У лютому 2023-го велика група представників української громади й експертного співтовариства, за запитом українських захисників і підтримки МФ «Відродження», фіналізувала працю над Маніфестом сталого миру «Світ після нашої Перемоги. Ніколи знову 2.0». Документ відразу презентували на Мюнхенській безпековій конференції, а 4 березня представили в київському «Мистецькому Арсеналі». Відтоді його презентували на авторитетних міжнародних майданчиках у Європі, Північній Америці, Східній Азії та в 13 українських містах. Це багатоаспектний комплексний документ, який, зокрема, містить розділ, пов’язаний з роззброєнням і денуклеаризацією Росії.
З Маніфесту:
Сучасна Росія є наслідком багатьох століть кривавих колоніальних розширень, знищення народів, жорстокої експлуатації людей та обмеження прав громадян. Тривала історія утисків як сусідів, так і власних громадян не перервалася в сучасну добу, коли демократія, права людини та засади мирного співіснування стали основою сучасного світового порядку. Без докорінних змін у культурній, політичній та управлінській традиціях Росія навіть після поразки ризикує перетворитися на державу, яка прагнутиме реваншу і становитиме загрозу наступним поколінням.
Саме тому РФ повинна бути демілітаризована, роззброєна і позбавлена змоги розпочати нову війну в Європі.
Демілітаризація та денуклеаризація РФ є необхідними з позиції покарання світовою спільнотою ядерної держави-агресора, що здійснила напад на без’ядерну державу, погрожує застосуванням ядерної зброї, здійснила захоплення об’єктів атомної енергетики з ризиком виникнення масштабної ядерної аварії, стимулювала дискредитацію глобального режиму нерозповсюдження ядерної зброї й прискорення розробок такої зброї та її носіїв в порогових країнах.
Денуклеаризація Росії диктується безпрецедентністю нападу ядерної держави на без’ядерну учасницю ДНЯЗ, яка добровільно відмовилась від ядерної зброї. Вважаємо, що США як провідна ядерна держава та інші члени «ядерного клубу» — Велика Британія, Франція та КНР як країни, відповідальні за долю світу, мають ініціювати запуск процесу схилення до денуклеаризації країни-агресора. Має бути поставлена умова — без денуклеаризації РФ неможливе зняття санкцій, а будь-яке ухилення від денуклеаризації супроводжуватиметься їх посиленням аж до повної економічної ізоляції РФ як джерела загрози миру в Європі.
Рушій російської агресії
Перш ніж вести мову про роззброєння Росії, варто усвідомити, що її агресивна сутність живиться не тільки міфами кремлівської пропаганди про «вєлічіє Росії», «собіраніє зємєль», а й грошовим потоком від експорту вуглеводнів. Нафтові санкції проти РФ, що їх ухвалили в шостому санкційному пакеті 30 травня 2022 року та ввели країни G7 і ЄС з 5 грудня 2022-го та з 5 лютого 2023-го щодо нафтопродуктів, принесли обмежене скорочення нафтових доходів. Ці санкції повернули Росію на рівень доходів 2021 року. Тоді весь енергетичний експорт приніс РФ $253,2 млрд виручки. Звісно, це значно менше, ніж в аномально високому за доходами 2022-му, коли енергоресурси забезпечили $409 млрд.
Однак очікуваних за підсумками 2023 року доходів виявиться достатньо, щоб наповнити бюджет війни, зменшивши інші бюджетні видатки.
Ядерний складник
Хоча ядернопаливний складник у загальному обсязі енергетичного експорту РФ дрібний, як порівняти з нафтовими, чи газовими, чи навіть вугільними доходами, його значущість полягає в іншому. Не тільки ядерне паливо є статтею експорту. Державна корпорація «Росатом» надає широкий спектр послуг з обслуговування атомних енергоблоків радянської / російської конструкції, які функціонують за кордоном, а також реалізує низку проєктів будівництва нових АЕС (33 енергоблоки в 10 країнах) з бюджетом десятки мільярдів доларів.
Імперія «Росатома» не обмежується, як часто помилково вважають, атомною енергетикою. Насправді ця корпорація охоплює всю ядерну промисловість Росії, починаючи з видобутку урановмісної сировини й закінчуючи виробництвом ядерних боєголовок. Звісно, на офіційному сайті «Росатома» це залишено поза увагою, акцентовано на атомній енергетиці, ядерній медицині, розвиткові криголамного флоту з ядерними силовими установками для Північного морського шляху тощо. Але якщо пошукаєте в різних джерелах, то з’ясуєте, що Російський федеральний ядерний центр — Всеросійський науково-дослідний інститут технічної фізики імені академіка Є. І. Забабахіна (РФЯЦ — ВНИИТФ) — це федеральне державне унітарне підприємство Державної корпорації з атомної енергії «Росатом». «У РФЯЦ — ВНИИТФ підтримують і розвивають 35 базових критичних технологій ядерного збройового комплексу РФ» — так зазначено на сайті Центру.
