Як і будь-яка криза, пандемія коронавірусної хвороби призвела до наслідків, які мають двоїстий характер. З одного боку, це безумовна трагедія мільйонів людей, економічні втрати через локдауни та зменшення кількості контактів на всіх рівнях через закриті кордони. Але з іншого — привернення уваги до проблем охорони здоров’я, активізація наукової співпраці, розвиток дистанційних технологій у навчанні та роботі, переформатування наявних і поява нових підприємств.
Глобальна політика не залишилася осторонь процесів вимушеної трансформації. Спочатку більшість з них було поставлено на паузу через невизначеність і карантинні обмеження, але згодом світові лідери навчилися шукати альтернативи традиційним самітам і візитам. Через півтора року від початку пандемії можна стверджувати, що політична активність здебільшого повернулася на допандемійний рівень.
Звичайно, винятки є. Не всі країни в цей час переймалися лише здоров’ям і добробутом власних громадян. Для певних авторитарних держав пандемія стала чудовим шансом провернути власні інтриги задля підвищення статусу на світовій арені. Такі процеси відбувалися й раніше, але поширення коронавірусної хвороби й паніка довкола неї стали своєрідними каталізаторами для цієї ненормальної активності.
Данайці з Кремля
Від самого початку пандемії Москва зайняла активну позицію в інформаційній сфері. Контрольовані з РФ мережі ботів узялися активно поширювати взаємозаперечні тези: нібито коронавірусної хвороби не існує і це лише чергова змова, або що вірус є, але його штучно створили в таємних військових лабораторіях НАТО (до слова, деякі з цих лабораторій буцімто розташовані в Україні). Також кремлівські боти долучилися й до формування групи так званих ковід-дисидентів, які заперечують наявність і загрозу COVID-19, а всю провину покладають на Джорджа Сороса чи Білла Ґейтса. Водночас масштаби поширення хвороби у себе вдома російські державні ЗМІ та неофіційні канали послідовно применшують, намагаючись створювати контрастну картинку з «демократичним, але неефективним Заходом».
Читайте також: Ударні армії та інші атрибути російських намірів
Як і раніше, тепер метою російських технологів було створити ще одну лінію розколу в західному суспільстві, посилити панічні настрої й недовіру до дій урядів (яка іноді доходила навіть до протестів і саботажу). У США таку активність уже відзначали раніше, змінювалася лише тематика: від перемоги Трампа на виборах 2016 року до законодавства щодо володіння вогнепальною зброєю, руху BLM чи питань безробіття.
Однак коли повністю заперечувати наявність коронавірусної хвороби стало неможливо, Москва змінила тактику. Російська Федерація почала активно надавати допомогу постраждалим країнам, хоча по неї й не зверталися. Першим потужним піар-кроком торік у березні стала акція «З Росії з любов’ю» для найбільш постраждалої на той час європейської країни — Італії. Туди було перекинуто понад 120 фахівців з епідеміології та вірусології (принаймні так їх представили офіційно), кілька десятків одиниць автотехніки, 100 апаратів ШВЛ і захисні маски. Важливою особливістю стало те, що весь російський персонал був військовим, а перекидання здійснювали військові транспортні літаки. Водночас офіційної згоди від італійського парламенту на таку «допомогу» не було. Пізніше почали з’являтися ще неприємніші для Італії деталі. З поставленими апаратами ШВЛ почалися проблеми, ефективність привезених медичних засобів викликала сумніви. Але найбільше питань викликав сам контингент — фактично російські військові майже безконтрольно пересувалися територією країни, маючи можливість збирати розвіддані, адже вміст завезеної техніки та справжню спеціалізацію персоналу ніхто не перевіряв. Утім, попри занепокоєння з боку експертів, пересічні італійці позитивно сприйняли російську допомогу й імідж країни покращився.
Згодом аналогічний трюк РФ намагалася провернути й у США. У квітні 2020 року в Сполучені Штати було відправлено гуманітарний вантаж, серед якого — знову 45 апаратів ШВЛ виробництва російської фірми «Авента-М». Як потім з’ясувалося, ця компанія належала до складу корпорації «Ростех», що перебуває під американськими санкціями. До того ж «допомога» була не безкорисною — половину вантажу американська влада оплатила. Утім, з отриманою технікою від початку були проблеми: апарати не мали певних адаптерів для роботи з американським обладнанням, а кілька апаратів ШВЛ узагалі загорілися в лікарнях. Через зазначені негаразди в США майже одразу відмовилися від їх використання і, згідно з повідомленням американського Федерального агентства з надзвичайних ситуацій, усі апарати утилізували як небезпечні відходи.
Метою таких піар-акцій було покращити імідж Кремля і створити передумови для подальших переговорів щодо зняття санкцій. Загалом пандемію як привід для зняття санкцій використала не лише Росія, а й наприклад Іран. Проте для обох країн це не принесло бажаного результату.
