Багато зараз в Україні розмов про загрози цілісності держави. Кажуть і про «український фронт» харківських ватажків Добкіна-Кернеса, і про заяви депутатів Верховної Ради Криму, про заклики деяких народних обранців у Донецьку. Така загроза існувала коли більше, а коли менше всі роки незалежності. І тут особливу роль відіграє інформаційна агресія російського телебачення, що веде протягом значного часу системну підривну роботу проти цілісності України. Нині вона стає особливо ворожою і брутальною, відверто підбурюючи громадян України до розколу.
Маючи можливість безперешкодного поширення сигналу на всю територію України від Харкова до Чопа і від Чернігова до Севастополя російське ТБ користується цим для інформаційно-психологічної війни і є таким чином одним із головних внутрішньополітичних гравців у нашій країні. Це ТБ різко активізується в періоди кризового розвитку подій в Україні, як приміром це відбувається нині. Російське ТВ виступає координаційним центром сепаратистських рухів на українській території, даючи прямі вказівки, як боротися проти української держави, як її послаблювати, які інститути атакувати тощо. Теледіячі сусідньої країни залюбки провокують ворожнечу між українцями і національними меншинами України, між різними українськими регіонами.
Натомість Україна не має жодних можливостей представляти свою позицію в телепросторі Російської Федерації, куди доступ українським телеканалам, як також іншим ЗМІ України – закритий. Отже, інформаційний обмін здійснюється лише в одному напрямку, що є ознакою звичайного інформаційного імперіалізму. І в цій сфері державне усамостійнення України ще навіть не починалося. А без цього суверенітет нашої країни є доволі сумнівним і хитким. Російське телебачення на українських теренах, агресивне, войовничо антиукраїнське – є постійною загрозою національній безпеці. На це стабільно не звертали уваги адміністрації Кравчука, Кучми, Ющенка, а про нинішню й мови немає.
Чимало негараздів внутрішньополітичного життя України є продуктом тривалої безперешкодної діяльності російських електронних мас-медіа. Приміром, провокаційне опитування про статус Криму, ініційоване президією Верховної Ради АРК, стане жнивами «урожаю», що сіяло на півострові російське ТВ останні десятиліття за цілковитої байдужості офіційного і трохи меншої байдужості опозиційного Києва. Українські політики (і не лише провладні) стабільно відвертаються від цієї насправді пекучої проблеми, коли свідомість мільйонів українців південного сходу формується телебаченням іноземної і далеко не дружньої держави. Причому це ТВ уже давно перейшло всі межі політичної пристойності.
Днями російський офіціозний телеканал РТР продемонстрував програму ведучого Дмитра Кісєльова, що була повністю присвячена українським подіям. Зокрема йшлося про реакцію на ці події в Криму і Севастополі. Як завжди кремлівські пропагандисти залякували населення цих українських регіонів жахливими «бендєровцамі», стогнали з приводу «примусової українізації», і це в Криму, де на 400 – 500 тисяч місцевих українців є аж 7 українських шкіл, а в Севастополі – жодної …
Як завжди не гребували незграбною брехнею і провокаціями. Наприклад, показали декоративні шибениці, встановлені невідомими особами на площі Нахимова в Севастополі начебто як погрозу тим, хто не хоче розмовляти українською. Зловмисників не знайшли, але все звалили на всюдисущих «бендєровцев». Важко уявити, щоб хтось з українських націоналістів міг здійснити таку безглузду і цілком шкідливу для України акцію. І ще одна цікава подробиця: провокація з шибеницями сталася вже давно, а РТР її подав як те, що трапилося вчора. І висновок російських телевізійників чи вказівка проросійським сепаратистським колам: треба подумати про статус Криму. От пани Константинов, Цеков, Кличніков та інші керівники президії Верховної Ради АРК уже й подумали …
Ще одну провокаційну легенду з цинічною брехнею запропонували кремлівські, як їх тепер називають новітні російські дисиденти, пропагандони про події 2008 року, коли Військово-Морські Сили України намагалися в Севастополі на Графській пристані встановити меморіальну дошку на честь 90-ліття підняття у квітні 1918 року на щоглах кораблів Чорноморського флоту синьо-жовтих прапорів Української Держави гетьмана Скоропадського. У кривому дзеркалі кремлівської пропаганди це виглядало так: «мовляв, на меморіальній дошці було написано, що на Чорному морі завжди був лише український флот, а російського ніколи не було». Насправді, на дошці нічого, крім згадки про історичний факт 90-річної давнини, не було. З насолодою РТР показав кадри знищення української пам’ятної дошки проросійськими вандалами, натякаючи, що саме так треба вчиняти з пам’ятками історії України. І звісно ж, знову «за рибу гроші»: нагадування про необхідність перегляду статусу Криму …
Таке відбувається на телеекранах України мало не щодня вже понад 20 років. Може, хтось скаже, що це не впливає на політичну свідомість населення України, над усе в тих регіонах, де мешкає чимало вихідців із Росії? До речі, ці люди могли б бути цілком лояльними громадянами України, якби їх не піддавали повсякденній телевізійно-пропагандистській інтоксикації, безперешкодність якої, крім усього іншого, навіює переконання про слабкість і неспроможність Української державності. Цю проблему все одно доведеться розв’язувати і її розв’яжуть тоді, коли політичні сили України думатимуть не про свої рейтинги, а про долю держави і нації.