«Можна лише уявити, скільки нині справді талановитих сценаристів і режисерів почнуть вправлятися на ниві держзамовлень, тішачи себе тим, що на замовлення також можна зняти талановите кіно і сказати те, що хочеш», – пише оглядач.
Як зауважує автор, на цьому й «зламалося чимало митців, починаючи з Ейзенштейна і Довженка, завершуючи сучасними Міхалковим чи Хотіненком».
«Обидва останні продемонстрували надзвичайну художню безпорадність, тільки-но почали знімати кіно, що відповідало миттєвим потребам держави, – «Стомлені сонцем-2», «Поп», «1612», – додає автор.
«Що гірші справи у державі, то більше грошей витрачається на кіно «на замовлення» – у тоталітарній державі кінематограф зазвичай виконує функцію п’ятої влади, яку використовують для «правильного» виховання населення. Що кращі справи, то більше держава виділяє коштів на безповоротну допомогу кінематографу. Така проста соціальна арифметика…», – пише автор.
Детальніше про це читайте у статті «Химери п'ятої влади» у №50 «Українського тижня»