Російська корупція на експорт. Як розростається спрут мафіозної держави РФ

Світ
17 Лютого 2014, 10:46

Росія більше не погрожує відправити свої танки в Західну Європу, ядерне протистояння часів холодної війни відійшло в історію, вважає британський журналіст Люк Гар­­дінґ. Проте у своїй книжці «Мафіозна держава» («Mafia State: How one reporter became an enemy of the brutal new Russia») він розповідає про серйозну загрозу, яку становить зрощення російських владних кіл та злочинного світу. Люк Гардінґ як кореспондент газети The Guar­­dian кілька років працював у Москві, але заглиблення журналіста в російські проблеми й, зокрема, репортажі про корупцію та дії федерального уряду на Кавказі викликали обурення Кремля й фактичну депортацію медійника. З нагоди видання «Мафіозної держави» українсь­кою мовою кореспондент Тиж­­ня Богдан Цюпин розмовляв із Люком Гардінґом у Лондоні про становище в Росії та про його книжку.

У Росії домінує не лише ідеологія, а й клептократія, яка висмоктує неабиякі бюджетні ресурси

У. Т.: Чому ви вважаєте Росію мафіозною державою?

– Меседж книжки, яку я написав (це не лише моя думка, а й погляд більшості західних урядів), полягає в тому, що в Росії і до певної міри в Україні відбулося злиття КГБ та організованої злочинності настільки, що відокремити уряд від злочинного світу неможливо.

Це відбувалося не лише за керівництва Путіна, але, гадаю, пришвидшилося за його президентства й досягло надзвичайного рівня.

Читайте також: Ходіння між краплями. Україна на шляху до мафіозної держави

Усі, хто живе у Росії, це визнають. Коли ви намагаєтеся знайти місце для дитини в садочку, розбудовувати свій бізнес чи просто робити щось, що в нормальній демократичній країні сприймається як належне, там, у Росії, ви миттю зіштовхуєтеся з корумпованою бюрократією.

Ще одним важливим аспектом є omertà – принцип мовчання. Майже ніхто не знає, що відбувається на верхівці російського уряду, бо причетним до влади відомо: найважливіше для них – лояльність і тримання язика за зубами. Це принципи мафії, які тягнуться від Путіна донизу.

Яскравим прикладом є те, що 2011 року ніхто не здогадувався, чи господар Кремля повернеться. Тепер, звичайно ж, нам відомо, що він збирався знову сісти у крісло президента, але скільки людей знали про це рішення? До цього була причетна одна особа, дві чи чотири? Отже, інформацію дуже суворо контролюють. Як на мене, це система. Таку систему більшою чи меншою мірою застосовують майже в кожній колишній радянській республіці, окрім країн Балтії. У дещо гротескному вигляді вона фігурує і в Україні.

Про мафію в Росії можна було прочитати в опублікованій дипломатичній переписці з посиланням на іспанського прокурора, який мав великий досвід розслідування організованої злочинності у своїй країні. Він назвав «віртуально мафіозною державою» Росію, але додав, що й Україна «наближається» до перетворення на таку саму. Це написано 2010 року, але, гадаю, є правдою і на сьогодні.

У. Т.: Якщо говорити про розвиток РФ як держави, то чи існує, на вашу думку, російська альтернатива курсові Путіна, який намагається відродити її велич імперсько-радянського зразка?

– Вважаю, альтернатива є. За останні кілька років ми побачили масові вуличні протести проти Кремля й Путіна особисто. Ми спостерігали розквіт громадянського суспільства. Ми живемо у ХХІ столітті, в добу Facebook, Google і «Вконтакте». Звичайні росіяни, а тим паче їхні краще освічені співвітчизники хочуть того самого, до чого звикли люди на Заході. До якоїсь міри представницького уряду, а також дотримання принципів порядності, справжніх виборів, яких не фальсифікували б. Вони бажають телебачення «не для зомбі», тобто такого, яке було б принаймні відносно неупере­дженим. Візьміть до уваги й те, що вони їздять за кордон. Це не Радянський Союз. Росія мен­­ша. І я не бачу причини, чом би росіянам, зрештою, не можна було все це дістати.

У. Т.: Звісно, чимало жителів РФ радо насолоджувалися б західним стилем життя. Але також є уявлення, що багато громадян готові пожертвувати благополуччям заради ідеї Росії – супердержави, великої, потужної, яка панує в певній частині світу, може впливати на глобальну ситуацію і, безумовно, на сусідів. Отже, мова про імперію чи не так?