А ось й інше одкровення, яке прибрали з відкритого доступу, але глобальна павутина все зберігає: «Основними завданнями РФЯЦ — ВНИИТФ є розроблення й випробування ядерних і термоядерних боєприпасів. Майже 60 % ядерного арсеналу країни становлять вироби, які розробили фахівці РФЯЦ — ВНИИТФ. За деякими напрямами (ядерні боєприпаси для морських комплексів й артсистем) інститут є єдиним розробником у Росії».
Саров (колишній Арзамас-16 з електромеханічним заводом «Авангард»), Лєсной (колишній Свердловськ-45 з комбінатом «Електрохімприлад») — усе це закриті містечка під дахом «Росатома», де здійснюється серійне виробництво всього спектра ядерних боєприпасів.
Отже, коли за кордоном закуповують російське ядерне паливо, реактори від «Росатома» чи інше ядерне начиння, то цим фактично фінансують російські програми розроблення й створення ядерної зброї, якою Кремль шантажує світ і конкретних західних покупців його продукції та послуг. Особливо показово, що в цьому переліку фігурують США й Франція, які найбільше ухиляються від санкцій проти «Росатома».
Чи спрацює метод переконання?
Як відомо, нинішній російський режим насправді знищує спадок періоду ядерного роззброєння, що було започатковане ще в часи холодної війни. У лютому 2023-го Росія оголосила про призупинення своєї участі в Договорі СНО-ІІІ. Це сьома угода у сфері обмеження СНО, якщо рахувати від 1972 року, коли була підписана перша — між США й СРСР. Договір СНО-ІІІ, який підписали 2010 року тодішні очільники РФ і США Дмітрій Мєдвєдєв і Барак Обама, набув чинності 2011-го. Він був розрахований на 10 років. 2021-го Росія продовжила на 5 років — до 2026-го, а через два роки Кремль ухвалив рішення про призупинення своєї участі в договорі, хоча таку опцію не передбачено в його положеннях.
Цей крок підтверджує, що, з одного боку, РФ хоче приховати від США плачевний стан свого стратегічного ядерного арсеналу й тому обмежує можливості його контролю згідно з договором, а з другого боку, знімає перепони для того, щоб розпочати його пришвидшену модернізацію та нарощування. Аргумент про те, що в Росії немає на це достатньо ресурсів і технологій, досить сумнівний на тлі прикладу Північної Кореї, яка ніколи не мала ні достатньо ресурсів, ні технологій, але реалізувала програми створення ядерної зброї та її носіїв. Скоро таким прикладом стане й Іран, успіхи якого в ракетній програмі вже ні в кого не викликають сумнівів. Росія — не Північна Корея і не Іран. «Росатом» здатний реалізувати нову програму нуклеаризації «Глобальної бензоколонки». Про 35 збережених критичних технологій для виробництва ядерної зброї ішлося вище. На тлі нуклеаризаційних дій Кремля мета денуклеаризації Росії набуває особливого значення.
Відомий чеський експерт російського походження Юрій Фьодоров зазначає в часописі «Чорноморська безпека», що після закінчення війни треба показати й переконати Росію, що її відмова від ядерного роззброєння змусить Захід:
- підвищити боєздатність американських стратегічних ядерних сил наземного й повітряного базування;
- розгорнути на європейському ТВД ядерну й високоточну неядерну зброю, здатну превентивно ліквідувати командні центри, російську ядерну зброю з її носіями, призначену для застосування і проти держав — членів НАТО, і країн, що не є членами НАТО.
Критичним чинником успіху запуску процесу денуклеаризації Росії є рішучість Заходу перемогти Росію загрозою превентивного застосування ядерної та високоточної неядерної зброї. Денуклеаризація Росії необхідна для забезпечення глобальної та європейської безпеки, але вона, на думку Юрія Фьодорова, стане реальністю лише після того, як Росія переконається в рішучості Заходу досягти стратегічної ядерної переваги. Сполучені Штати мають змогу продемонструвати це, вони зберегли технологічний потенціал нарощування і арсеналу ядерних боєголовок, і кількості ракетоносіїв. Форсоване завершення програми Sentinel з розгортання нових МБР LGM-35A на заміну Minuteman III якраз демонструє такі можливості.
