Ліберали на всі заставки клянуть націоналістів та розписуються у любові до мігрантів. Що характерно – до всіх мігрантів. Незалежно від того, легальні вони чи ні, чи чесно працюють, а чи займаються наркоторгівлею (а є ж і такі, які успішно поєднують два цих способи заробити гроші…). Як пише у своєму блозі Єлєна Волкова, щодо приїжджих з Кавказу чи з Середньої Азії, «я їх люблю. Мені подобається їхній південний колорит, м’який акцент, те, як тепло вони розповідають про свої села і сім’ї, про виноград і кавуни. Мені подобається багатоликість Москви, тільки я б хотіла, щоб обличчя у них не були такими сумними, слова – переляканими, а умови життя – такими тяжкими… Мені соромно перед ними, що я живу в кращих умовах, що мені не треба знімати житло в Москві, кидати хворих батьків, малих дітей і їхати в іншу частину країни або за кордон на заробітки… У складній багатоликій країні, в переповненій столиці ми повинні один в одному бачити і поважати людину, що люди приїжджають до нас, щоб вижити, що Москва для багатьох єдина надія і що ми повинні протягнути руку допомоги тим, хто пропаде без нас, відчути себе на місці розгубленого приїжджого, посміхнутися йому, крикнути «салам алейкум!» і почути у відповідь «алейкум ассалам!».
Радикальні націоналісти, зі свого боку, барвисто розповідають про діяльність ісламістів, про агресивні проповіді біля московських мечетей, де збираються чималі юрби мігрантів. Як зауважив у відповідь на текст Волкової Алєксандр Єпікуров , «битий (несправедливо! ) таджик є член величезної громади, яка абсолютно впевнена, що місцеві – безрідні собаки. Той, кого били, як й інші, непобиті, нічого не заперечив проти антиросійської проповіді у мечеті. Проповіді,.. в якій оголошувалося, що ісламський халіфат вже не за горами . Якщо ви подивитеся ролик уважно, то почуєте фрази: «Сьогодні Росія веде боротьбу проти ісламу і мусульман»; «Росія забороняє нашим жінкам-мусульманкам носити хіджаб» – слухачі кричать: «Аллах Акбар!»; «Ви повинні знати, що Росія недружня держава,» – слухачі кричать: «Аллах Акбар!»; «В історії можемо дізнатися, що в Татарії у Волгу кидали тих, хто не відрікався від своєї віри»; «Брати, знайте, не за горами ісламський халіфат, який пророк нам обіцяв»; «брати, допоможіть релігії Аллаха, поки не пізно» – кричать: «Аллах Акбар». І як пояснити, що ніхто зі слухачів не заперечив оратору?».
І справді, ніхто не заперечив. Щоправда, натовп був не надто велелюдний, і крики не надто гучними та дружними, але факт не заперечиш – у Москві ісламісти ведуть відверту антиросійську, антихристиянську та антизахідну пропаганду, закликаючи до всесвітнього джихаду. Як, утім, не можна заперечити й інший факт: що жертвами нападів радикальних російських націоналістів стають – за рідкісними винятками – не радикальні ісламісти, а сумирні базарні торговці, двірники та підсобники на будівництвах…
Що ж стосується російських ліберальних націоналістів та націонал-демократів, то вони пропонують своє бачення проблеми та її розв’язання. Найцікавіші тексти серед речників цього табору належать Юлії Латиніній та Алексєю Навальному, які ведуть мову про те, чим нинішній наплив мігрантів загрожує Москві та Росії і що тут конкретно слід робити.
