По суті, Росія дивиться на всі проблеми Близького Сходу зі старої позиції періоду «холодної війни». Щоб б не робила Америка, Москва обов’язково повинна зіпсувати гру.
Мета Владіміра Путіна – відтворити біполярний глобальний світ, в якому Росія стане домінуючою силою, демонструючи рішучість протистояти Америці і підривати її ініціативи практично з усіх питань.
Кремль прагне заповнити порожнечу, перш за все, у відносинах з важковаговиками регіону – Іраком і Єгиптом. І дещо на цьому напрямку в нього виходить Так, наприклад, прем'єр-міністр Іраку Нуріаль-Малікі в 2012 році двічі відвідав Москву, але жодного разу – Вашингтон. Крім того, аль-Малікі замовив у Росії зброї на 4 мільярди доларів, у тому числі і винищувачі.
Москва поводиться в близькосхідній політиці, яка призначена для зменшення американського і західного впливу на Близькому Сході, навіть з ризиком збільшення для себе наростання ісламського тероризму, який є серйозною проблемою для Росії.
Вона розглядає нещодавні потрясіння на Близькому Сході і в Північній Африці, як американську змову з метою підірвати дружні до Росії режими у регіоні. Радянська спадщина дала Росії хороші відносини з диктаторами Близького Сходу і прибутковий продаж зброї, як похідну цієї політики.
Крім того, Кремль плекає амбітні плани виступити у якості посередника в арабсько-ізраїльському конфлікті. І ця роль продемонструвала б не тільки різке збільшення міжнародних впливів Росії, а й її повернення до великої політики у близькосхідному регіоні.
Наразі для Путіна в цьому питанні є більш важливим сам процес, а не його кінцевий результат. Москва при цьому лише додає зайвої складності в довгий і важкий переговорний процес, котрий переповнений «дипломатією втоми» з обох сторін. Яка й без того посилюється внутрішніми палестинськими та ізраїльськими політичними розбіжностями і важкою дозою арабської непримиренності.
Росія не цінує свої зв'язки з Ізраїлем. І це не нове. За останні роки російсько-ізраїльські відносини, можливо, покращилися, але Москва не змінила своєї широкої зовнішньополітичної стратегії, успадкованої ще від радянських часів, яка має на меті протистояння з Сполученими Штатами.
Це дуже схоже на позицію СРСР, який завжди віддавав перевагу можливостям співпраці з арабськими країнами, ніж хорошим відносинам з Ізраїлем. А ставлення Росії до великої залежності Ізраїлю від зв'язків зі Сполученими Штатами є ще однією причиною для того, щоб відмовитися від Ізраїлю, особливо враховуючи послідовну антиамериканську риторику зовнішньополітичних заяв Кремля.
Втім, варто звернути увагу на той факт, що Росії вдалося зробити «сирійське питання» ключем для повернення на Близький Схід. Бо при організації своїх політичних маневрів навколо Сирії, Владімір Путін продемонстрував не тільки підтримку Сирії та Ірану, але і свою здатність встати і висловитися від імені своїх союзників.
Путін домігся значного повернення минулих впливів через союз Росії з широкою шиїтською дугою, що охоплює Іран, Сирію і Ліван, в яку, швидше за все, увійде і Ірак. Єгипет в даний момент знаходиться поза грою, але в минулому він був найстійкішим регіональним союзником Сполучених Штатів.
Сьогодні єгипетське керівництво не довіряє адміністрації Барака Обами через те, що та кинула Хосні Мубарака і підтримала режим «Братів-мусульман», і це робить Єгипет потенційно сприйнятливим до російського впливу.
І хоча у західному світі Путіна засуджують за авторитарне правління, жорстоке придушення дисидентів і нездатність впоратися з розгулом корупції, але, незважаючи на економічні та військові обмеження РФ, йому вдалося поставити на службу дестабілізації Близького Сходу енергетичні багатства Росії.
Також Москва нині має усі шанси поборотися з Вашингтоном за впливи на одну із ключових країн арабського світу – Єгипет. Оскільки на сьогодні Америка вже не є першою серед партнерів цієї близькосхідної держави.
І якщо Путіну вдасться зберегти при владі сирійського президента Башара Асада, то вплив Москви в арабському регіоні має шанси на збільшення. І за цим усім прослідковується бачення ВладіміромПутіном нової ролі Росії на Близькому Сході.
Єгипетський військовий уряд ще більше почав замислюватись про зближення з Москвою після того, як путінська Росія зіграла важливу роль в «підпиранні» режиму сирійського президента Башара Асада. Оскільки без російської дипломатичної, військової, матеріально-технічної і моральної підтримки було б немислимо, щоб Асаду вдалося б так довго протриматися.
