Російська Америка

Колись, ще замолоду, я побував на Командорських островах. Краса тих місць урізалася в пам’ять, не давала спокою довгих 20 років. Зрештою я вирішив полетіти туди ще раз.

 

 

Потрапити туди не складно. А дуже складно! Теоретично з Петропавлов­­­ська-Камчатського, куди теж не близький світ, двічі на тиждень на Командорські острови літає па­са­жир­ський Л-410. Цей чеський 15‑міс­ний літак на просторах Росії демонструє живучість аксакала. Мені здалося, що й у 1988 році я літав саме ним, а він уже тоді новим не виглядав. В Україні ж літаки цієї марки давно розстріляли по полігонах ракета­­­ми – бо їх списали й використовували як мішень.

Дивна мода місцевої влади: квитки на літак заздалегідь не продають. Перед відльотом охочі збираються гуртом на летовищі, та якщо політ відбудеться, починають відбирати й сортувати пасажирів «за ступенем важ­ливості». В першу чергу летять співробітники ФСБ і військові, в другу – фіскали та інші чиновники, в третю – вчені-біологи, яких на цих островах чимало. Ну, а за залишковим принципом – власне, цивільні пасажири й туристи.

 

Однак і це не всі перешкоди. Про Командорські острови в народі кажуть: «цвинтар ураганів». І тому погода тамтешня місяцями буває нелітною. Тобто літаки відпочивають, пасажири – теж. Чекайте на рейс незрозуміло скільки. Певна річ, кожен летить із чималою поклажею, зазвичай вона не вміщається у багажний відсік, тому фактично продають не 15, а лише   квитків. У зв’язку з таким цікавим станом речей навколо рейсів постійно спалахують інтриги.

Тож недарма інтернет перепов­нюють волання туристів: «Як потрапити на Командори»? Ці острови відомі хоча б тим, що тут розташовано найбільший у світі біосферний заповідник.

 

 

 

Командорські острови – частина Алеутського архіпелагу, який простягнувся 900-мильною дугою від півострова Камчатка до Американського континенту. Він складається зі 110 великих і малих островів, а також окремих скель, які виступають над морем. Усе це – острови вулканічного походження. Сорок вісім вулканів і досі тримають людей у напрузі. Двадцять п’ять із них постійно димлять.

 

Командорські острови найпівденніші в Алеутському пасмі. Тож вони залишились у володінні Росії цілком випадково. В 1867 році імператор Александр II продавав американцям російські володіння в Північній Америці: від Льодовитого океану до нинішнього міста Сан-Франциско. Ок­реслюючи гігантські площі територій, цар випадково прикрив пальцем крихітні зернятка островів Мідний і Беринга. Так вони й залишилися в складі Російської імперії.

 

 

 

Селище Нікольське – адміністративний центр островів – зберегло колорит давнини. І нині тут стоять будівлі, зведені у ХІХ сторіччі. Жителі острова Беринга аж ніяк не почувають себе відірваними від цивілізації хуторянами. У вільний час вони грають у теніс, займаються атлетикою та іншими модними видами спорту. А місцевий фотограф Ігор Уткін став призером престижного фотоконкурсу «Золота черепаха». Половина мешканців острова вважають себе національною меншиною – алеутами.

 

Алеути в умовах СРСР майже забули свою культуру й рідну мову. Зокрема зараз у Росії розмовляють алеутською не більше семи (!) людей. А от на сусідніх американських островах її викладають у школах, нею навіть видають художню літературу.

 

Віддаленість островів від центрів цивілізації перетворює їх на лабораторію унікальних культурних явищ. Наприклад, місцевий художник Сергій Пасенюк, подорожуючи яхтою бурхливим Беринговим морем, виявив в острівних американців цікаве клубне явище – «шед». Один рибалка переформатував свою комору на чоловічий клуб. Із приміщення викинули непотрібний мотлох, навели лад. Поступово жителі острова натягали туди антикварні меблі, усяку морську дивину, тубільну зброю. Тут проводять збори сільського активу, посиденьки й навіть підписують важливі бізнес-угоди. Повернувшись із вояжу, Пасенюк зі старої комори початку ХХ сторіччя теж створив подібний клуб.

