Міхаіла Зигаря", – пише він.
"Нечувана річ – прем'єр-міністр запрошує до себе на інтерв'ю, разом із журналістами трьох основних, де-факто державних телеканалів, головного редактора телеканалу «Дощ», гнаного, переслідуваного, що працює, образно кажучи, по конспіративних квартирах, і колишню ведучу програми «Нєдєля», якої більше не існує – якщо називати речі своїми іменами – з політичних причин. Хтось скаже: "Ах, який сміливий у нас Дмитро Анатолійович!.. Браво! Що ж, це і справді жест – але жест, який мені особисто видається чи не істеричним в ситуації, коли Мєдвєдєв виглядає постаттю слабкою, безвладною і абсолютно декоративною. Жест, який по суті нічого не міняє. Жест людини, яка і змінити щось нічого не може. Жест, який в ретроспективі зайвий раз нагадує: Мєдвєдєв був ніякий не президентом, а лише довіреною особою, якого Путін «залишив на господарстві», доглянути за президентським кріслом", – пише Кисельов.
На його думку, наразі Мєдвєдєв – зіц-голова, який формально очолює Кабінет міністрів РФ.
"Кажуть, хтось підрахував, що в Твіттері інтерв'ю Медведєва найчастіше згадувалося з хештегом # жалюгідний. Що, напевно, справедливо. Але – не привід зловтішатися. Тому що коли у країни – такий прем'єр, справи кепські", – резюмує Кисельов.
Та письменник Борис Акунін згадує протести у Москві під час президентських виборів.
"У вересні 2011 року, після того, як тандем влаштував свою простодушну «рокіровку» і країна поставилася до цього маневру без особливого інтересу, я сказав собі: ну, далі ясно. Еволюційні сходи довгі, через сходинки по них не стрибають; запит на демократію в Росії поки ще не дозрів; судячи з усього країні доведеться пройти через етап довічної диктатури Путіна; здоров'я у нацлідера краще, ніж у мене, і проживе він явно довше. Зробив оргвисновки – поїхав, в настрої кислому, але загалом спокійному. Логіка була очевидна. Більшість співгромадян готова терпіти цю політичну систему, я – ні", – пише він.
"5 грудня 2011 року мене в Москві не було. Я так і не зрозумів, як і чому на Чистих прудах сталося те, що сталося. Пам'ятаю, відчув тоді два сильних почуття: здивування і радість… Людей, які хочуть жити в нормальній країні, багато! Вони намагаються щось змінити, і не брати участь в цьому соромно. І я повернувся, і брав участь – в міру своїх уявлень про правильність", – пригадує Акунін
"Чесно зізнаюся, мене не надто налякав наступ реакції в 2012-2013 роках. Це був цілком передбачуваний відкат. Я був упевнений, що у режиму зрештою спрацює інстинкт самозбереження і Кремль почне відігравати назад, зрозумівши, що «закручування гайок» – шлях тупиковий. У грудні минулого року, коли відпустили Ходорковського, дівчаток з «Пуссі Райот», «грінпісівців», я з гордим виглядом говорив знайомим: ну от, бачите, а ви журилися. До нешвидкого на мізки Путіна нарешті дійшло, що це – єдина можливість спокійно постаріти. Але тут у Києві скинули Януковича, і в російського правителя трапилася панічна атака", – пише Акунін.
Далі, на думку письменника, Путін заразив параноєю всю країну.
"Він почав відіграватися, весь час підвищуючи ставки, і заразив своєю параноєю всю країну. Старовинний сюжет про роль особистості в історії. Якщо особистість хрінова, то і країні хріново. До обережності закликати пізно. Двері, власне, вже закрилися. Залишається лише гадати, якою буде наступна зупинка. Там розвилка з трьох станцій, і поїзд може повернути на будь-яку. Станції називаються "Луб'янка", "Бірюльово" та "Площа революції". З моєї точки зору, це як вибирати між четвертуванням, спаленням на вогнищі і розстрілом. При такому виборі я, зрозуміло, за розстріл", – пише блогер.
"Правда, теоретично є ще стоп-кран. Але тільки теоретично", – констатує Акунін.