Схоже на те, що затягування вирішення сирійського питання Америкою та Заходом допомогло Путіну відтермінувати військовий удар США і виставити себе на міжнародній арені у якості єдиної політичної фігури, яка могла б домовитися щодо прориву у розв’язанні найбільш важко вирішуваної кризи в регіоні.
Тим часом, Захід готовий допустити наступну помилку. Тоді, як Європейський Союз загрожує єгипетським військовим санкціями і планує припинити поставки зброї до Єгипту, Путін готовий втрутитися, коли інші зійдуть зі сцени.
Росія збирається продати Єгипту та іншим арабським країнам сучасну зброю. І Захід втратить багато чого. Бо якщо президент Обама чи сенатор Маккейн погрожують відмінити військову допомогу Єгипту, то Росія, знову ж таки, здатна заповнити цю нішу, яка може виявитися не зайнятою, оскільки вона є однією з найбільших у світі експортерів зброї, другою після Америки.
Необхідно пригадати, що Владімір Путін стверджував, що Москва не буде повторювати радянську помилку, котра полягала в підтримці будь-якого режиму або країни з ідеологічних причин, без врахування витрат і розрахунків.
Зараз задля союзу Росії з Тегераном і Дамаском, . Путін пішов на різке погіршення взаємин з США і Європейським Союзом. А починаючи від 2000 року Путін прагне відновити Росію як велику державу, формуючи свою політику на антиамериканській грі та перетворюючи РФ на противагу Заходу на Близькому Сході.
Сирія є найбільш важливою для закріплення позицій Росії у близькосхідному регіоні. Розміщення російської військової бази в Тартусі, на узбережжі Середземного моря, і близькість Лівану, Ізраїлю, Туреччини, Йорданії та Іраку, робить її занадто важливою, щоб втратити.
Ще однією причиною для Путіна підтримати Асада є намагання самому уникнути заворушень в Росії. Адже у грудні 2011 року РФ пережила найбільші народні протести з часу розпаду СССР. Він дуже боїться втратити свою владу, і тіні скинутих арабських диктаторів, ледве не сняться йому по ночам.
У відповідь Владімір Путін прагне знайти зовнішнього ворога, щоб згуртувати населення навколо шовіністичного прапора великодержавності і примарної світової гегемонії. І тут йому вправно вдається використовувати, підтримуючи Сирію, наростання хвилі антиамериканізму. З якої він може отримувати негайну політичну вигоду. Оскільки підтримка Башара Асада – означає опір Заходу.
А російська негативна позиція щодо Сирії робить Москву важливим гравцем на міжнародній арені, без якої жодні перспективні рішення не можуть бути прийняті.
Більше двох років, які вже минули з часу сирійського повстання, Путін однозначно підтримував Асада. Він озброював диктатора, захищав його в Раді Безпеки ООН і надавав сирійському режиму кредити, аби він зміг уникнути банкрутства.
У Кремлі бояться, що Сирія перетвориться на ісламістську державу і там вважають, що втручання США з метою повалення режимів в Афганістані, Іраку та Лівії спровокували джихадистську реакцію, яка підштовхує ісламістів до дій в багатьох інших країнах.
Ця точка зору відбиває позицію Росії з внутрішньо-мусульманського питання і вона навряд чи зміниться найближчим часом, особливо під час президентства Путіна, яке може тривати ще протягом одинадцяти років.
Владімір Путін навряд чи відмовляться від Асада без гарантій політичної спадкоємності (тобто, територіальної цілісності Сирії і політичного секуляризму) та врахування геополітичних і економічних інтересів Росії.
У даний час, жодна країна не може надати такі гарантії, в тому числі і Сполучені Штати. Ось чому міністр закордонних справ Росії Лавров, як мантру, продовжує весь час повторювати, що «майбутнє Сирії повинен вирішувати сирійський народ». Що насправді означає – Башар Асад.
Можна сказати, що ідеальний збіг обставин в Сирії надає Владіміру Путіну унікальний шанс для повернення впливу Росії на Близькому Сході. І Сирія є єдиною країною у близькосхідному регіоні, яка може допомогти Кремлю у цьому.
Путін з усіх сил прагне повернути двовладдя у світі, і тут нерішучість і коливання Барака Обами дає йому реальні шанси.
«Коливання і слабкість Обами несуть нам важкі уроки, – наголосив Да Гиллерман, колишній посол Ізраїлю в Організації Об’єднаних Націй, – це слугує меседжем для Ірану і Північної Кореї, що союзники Сполучених Штатів не можуть їм довіряти, а їхні вороги можуть робити все, що хочуть. Я думаю, що особливо найбільше це стосується Ірану. Обамі вдалося повернути назад двовладдя в світі».