 

 

Оскільки потрапити на Командорські острови майже неможливо, а вибратися звідси також нелегко, все тут дуже дорого. Наприклад, проїхатися джипом 20 км вам обійдеться в $90. Зате житло в безлюдному місці у наметі не коштуватиме нічого. Так само, як і тала вода, а також лосось і чудові екземпляри палтуса з океану.

 

А як цікаво сидіти на березі й спостерігати за кашалотом, який неквапливо зринає. За цим медитативним заняттям можна провести чимало часу. Потім – приготувати наваристу юшку з горбуші й піти у тундру милуватися килимом весняних квітів. Німецький натураліст Георг Стеллер ще в XVIII сторіччі описав тут 220 видів рослин. Нині ботаніки нараховують їх близько 400, і значна частина – це саме квіти. Крім того, в перерві між попередніми заняттями ви зможете погодувати з рук щенят блакитного песця або помилуватися нелякливою куріпкою. Час від часу, не виключено, вас турбуватимуть землетруси – втім, мляві.

Вздовж усього узбережжя тут розкидані хатинки мисливців. Непоказні на вигляд і прокіптюжені зсередини, вони, однак, можуть не лише врятувати від негоди, але й дати на якийсь час притулок. За кілька днів ви вже будете знаходити задоволення від первісних умов. Ба справді: в темній заїмці, при світлі місяця, що падає на стіл із невеликого вікна, пробуджуються романтичні почуття.

 

Піші прогулянки скелястими обривами острова Беринга подарують незабутні краєвиди, а кістяки загиблих китів навію­ють думки про тлінність буття. До речі, із кашалотових хребців тубільці роблять стільці.

 

 

Острови славляться також своїми лежбищами морських котиків і сивучів, як, наприклад, у бухті Піщаній. Первісне видовище незліченних армад цих тварин бентежить уяву. Кожен самець має гарем із кількох самок, навколо вовтузиться молодь. 350-кілограмовий самець стежить за порядком, час від часу рикає. Тому над лежбищем зависає густий гул, що нагадує цілком людську лайку.

 

Також дуже популярне у туристів місце загибелі командора Беринга. Мандрівник, котрий себе поважає, обов’язково здійснить паломництво сюди, незважаючи навіть на дику ціну: поїздка всюдиходом близько 150 км в обидва кінці обійдеться вам у $500. Втім, для островів це звичайні розцінки.

 

На місці загибелі командора я побачив простий дерев’яний хрест. На дошках вирізані прізвища моряків, котрі загинули разом із Вітусом Берингом під час другої Камчатської експедиції. Місцеві жителі дотепер знаходять тут проіржавілі замки кремнієвих рушниць, кольорові намистини, уламки японської порцеляни й мідні солдатські ґудзики.

 

Навколо острова Беринга я плавав лише на двомісному надувному човні. Однак таки зміг відчути те, що мандрівники називають «подихом океану». Важка вода дбайливо піднімає ваше суденце, а після цього поволі опускає його. Це ритмічне погойдування просто заворожує, й починаєш розуміти мореплавців минулого.

Якщо ж кому пощастить потрапити на місцевий маленький траулер, він насолодиться грізними пейзажами острова Мідний. Стрімкі скелі острівця дали притулок безлічі колоніальних птахів, а також створили образ украй негостинного острова. Від колишніх селищ тут залишився тільки стародавній цвинтар із мармуровими надгробками колись переселених із Америки індіанців і росіян.

 

Дивна природа Російської Америки настільки вабить, що тут шукає самоти велика кількість людей із усього світу. Німці, швейцарці, американці приїжджають сюди на все літо.