– Залежно від того, з ким ви розмовляєте. Росіян дуже багато, і вони різні. Ті, хто у провінції, і ті, хто пов’язаний із державою та бюрократією, переважно консервативніші. Старше покоління з його уявленнями могло б на це погодитися. Але є ще й сотні тисяч інших росіян, можливо, із кращою освітою, представників середнього класу, котрі бачили світ, і вони віддають перевагу європейській моделі. Я не думаю, що радянська схема розвитку спрацьовує у ХХІ столітті. Адже Росія досить заможна й нині. Погляньте на її бюджет. Вона є найбільшим виробником нафти й газу в світі. Прибутки від багатющих природних ресурсів велетенські. Але водночас бракує нормального залізничного сполучення між Москвою та Петербургом. Важливі складові інфраструктури розвалюються. Гадаю, майже всі розуміють, що Росія може бути благополучнішою, що багато перспектив марнуються. І найбільше цю країну гальмує система влади.

Читайте також: Росіє, куди несе тебе?

Попри імперські чи радянські сентименти Путіна та верхівки, Росія зараз не супердержава, дарма що має такий потенціал. Вона трохи дисфункціональна регіональна потуга.

У. Т.: Путін свого часу заявив, що «найбільшою трагедією ХХ століття був розвал Радянського Союзу». Зауважте, не Друга світова війна з десятками мільйонів полеглих, не Голокост, не жертви громадянської війни та більшовицьких репресій, а саме розвал СРСР. Він, на вашу думку, й далі так міркує?

– За моїми спостереженнями, у владної верхівки РФ є дві панівні ідеї. Ідея Путіна, тобто Росія якомога більшого розміру, здатна керувати сусідами, а також держава, яку поважають і, можливо, якої навіть бояться на міжнародній арені. Це, можна сказати, націоналістична, консервативна ідеологія радянського зразка. Але водночас є частина суспільства, котра усвідомлює, що Путін та люди з його оточення грабують державу. Вони наживають величезні багатства, стаючи найзаможнішими особами на планеті, бо контролюють цілі галузі промисловості й корисні копалини РФ. Погляньте на список мільярдерів Forbes – і побачите там друзів Путіна: його соратників із 1990-х років, колишніх кагебістів та ін. У Росії домінує не лише ідеологія, а й клептократія. Це, можливо, найбільша клептократія в історії, яка висмоктує неабиякі бюджетні ресурси, роблячи кількох людей на верхівці багатіями.

У. Т.: Отже, Росія – мафіозна держава із серйозними внутрішніми проблемами й великим центром організованої злочинності, який має вплив поза її межами. Водночас політичній еліті РФ притаманні глобальні амбіції. Чи становить така країна загрозу світові?

– Не сказав би, ніби від неї походить загроза на зразок тієї, що існувала в 1970-х, коли тривало протистояння США і СРСР – двох супердержав із величезними ядерними арсеналами й величезним нерозумінням одна одної. Росія не становить небезпеки для Заходу, бо її еліті він до вподоби. Ці люди охоче подорожують Європою, катаються на лижах Альпами, літають до Нью-Йорка. РФ нині дуже пов’язана із Заходом. Російська еліта тримає там свої гроші. Уявити собі якесь вторгнення в Західну Європу зараз неможливо.

Але є одна обставина. Небезпека полягає в тому, що корупція і корумповані уявлення експортуються. Путін щиро вірить, ніби Захід від Росії не відрізняється й усіх можна купити. Тобто що він здатен купувати тамтешніх політиків, що Газпром може влаштовувати корупційні оборудки із західними енергетичними компаніями. Він вважає такі методи ефективнішими за демократичні. І найсумніше: знаходяться підтвердження, що московський лідер має рацію. Я не володію документальними доказами, але 2011 року, в той момент, коли мені заборонили працювати в Росії, намагався розслідувати інформацію про те, як вона здобула право стати господарем чемпіонату світу-2018 (з футболу. – Ред.). Як казали мені люди, кремлівські очільники за три тижні до голосування знали: вони переможуть. Тобто, як на мене, йдеться не так про військову загрозу, як про загрозу поширення принципів і цінностей мафії, які експортуються. Особливо це небезпечно для сусідніх країн, хоч і для Західної Європи теж.