До речі, і Велика Британія модернізує свої ядерні сили — виготовляє нові боєголовки для заміни наявних, а також замінює підводні ракетоносії типу Vanguard на нові Dreadnought.
Питання лише в тому, чи спрацює метод переконання для Кремля незалежно від того, хто буде його господарем. Тож як доповнення до аргументів має бути запущений паралельний процес примусу РФ до денуклеаризації. Як то кажуть, добрим словом можна досягти багато чого, а добрим словом і пістолетом — значно більше.
Санкційний батіг
Звісно, США, Велика Британія, Україна ввели в санкційні списки підприємства російського ядерного військово-промислового комплексу. Але ці санкції з боку західних партнерів вибіркові. «Росатом» має офіційно 400 підприємств та організацій у своєму складі. Ніщо не заважає йому й далі торгувати урановмісною сировиною (до речі, не тільки своєю) і тримати під контролем найбільшого її продуцента — Казахстан, ніщо не заважає корпорації надалі реалізовувати свої проєкти в третіх країнах.
Треба змінити підхід. Комплексні, тотальні, а не вибіркові санкції проти «Росатомa», його дочірніх й афілійованих з ним підприємств, слід трактувати як інвестицію в зменшення глобальної ядерної загрози від агресивного режиму Кремля. Якраз максимально щільний санкційний режим важливий надалі, щоб примусити РФ до денуклеаризації.
Незадовго до Різдва прийшла добра звістка з Вашингтона. Після півторарічного періоду зволікань та ухилянь на Заході від санкцій проти «Росатома» в нижній палаті Конгресу США схвалено законопроєкт про заборону імпорту російської урановмісної сировини для виробництва ядерного палива.
Також добрі новини прийшли і з Дубая, де завершився кліматичний саміт СОР28. На ньому вперше зафіксовано глобальну згоду про відхід від використання викопних видів палива до 2050 року. Звісно, плану-графіку скласти не змогли, але початок зафіксували. Це уможливлює додатковий тиск і санкції на російську петрократію.
Передусім це стосується видобутку нафти, газу й вугілля в Арктиці, де Росія розширює промислову експансію. Це призведе до пришвидшеної додаткової емісії парникових газів унаслідок антропогенної діяльності в чутливій зоні вічної мерзлоти, яка швидко тане разом з арктичними льодами, виділяючи мільярди тонн не тільки СО2, а й більш небезпечного метану СН4. Логічним наступним кроком західної спільноти має стати заборона використання видобутих в арктичній зоні (Ямал, Гидан, Таймир) викопних енергетичних ресурсів у промислово розвинених країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Тут потрібна не тільки відповідна політична воля лідерів G7, насамперед США, Британії та Франції як провідних країн — членів «ядерного клубу», а й політична воля лідерів ЄС та НАТО.
Важливо спрацювати на випередження й зупинити нову хвилю російської енергетичної експансії через скраплений газ, виробництво й експорт якого Росія нарощує пришвидшеними темпами саме в Арктиці, намагаючись підсадити Європу на модифіковану газову голку.
«Росатом» тут багато важить, забезпечуючи не тільки криголамний супровід СПГ-танкерів, а й будівництво 15 мобільних АЕС у зоні ПМШ для забезпечення масштабних проєктів видобутку ресурсів електроенергією.
Превентивні дії
Безперечно, нинішній кремлівський режим й оком не поведе на протести з боку ОЕСР щодо зупинки видобувних проєктів в Арктиці. Росія це демонструє намірами вийти з Конвенції ООН з міжнародного морського права 1982 року, зазіханням на додаткові зони шельфу арктичних морів. Загалом наміри Кремля, якщо врахувати доволі системне нарощування військової присутності в Арктиці, можна прочитати. А якщо зробити невелику ретроспективу на 90 років назад, то можна побачити, що стратегію щодо Арктики сформулював Сталін, коли відвідав Кольський півострів. «Что такое Чёрное море? Лоханка. Что такое Балтика? Бутылка. А пробка не у нас. Вот здесь — море. Здесь — окно. Здесь должен быть большой флот. Отсюда мы сможем взять за живое, если потребуется, и Англию, и Америку. Больше неоткуда» — ось це чітке та однозначне формулювання й нинішнього бачення путінського Кремля, який дедалі більше хоче бути схожим на сталінський.
