Журналіст Владімір Абарінов зазначає, що виступи Лаврова на Генасамблеї ООН лишають по собі двоїсте враження.
"З одного боку, в них помітно прагнення знизити градус напруженості у відносинах Росії із світовим співтовариством… З іншого – міністр вважав за потрібне загострити свою антиамериканську риторику", – зауважує журналіст з приводу виступів очільника російського МЗС.
"Цілком очевидно, що це було реакцією на виступ президента США, в якому він, перераховуючи загрози, нібито поставив російську агресію в Європі на друге місце, після лихоманки Ебола і перед звірствами терористів в Іраку і Сирії", – зазначив Абарінов і додав, що Лавров із цього приводу виступив з окремим коментарем, в якому звинуватив опонетів в "оруелліанстві".
"Звинуватити опонента в тому, що він діє за рецептами Міністерства правди з роману Оруелла, тоді як тебе самого в цьому весь час звинувачують, – все одно що сказати "сам дурак", – іронізує блогер.
Він зауважує, що головна ж претензія Лаврова до західних візаві полягає в тому, що вони не розлучилися з "менталітетом холодної війни".
"І це дзеркальне відображення аналогічних звинувачень на адресу Москви. Насправді, і міністр про це теж не може не знати, і в США, і в Європі політики як вогню бояться слів "холодна війна": починати її заново у Заходу немає ані найменшого бажання – це і дорого, і клопітно, і тривожно, та інших турбот вистачає. До вимушених рішень в цьому напрямі їх підштовхує громадська думка", – резюмує автор.
Журналіст Дмітрій Биков пише про "Акцію скорботи", яку 27 вересня влаштувала російська влада на Поклонній горі в Москві.
"Все це передбачувано, особливо манія повторювати будь-яку опозиційну акцію і відповідати стотисячним сходом бюджетників. Хоча думаю, що і без примусового звезення їх легко набралося б сто тисяч – адже їм тиждень розповідають про те, що в Донбасі після відходу Нацгвардії знайшлися десятки поховань з тисячами по-звірячому вбитих жителів, серед яких були зґвалтовані вагітні жінки. І ніхто, зрозуміло, не читатиме цілком офіційну інформацію, розміщену російськими ж державними агентствами, про те, що в знайдених похованнях було загалом сорок людей, а жінок не було взагалі", – пише Биков.
"Це справді крутіше слов'янського розп'ятого хлопчика", – іронізує блогер.
"Ви не знаєте, що таке скорбота, інакше давно б одумалися. Ви вмієте брехати, таврувати, влаштовувати п'ятихвилинки ненависті, нацьковувати глядача на внутрішнього ворога", – пише він.
"Звірства на українській землі кояться з обох сторін, і жодну з них відбілювати не слід. І кількість брехні з обох сторін давно зашкалює, і пропаганда в Києві робиться без оглядки на правду і совість", – резюмує автор.
Лєв Пономарьов, виконавчий директор загальноросійського руху «За права людини», пише про вплив російської пропаганди на обивателів.
"Зараз ми є свідками того, як в Росії «солов'ї війни», самі не здатні на особисті жертви, – захоплюють свідомість мас… І ми бачимо, як у звичайних громадянах прокидається агресія. Багато хто готовий йти вбивати на словах, а хтось вже воює за «патріотичну ідею» – порятунок Русского міра. Це хвороба нації, хвороба народу", – переконаний Пономарьов.
"Війна Росії з Україною не оголошена, але на українську територію з Росії доставляється все, що потрібно для ведення бойових дій, – озброєння, тилове забезпечення. Проти українців воюють не тільки добровольці з Росії (що само по собі вже виклик), але і контрактники, і навіть солдати строкової служби. Рахунок загиблим з обох сторін і кількість жертв серед мирного населення йде вже на тисячі", – пише блогер.
"Виходить, що зупинити агресію можна тільки зсередини Росії. Але ми бачимо, до чого призвела шалена пропаганда: більшість росіян підтримують неоголошену війну з Україною. Як на мене, вихід тільки один – посилаючись на світовий досвід, пояснити населенню і самій владі: режим не витримає протиборства з усім світом, нав'язаного самою Росією. Наша країна або економічно програє, і режим впаде в результаті можливого гострого громадянського конфлікту, або доведе до краху весь світ", – переконаний автор.
Журналіст Юлія Латиніна у своєму ж блозі іронізує над ініціативами влади РФ обкласти виробників програмного забезпечення 10%-м податком для підтримки російських програмістів.