Латиніна, як завжди, вдається до екскурсів в історію і до теорії. У статті «Міграційна катастрофа» вона стверджує, що сьогодні вже йдеться про виживання російської нації та культури. «Давно пора відмовитися від прекраснодушного уявлення про те, що мігрант приїжджає до Москви, щоб працювати. Мігрант приїжджає до Москви,бо в рідному кишлаку він помре з голоду. Він приїжджає до Москви того ж, чого голота стікалася в нетрі діккенсівського Лондона. Бірюльово – це дно. Коли ввечері не можна вийти на вулицю, коли в школах цілі класи не говорять російською… Ситуація в Бірюльово – наслідок курсу, який взяв Путін – курсу на побудову в Росії рабовласницького суспільства. Суспільства, в якому є еліта, яка має доступ до бюджетних грошей або до адміністративного ресурсу, що дозволяє експлуатувати рабів. Є раби, на яких лежить основний тягар фізичної праці, і є люмпен, якого тримають на хлібі й видовищах. Цей стратегічний курс супроводжується масою пропаганди про те, що ми, росіяни, не хочемо працювати, що в країні бракує робочих рук, що праця мігрантів дешевша тощо… Дешевизна »трудового раба в путінській Росії полягає в тому, що прибуток від його праці отримує господар, а всі витрати на трудового раба оплачує бюджет». І далі йде підрахунок, скільки сотень тисяч зайвих ДАІшників, водіїв чиновницьких авто, поліціянтів, працівників різних контрольних служб, яких можна і потрібно розігнати. «Нам кажуть, що «росіянин не буде працювати на овочебазі». Природно, він не буде працювати на овочебазі, якщо він може піти в даішники і через рік купити новий «мерседес». Держава створює мільйони робочих місць, які дозволяють оббирати бюджет і грабувати виборця, а потім дивується, що люди, які займають ці місця, воліють красти, а не працювати». І висновок: «Слід запровадити візовий режим з країнами Азії. Слід заборонити створені під мігрантів роботи, як-от стрижка трави і висадка однорічних рослин. Слід запровадити заборону на найм негромадян бюджетними установами. Необхідно запровадити драконівські штрафи на найм негромадян девелоперами, торговими мережами тощо. Слід в рази скоротити кількість перевіряльників, ліцензувальників, наглядачів, поліцейських (даішників зовсім розпустити), що автоматично приведе до приходу мільйонів рук на ринок фізичної праці і, як не парадоксально – до збільшення оплати цієї праці за рахунок скорочення гігантських витрат на паразитів… Якщо цього не відбудеться, то від погромів, учинених люмпенами, ми через десять років дійдемо до революції, влаштованої рабами».
Читайте також: Поворот на Бірюльово
Навальний менш патетичний і більш конкретний, але пропонує по суті те саме. Найперше, він зауважує: 84% опитаних «Левада-центром» російських громадян виступають за запровадження візового режиму з країнами Середньої Азії та Закавказзя, і тільки 9% проти. Елементарні підрахунки (адже йдеться про репрезентативне всеросійське опитування) засвідчують, що за впровадження віз виступають далеко не тільки «особи слов’янської національності». Друга теза Навального – візовий режим активно застосовується більш успішними з точки зору політичного, економічного й соціального розвитку країнами, ніж Росія, тому цей досвід гріх не перейняти. А всім тим, хто пише і каже про непотрібність та недемократичність візового режиму як такого, Навальний пропонує піти до посольства США і вимагати для себе безвізового в’їзду до цієї держави. І якщо експериментаторів після цього не внесуть до «чорних списків», то їм усе одно «доведеться заповнювати ідіотську анкету з питаннями «Чи брали участь ви в геноциді?» і «Чи є ви терористом Аль-Каїди», здавати відбитки пальців у посольстві, а потім, ще раз, на кордоні тощо. Причому робити це швидко, мовчки і без просторікувань про марність візового режиму. Так давайте і ми підемо шляхом розвинених країн. З урахуванням їхніх помилок, позитивного і негативного досвіду. Візовий режим з країнами Середньої Азії та Закавказзя – базовий захід, який варто і потрібно застосувати вже в цій політичній системі».
В іншому тексті він конкретизує свою позицію: «Парадоксально, але тих самих «нелегальних мігрантів», про які всі пишуть, просто не існує. Вони всі легальні. Візового режиму немає і в Росію можна приїжджати/виїжджати навіть без закордонного паспорта. У Росії повинна бути ясна і чітка політика в цій області: 1) ми прагнемо скоротити кількість мігрантів, 2) ми запроваджуємо візові режими, 3) ми реалізуємо стратегію підвищення продуктивності праці, 4) вільно приїжджають тільки висококваліфіковані працівники, 5) ми всіма силами боремося проти виникнення етнічних гетто (як-от на цій овочебазі)».
Ось такий спектр поглядів маємо наразі в опозиційному секторі російського Інтернету. Зрозуміло, що режим «кремлівських чекістів» з його імперськими амбіціями, з його прагненням відродити СРСР бодай у формі Митного та Євразійського союзів, не піде на запровадження візового режиму з країнами Середньої Азії та Закавказзя (радше він запровадить їх з Україною). Хоча «жорсткий» кордон Росії з Закавказзям і Середньою Азією (нехай у другому випадку – і по південному кордону Казахстану як члена Митного союзу) був би вигідний Україні: зменшення потоків нелегальної і небажаної міграції до нас, додаткові перепони наркотрафіку тощо. Але, судячи з усього, ми ще матимемо можливість спостерігати не тільки російські бунти, беззмістовні та безпощадні, а й повстання рабів Кремля, не менш нещадні та безцільні…