Російська рулетка для Азії

Світ
29 Березня 2014, 15:49

Руйнівна корупція, кишенькові суди, злидні за мурами президентських палаців: паралелі між режимами середньоазійських автократів і поваленого президента Віктора Януковича муляють очі. В українських подіях криються дві проблеми для владних старців із Середньої Азії.

Перша – успіх антиурядових протестів у Києві, які скинули Януковича, що може надихнути революції в регіоні. Друга – ці правителі розуміють, що реакцію російського президента Владіміра Путіна у вигляді захоплення Криму можна вважати шаблоном для майбутніх вторгнень Росії. Усі п’ять колишніх радянських республік Середньої Азії мають популяції етнічних росіян. Ці меншини давно почуваються ще більш маргіналізованими, ніж ті, які зараз у Криму «захищає» Путін.

Росія, до того ж, має значну військову присутність у Середній Азії. У Казахстані розміщені космодром «Байконур», що належить РФ і кілька навчальних військових частин. У Киргизстані – російська авіаційна база. А в Таджикистані дислокуються близько 7 тис. російських військових – це найчисленніші сухопутні сили Москви за межами батьківщини.

Читайте також: Висока ціна дешевого авторитету

Більшість середньоазійських правителів майже не коментували подій в Україні на публіку. Це делікатна спроба балансування. Вони не бажають ні заохочувати сепаратизм у своїх державах, ні відштовхнути Росію з її величезними економічними важелями впливу. За словами політичного оглядача з Таджикистану Парвіза Муллоджанова, підтримка Росією сепаратизму може бути небезпечна для середньоазійських держав. «Вони знають, що можуть стати наступними». Через кілька днів після вторгнення російських військ у Крим Узбекистан висловив занепокоєння із приводу «суверенітету й територіальної цілісності» України. Таджикистан роз­пливчасто закликав до «об’єк­тив­ної оцін­­ки». Киргизстан вибився із загальної маси, засудивши 11 березня «дії, спрямовані на дестабілізацію» України.

Конкретно Росію не згадували. І справді, ЗМІ в цих країнах майже не висвітлюють кримської кризи. Але, до більшого занепокоєння тамтешніх правителів, Росія готує законопроект, який полегшить отримання її паспортів російськомовним громадянам будь-якої колишньої радянської республіки й відкрито гарантуватиме їм захист за межами Росії.

Мрія Путіна, в яку вписується загарбання Криму, – створити суперника ЄС. Його Євразійський економічний союз задуманий як група авторитарних колишніх радянських республік, які відкидають західний лібералізм.

Двоє охочих – Білорусь і Казахстан – уже підписалися. Вірменія і зубожілий Киргизстан, де після народної революції 2010 року до влади прийшов проросійський уряд, іще ведуть перемовини про вступ. Таджикистан, який разом із Киргизстаном однаково залежить від грошових переказів своїх гастарбайтерів у Росії, теж висловив зацікавленість. Але без відновлення російського впливу в такій важливій економічно й геополітично Україні Путін ніколи не зможе реалізувати свої грандіозні амбіції.

Читайте також: Чому Лукашенка не підтримує Росію

Багатий на нафту Казахстан ілюструє слабкі місця цього регіону. Це один із засновників Митного союзу, його економіка тісно пов’язана з російською.

У Казахстані живе велика російська діаспора, зосереджена вздовж 6800-кілометрового кордону з РФ. Російські націоналісти інколи завляють, що ці землі належать їхній державі. Якби Путіна попросили врятувати етнічних росіян, чи не відхопив би він шмат Казахстану? Назарбаєв не хоче ризикувати. Після візиту до Кремля 5 березня він наказав посилювати армію. Та водночас обрав непевну, навіть незграбну лінію, заявивши 10 березня, що «розуміє» потребу Путіна втрутитися в справи України.

У бідніших регіонах Середньої Азії в Путіна ще більше впливу. Він міг би знищити економіки Киргизстану, Таджикистану й Узбекистану, запровадивши обо­в’яз­кові візи для гастарбайтерів, чиї перекази становлять значну частину ВНП цих країн. Взаємозалежність їхніх економік проявилася вже в перший робочий день після появи російських військ у Криму. Захиталися не лише російські ринки й рубль; киргизький сом упав на 15%, хоча потім дещо піднявся.

А от у багатому на газ Туркменистані Москва має менше впливу. Її давно дратує політика тамтешнього уряду стосовно російської діаспори. Чи можуть і етнічні росіяни в Туркменістані теж попросити захисту? Напевне, хоча навряд чи Путін раптом вдався б до військової інтервенції в Середній Азії. До того ж він і так має достатньо впливу в більшій частині цього регіону.

Але випадок із Кримом показав, що кремлівському очільникові не потрібно особливо заморочуватися із приводами для виправдання інтервенції, коли вона йому вигідна. Лідерам Казахстану та Узбекистану давно за 70, але вони ще не розкрили своїх планів (якщо такі взагалі існують) стосовно наступників. Якщо після їхньої смерті почнеться хаос, то Путін цілком зможе вирішити, що російськомовним «соотєчєствєннікам» конче потрібен захист.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Автор:
The Economist