Його мета — закрити Арктику в секторі Євразії для чужих, тобто для західних країн, для ЄС і НАТО. Для цього важливо контролювати зони входу-виходу в/з Арктики через контрольні точки. Таким є острів Врангеля в східному секторі Арктики, що дає змогу наглядати за Беринговою протокою, якою входять до ПМШ. У західному секторі Арктики таку контрольну позицію має архіпелаг Свальбард (Шпіцберген), розташований на стику Льодовитого океану й Північної Атлантики.
Особливість архіпелагу в тому, що він хоча і є норвезький, проте, за Шпіцбергенським трактатом 1920 року, є демілітаризованим і на ньому дозволена господарська діяльність сторонам-учасникам. Москва ще з повоєнних часів хотіла розмістити на архіпелазі свою військову базу. Однак Норвегія відмовила СРСР у цьому і вступила в НАТО. Утім, СРСР скористався правом економічної присутності, тому тепер нинішня РФ може вдатися до гібридних варіантів повзучого захоплення архіпелагу з тим, щоб якось потім зафіксувати висадкою контингенту «сніжних людців» статус «Грумант наш!» (у Росії Свальбард часто іменують як Грумант, підкреслюючи, мовляв, російські помори його відкрили й освоювали). Звісно, це буде зроблено під супроводом пропагандистського аргументу, щоб не допустити мілітаризації архіпелагу з боку НАТО.
Одним з мотивів розроблення в Росії гіперзвукової крилатої ракети «Циркон» великого радіуса дії було забезпечити сили Північного флоту ракетоносіями, які допоможуть прострілювати великі простори на значні відстані. Із цього погляду розміщення підводних човнів і фрегатів російського флоту у фіордах Свальбарду дасть йому змогу тримати під вогневим контролем простір між архіпелагом і норвезьким узбережжям у південному напрямку та між островами й Гренландією в північно-західному напрямку.
Інакше кажучи, тут Москва хоче повторити дії Третього Райху, коли Крігсмаріне, базуючись у фіордах Шпіцбергену, атакували кораблі й конвої союзників, що прямували з Північної Атлантики до СРСР в часи Другої світової війни.
І ось тут Норвегія та НАТО повинні спрацювати на випередження, розмістивши на архіпелазі сили й засоби протиповітряної та протиракетної оборони й протикорабельні комплекси.
ВМС союзників зможуть заблокувати вхід / вихід в Арктику нафтових танкерів та СПГ-танкерів, аргументуючи це потребою припинення шкідливої видобувної діяльності викопних видів палива. З порушником міжнародного права треба розмовляти його мовою — мовою сили й діями на випередження, а не запізнілим реагуванням, яке Кремль сприймає як прояв нерішучості й слабкості західних альянсів і передусім США.
Цікаво, що острів Врангеля насправді не належить Росії. Свого часу, у 1924 році, канонерка «Красный Октябрь» просто захопила його, викинувши звідти невелику групу американців. У США 2022 року несміливо порушили питання, на якій підставі цей американський острів контролює Росія. Отже, десь глибоко в Америці відбувається процес переосмислення арктичних реалій і формування нових підходів.
Nunquam periculum sine periculo vincitur
Відома латинська істина: «Небезпека ніколи не долається без небезпеки». Російський шантаж світу загрозою застосування ядерної зброї може бути зупинений тільки рішучими діями Заходу. Кінцева мета, як зазначено в Маніфесті, — денуклеаризація Росії, спонукання до якої має бути не лише умовлянням, а й демонстрацією рішучості та превентивними й комплексними діями.
І це ще не заторкнута китайська тема прихованої підтримки Росії в її агресії проти України, а також у сфері російсько-китайської співпраці в освоєнні Арктики. А це не менш важливо, аніж російська експансія в Арктиці. Китай має далекосяжні плани на цей регіон через стратегію міжнародної співпраці й військово-цивільного злиття. Китайські тематичні публікації акцентують на гібридному механізмі досягнення мети в Арктиці: «Змішування військового й цивільного є основним способом для великих держав досягти полярної військової присутності». Китай повинен «повною мірою використати роль військових сил у підтримці полярних наукових досліджень та інших операцій». І тут в РФ та КНР повна синергія зусиль. Достатньо згадати, що 60 % фінансування проєкту виробництва СПГ на Ямалі забезпечив саме Китай.
Активно й превентивно має діяти українська дипломатія, показуючи нашим партнерам справжні наміри Росії, які вони, на жаль, часто не можуть правильно прочитати.