"Ідея, звичайно, хороша. У мене – ще краща: обкласти 10%-м податком вітчизняного виробника картоплі. Гроші пустити на державну підтримку виробництва картоплі. Оподаткувати вітчизняних виробників меблів. Гроші пустити на державну підтримку виробництва меблів. Обкласти податком вітчизняного виробника цементу. Гроші пустити на державну підтримку виробництва цементу", – пише Латиніна.
Вона переконана, що така ініціатива призведе до того, що російські виробники виробники (картоплі, меблів, цементу, програмного забезпечення тощо) розділяться на два класи: на тих, у кого забирають гроші і тих, кому ці гроші дають.
"Насправді цей фантастичний по безумству проект: давайте заберемо 10% прибутку у тих IT-компаній, які успішно торгують на ринку, і віддамо їх тим, хто лиже начальству дупу, – ще одне свідчення, що наближається навіть не економічна криза (у кризі ми вже зараз), а колапс", – переконана Латиніна.
"Грошей не вистачає настільки, що вже пограбували Пенсійний фонд і роздрукували Фонд національного добробуту: НОВАТЕК просить 100 млрд рублів, а «Роснефть» і зовсім 1,5 трлн. Зате в Думу внесуть закон, який дозволить пану Ротенбергу (російський мільярдер Аркадій Ротенберг – ред.) та іншим друзям Путіна, що потрапили під санкції, отримати компенсацію за арешти їхніх закордонних палаців з російського бюджету", – додає автор.
Медіааналітик Інна Булкіна пише про повалення у Харкові пам'ятника Владіміру Лєніну.
"Те, що сталося минулими вихідними у Харкові, стало останнім ефектним акордом епічного українського «Ленінопада». Розпочався він «знесенням» меркуровского пам'ятника в Києві, і це було в грудні 2013-го, в перші тижні Майдану, а закінчився «визволенням» харківської площі Свободи. Між цими двома «зносами» Україна пережила революцію, окупацію і війну, попрощалась зі своєю «небесною сотнею», втратила Крим, втрачає Донбас і втрачає людей на Донбасі – солдат і мирних жителів", – пише вона.
"За ті місяці, що пройшли з моменту повалення київського пам'ятника, «Ленінопад» став масовим по всій Україні: від «пам'ятної» радянської спадщини послідовно звільнилися Дніпропетровськ і Одеса, Полтава і Чернігів, Запоріжжя, Хмельницький та Кривий Ріг, десятки райцентрів і малих міст по всій Україні. Напередодні епічного «звільнення площі Свободи» були знесені пам'ятники в Маріуполі та Павлограді. Та й сам пам'ятник на площі Свободи був не те третім, не те четвертим зі знесених в одному лише Харкові", – нагадує вона.
"Але саме в цьому – на центральній площі – був якийсь символічний сенс: говорили, що це найбільший пам'ятник Леніну з усіх існуючих. Насправді достовірно лише те, що він був найбільшим в Україні (20,2 м), і що він знаходився на одній з найбільших площ в Європі. Розставання саме з цим – найбільш ефектним з радянських пам'ятників – стало знаком остаточного звільнення України від СРСР, її остаточного відходу з радянської імперії", – наголошує вона.
А журналіст Василій Головін пише про протести у Гонконзі.
"Всю ніч учасники масових акцій протесту чекали атаки з боку сил безпеки. Багато хто був упевнений, що Пекін не потерпить, щоб головне свято країни (День утворення КНР – ред.) відбувалося на тлі обурливих вимог ввести хоча б у Гонконзі систему прямих демократичних виборів за системою «одна людина – один голос» і з вільним висуненням кандидатів", – пише Головін.
"Але після запеклих боїв у минулі вихідні дні з клубами диму і сльозогінним газом поліція в Гонконзі від понеділка нічого не робить – тільки усно і з повним розумінням марності цього завдання переконує десятки тисяч демонстрантів розійтися", – зауважує автор.
Він наголошує – наразі перед керівництвом КНР постав важкий вибір щодо вирішення ситуації.
"Силовий, можливо з людськими жертвами розгін десятків тисяч демонстрантів – це підрив позицій Гонконгу як одного з найбільш авторитетних і стабільних світових фінансових центрів… До того ж закатувати в асфальт бунтівників доведеться перед очима і об'єктивами величезної кількості іноземних журналістів, що мають в Гонконзі повну свободу дій", – зазначає журналіст.
"З іншого боку – терпіти розгул демонстрантів, які нахабно вимагають свобод, – немислимо! Це підриває авторитет центральної влади та подає поганий приклад основній частині КНР", – іронізує блогер.