Уже майже тиждень спостерігаю дебати (головно у соцмережах, але й у багатьох польських медіа) щодо концерту білоруського репера Макса Коржа на Національному стадіоні у Варшаві. Дехто називає це «польським зіткненням зі Сходом», дехто — «проявом ксенофобії»… Дискусія щодо того, що відбувалося на концерті, але також дії польської влади після нього, оприявнили кілька проблем, які впливають нині на двосторонні відносини Києва та Варшави і можуть стати чималою проблемою для України в майбутньому. Але спершу, хто такий цей Макс Корж?
Мабуть для читачів Тижня цей білоруський російськомовний репер взагалі незнайомий (яким був і для мене, зізнаюся відверто, до цього варшавського концерту), але судячи із прослуховувань у спотіфай і того, що квитки на стадіон, де він виступатиме розпродуються за кілька днів, то дуже популярний. Популярний він не лише серед білорусів, але й серед українців та росіян. Переглядаючи відео з його концертів нерідко впадають в око українські прапори чи намальовані українські символи у дівчат на щоках, ніби на футбольних матчах. Здається, що такі картинки від початку повномасштабного вторгнення вже малоймовірні, бо співає Макс Корж лише російською, але ні. Відео було із минулорічного концерту у Празі. До слова, коментар, який під цим відео мене вразив чиненайбільше був від користувачки, яка за її словами, 40 годин добиралася на концерт із Харкова і була дуже щаслива, що на нього втрапила.
Для себе я намагалася прокрутити цей коментар кілька разів. Із Харкова, куди щоденно летять російські ракети, хтось 40 годин їхав до Праги послухати російськомовного репера. Може, він має хоч якусь чітку політичну позицію? (запитання риторичне)
Деякі фани звісно таки намагаються йому її приписати. На одну із пісень, яку вважають політичною, в мережі можна знайти відео (з 2 мільйонами переглядів) із кадрами з російсько-української війни. Щоправда, якщо її послухати, то вона про те, що «люди просто хотіли жити і насолоджуватися кожним днем» і «наше покоління завжди розуміло один одного без кордонів і паспортів» і «правий той, хто захищає свій дім» (переклад мій), але як ми знаємо у путінській версії «дім» виглядає геть інакше, ніж є насправді. Тож насправді Корж співає про «мир у всьому світі» — тема стара як світ, але повернімося до Варшави і минулотижневого концерту.
Наприкінці червня я кілька днів провела у Варшаві. Востаннє з ночівлею була тут ще на початку повномасштабної війни і попри те, що й тоді тут було чимало людей, які розмовляли російською, цього разу видавалося, що чути їх більше і гучніше. Звісно я не можу стверджувати на сто відсотків, але ймовірність того, що ці люди мають український паспорт — дуже висока. Чому? Вʼїзд громадян Росії до Польщі заборонено ще з вересня 2022 року (виняток дисиденти чи противники режиму), частка втікачів чи мігрантів із Білорусі — теж не така значна. До того ж про те, що гучна російськомовність українських біженців у Польщі — один із факторів напруження між ними та поляками, згадували більшість із тих, з ким я спілкувалася у Варшаві. Водночас концерти російських поп-зірок також давно не рідкість у Польщі. «Як гадаєш, хто найперше ходить на ці концерти?», — запитав мене якось знайомий польський колега, надіславши посилання на концертний тур Валерія Меладзе Польщею.
Тим не менш говорити про мову чи культуру, як про причину настільки сильного погіршення взаємин між українцями та поляками не правильно. Причин багато і вони значно глибші.
Візьмімо хоча б політичний вимір. Крайня президентська передвиборча кампанія, яка доклалася до ще дужчої поляризації польського суспільства, вплинула також і на погіршення ставлення до українців. Якщо говорити більш прямолінійно, то Україна та українці стали заручниками цієї кампанії, де обидва головні кандидати змагалися за те, хто висуне більше обмежень для українських біженців чи активніше покритикує Київ. Звісно є проблеми у двосторонніх відносинах, зокрема історичні, але кампанія та її меседжі були сформульовані більше на емоціях, аніж на фактах. І нині як результат все частіше можна почути про те, що українці стають жертвами агресії у Польщі (до слова, якраз через спілкування українською, коли приміром говорять телефоном із рідними в Україні).
І власне у час, коли весь згаданий негатив перебуває у стані апогею, у Варшаві відбувся концерт російськомовного репера, який зібралися послухати сімдесят тисяч глядачів. Окрім дрібного хуліганства, що нерідко супроводжує подібні масові дійства, один із (вочевидь) шанувальників Макса Коржа вирішив розкрити на стадіоні червоно-чорний прапор, що навіть для ліберальних поляків виявилося занадто (хоча, якщо деталізувати з історичної точки зору, то цей прапор має лише елементи символів різних військових формацій, що боролися за незалежність України).
Як результат, премʼєр-міністр Польщі Дональд Туск особисто оголосив про депортацію 63 іноземців, що перебували на концерті, з яких 57 українці. Хоча навіть поляки, що прийшли послухати білоруського репера (а такі теж були), були здивовані, що покаранням за дрібне хуліганство на концерті стала депортація. Понад те, як виявилося, законодавчо у Польщі не заборонена демонстрація червоно-чорного прапора. Новообраний президент Кароль Навроцький також не обійшов увагою те, що відбувалося на концерті, і вже оголосив, що сподівається ухвалення заборони символіки ОУН та УПА у Сеймі найближчим часом.
Хлопець, що розкрив прапор, пізніше ламаною польською записав вибачення, назвавши себе «Дмітрієм», а не Дмитром, російський слід у розкручуванні хуліганства та й загалом накручуванні теми ненависті до українців та України у Польщі теж дуже актуальний, але той факт, що чимала кількість українських біженців закордоном залишаються реципієнтами російської культури та носіями російської мови і через ці канали зазнають ворожого впливу — це те, що мало б турбувати також і нас тут в Україні.
Окрім ведення війни проти України на полі бою, Росія гібридними методами воює із рештою Європи. Один із шляхів — саботажі та підпали. І нерідко співучасниками виявляються люди із українськими паспортами. Це те, що мало б також турбувати нас із безпекової точки зору. Так само як і пошук спільних політичних точок дотику із Польщею навіть за нинішніх умов.