85 тис. військових плюс тисячі танків, машини з ракетними установками, бронетехніка й далекобійна зброя, що нині розташовані на кордонах України й на територіях, які Росія захопила 2014 року — це величезний арсенал. Але навіщо це все? Росія запевняє західних високопосадовців, що це лише навчання. Кремлівська медіамашина стверджує, що це відповідь на українську агресію. Обидва пояснення хибні. Росія відмахується від розпитувань про характер, розмах і тривалість розгортання сил, що порушує правила контролю над озброєннями щодо поінформування й прозорості. Україна ні на кого не нападає і не планує цього робити. Вона справді прагне повернути території, втрачені 2014 року, але силою прикладу, а не зброї.
На Заході не збагнуть намірів Росії. Останнім часом спроби України провести реформи відбуваються успішно завдяки заходам проти прихильних до Кремля олігархів. Можливо, військове залякування є спробою звести їх нанівець. Послабленій пандемією економіці й утомленому війною народу не потрібні додаткові проблеми. Можливо, Росія сподівається домогтися від України поступок щодо Криму — призу, здобутого росіянами 2014 року, а отже, показового прикладу гаданого геополітичного чародійства Владіміра Путіна.
Читайте також: Велика мовчазна стіна
Можливо, мета Росії вужча — розташувати свої війська на контактній лінії між східними сепаратистськими регіонами і рештою України. Зовнішніх спостерігачів це мало хвилюватиме. Кремль стверджуватиме, що це «миротворці», хоча коректніше було б сказати — «шматкотворці». Попри гадане припинення вогню, бойові дії останнім часом посилилися: цього року загинуло понад 20 українських солдатів (четверо з них — за одну добу).
Щоб виправдати продовження бойових дій, Росія може вигадати українську провокацію або заявити, що воєнна інтервенція знадобилася внаслідок надзвичайної ситуації гуманітарного характеру. Кремль із готовністю закидає такі історії, щоб виправдати свої дії. Нещодавно Росія заявила, що український дрон призвів до загибелі дитини. Російський представник в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) — дорадчому органі у Відні — називає водну блокаду «геноцидом». Росія регулярно заявляє, що фашистський режим України планує знищити етнічних росіян (що було б дивно, враховуючи, що президент України Володимир Зеленський сам має російське та єврейське походження).
Утім, повномасштабні бойові дії не видаються невідворотними. У воєнній доктрині Росії масштабні кібератаки, пропаганда, підривна діяльність та інші каверзи випереджають стрілянину. Досі нічого з цього не застосовувалося. Нещодавнє розташування військ є показовим, тоді як реальна операція ґрунтувалася б на секретності. Та й війна була б ризикованою. Україна, що, на відміну від уявлень Росії, є справжньою, а не хибною державою, — даватиме відсіч. США забезпечили Україну сучасною зброєю, як-от протитанковими ракетними комплексами Javelin, за умови, що її триматимуть подалі від передової. Правила можуть змінитися. Велика Британія вже навчає українських солдатів.
Війна також підкреслить давні попередження інших країн по сусідству з РФ про те, що росіяни ніяк не можуть змиритися, що колишні колонії тепер повністю незалежні. Щойно з’явиться нагода, Росія їх дестабілізує, захопить території та знищить суверенітет. Чергове підтвердження може вивести Європу зі стану легковажності.
Читайте також: Пропаща справа
Проте наразі найголовнішим активом Кремля є те, що більша частина Європи конфлікту боїться сильніше, ніж переймається свободою. Слабеньке міністерство закордонних справ Великої Британії, схоже, хоче, щоб проблема зникла сама собою. Рада національної безпеки в Лондоні ще має провести засідання для обговорення кризи в Україні. Франція і Німеччина, вочевидь, ухилилися від вирішення проблеми, закликавши обидві сторони до деескалації — так, ніби нападника та жертву агресії можна зарахувати до однієї категорії, як зазначила аналітикиня «мозкового центру» Chatham House Орися Луцевич. Минулого тижня Емманюель Макрон і Анґела Меркель обговорили кризу з Владіміром Путіним — без участі українців. Така поведінка французьких і німецьких лідерів дає деморалізаційне послання Європі й заохочувальне Кремлю: якщо ситуація загостриться, Берлін і Париж скорше дбатимуть про власні інтереси, аніж про загальну ситуацію. Можновладці у Вашингтоні спостерігають за розгортанням подій із сумішшю смутку та люті. Сполучені Штати відправили два воєнних судна у Чорне море — як нагадування, що адміністрація Байдена серйозно налаштована протидіяти каверзам Росії. Команда Байдена сподівалася перезавантажити Атлантичний альянс, пропонуючи Європі допомогу в боротьбі проти РФ в обмін на дипломатичну й економічну підтримку спроб США стримати Китай. Проте США не може перейматися європейською безпекою більше, ніж сама Європа.
Китай спостерігає. Якщо Захід підведе Україну, яку ціну заплатить Тайвань? На саміті НАТО в Брюсселі, що відбудеться цього літа, наше збентеження випливе на поверхню. Україну знову приваблює шлях до членства. Якщо їй відмовити, це підкреслить безхребетність Альянсу; якщо дати згоду, оприявляться розколи в НАТО. Дональд Трамп був горезвісно нетерплячим до своїх європейських союзників. Ми скаржилися на це. Проте невдовзі Джо Байден може й собі перейняти це ставлення.