На практиці це виливається у політичну та інформаційну підтримку Москвою тих сил у країнах на пострадянських просторах, які декларують пріоритет стосунків з Росією, державний статус російської мови, протистояння із Заходом тощо.
Інший практичний вимір тих же настанов – активна підтримка Кремлем пострадянських квазідержав (Придністров‘я, Південна Осетія, Абхазія), військове вторгнення до Грузії у 2008 році, спроби повернути до своєї сфери впливу не тільки Україну чи Узбекистан, а й Латвію та Естонію. Визнання цієї «особливої відповідальності» Кремль прагне, і часом небезуспішно, домогтися від провідних держав світу, передусім від США.
Автор відзначає, що сьогодні ця доктрина фактично перевтілилася у дві іпостасі: у сформульовану Анатолієм Чубайсом ідею «ліберальної енергетичної імперії», до якої увійшов би не лише простір СНД, а всі чи майже всі учасники розпущеної Організації Варшавського Договору, та у пропаговану передусім патріархом РПЦ Кірілом концепцію «Русского мира», яка передбачає «спільну долю» «православних народів» пострадянського простору. І не тільки його.
Детальніше читайте тут.