Цілком у радянському дусі «наздогнати й обігнати Захід» відбувалася й розробка російської вакцини від коронавірусної хвороби «Спутник V». Для власної аудиторії це було спробою переконати, що Росія досі має значний науковий потенціал і передові технології. Для світу — історія про те, що з Росією треба дружити, адже за це можна отримати доступ до «дешевого», «безпечного» й «ефективного» препарату, за яким не треба принизливо стояти в черзі до ненажерливих капіталістів-виробників на Заході, що тільки й заробляють на крові. Серед перших російський препарат добровільно-примусово отримали «друзі» путінського режиму, як-от Венесуела, Сирія й Білорусь, хоча в цьому випадку важко визначити, чи йшлося про гуманітарну допомогу, чи про випробування на людях.
Окрім обіцянок самих росіян, справжню ефективність вакцини досі не підтверджено незалежними та об’єктивними випробуваннями. Попри доволі ефектні спроби достукатися до західної аудиторії через авторитетний науковий журнал The Lancet, це не вплинуло на рішення європейських чи американських регулюючих органів — вакцину не допустили до використання в цих країнах. Хоча «друзів Путіна» це не зупинило і «Спутник V» устигли замовити кілька європейських країн, як-от Угорщина, Боснія і Герцеговина й Словаччина.
Читайте також: Світові ЗМІ про ескалацію на кордоні: Москва хоче залякати не стільки Україну, скільки «партнерів» в ЄС
І вже змогли переконатися, якою є ціна «дешевої» вакцини, — в обмін на препарат від них вимагають політичних поступок. Це доволі чітко визначив міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан, коли назвав «Спутник V» не медичним препаратом, а «засобом пропаганди й агресивної дипломатії». Так очільника МОЗ Словаччини Марека Крайчі звільнили з посади через скандал довкола таємної закупівлі російського «Спутника V». Розголос, який спричинив цей контракт, призвів також до відставки прем’єр-міністра Ігора Матовича і мало не спричинив розвал у керівній коаліції.
За відмову купувати російську вакцину було звільнено також міністра охорони здоров’я Чехії Яна Блатни. Таке рішення на початку квітня 2021 року ухвалив президент країни Мілош Земан, відомий своєю проросійською позицією. Блатни заважав Земану просувати російську «вакцинну бомбу» в Чехії, за що поплатився посадою. Утім, навіть такі зусилля Земана не змогли зупинити шпигунський скандал у Чехії, який уже перекинувся на сусідні європейські країни. І на час підготовки статті російських «дипломатів» вислали з Румунії, Литви, Латвії та Естонії, Нідерландів, США, ФРН, Швеції, Польщі, Болгарії та України. 63 із 95 дипломатичних представників Росії у Чехії мають покинути країну до кінця травня. Також скоротили кількість розвідників під прикриттям і в Словаччині. Навіть Італія, попри свою традиційну любов до Москви й згаданий протиепідемічний конвой, розкрила джерело зливу секретної інформації про сили НАТО й почала протидіяти формуванню російського розвідувального хабу на своїй території.
Російська вакцина стала інструментом тиску і проти України. У Кремлі кілька разів наголошували на нібито катастрофічній санітарній ситуації в нашій країні, врятувати яку здатен, звісно, лише «Спутник V». За дивним збігом обставин, основними промоутерами російського препарату в Україні були інформаційні канали Віктора Медведчука, аж до їх заборони. На щастя, українській владі вистачило розуму й витримки не допускати «Спутник V» для використання в державній програмі вакцинації. Проте це не змогло зупинити найбільш постраждалих від кремлівської пропаганди українців — сформувалася ціла система підпільних вакцинацій і вакцинного туризму до РФ. Фанатів «Спутника V» не зупиняють численні повідомлення про негативні побічні ефекти й навіть смерті після щеплень.
Водночас «вакцинна дипломатія» РФ відбувається відповідно до радянських традицій: у країні серйозні проблеми з щепленням власних громадян, ситуація з поширенням хвороби також далека від контрольованої, що визнають навіть російські чиновники та ЗМІ. Однак дорогоцінну вакцину активно відправляють за кордон. Так само попри дефіцит продуктів і побутових товарів в СРСР радянське керівництво відправляло багатомільйонну допомогу «братським народам» Південної Америки й Африки, намагаючись конвертувати її в політичну прихильність.
Покоління бойових вовків
З минулого року Китай опинився на небезпечно слабких позиціях в інформаційно-пропагандистському аспекті. Попередній американський президент Дональд Трамп неодноразово називав вірус «китайським», науковці доволі швидко визначили його китайське походження, тому, здавалося б, цьому факту важко протистояти. Проте офіційна позиція Пекіна від початку пандемії й досі незмінна: походження вірусу невідоме. Упродовж року з різних джерел китайська пропаганда намагалася поширювати дезінформаційні концепції про те, що вірус насправді до країни могли завезти американські військові у 2019 році під час Всесвітніх військових ігор (відео про це навіть твітив прессекретар МЗС Китаю Чжао Ліцзян) або що він насправді вперше з’явився в Індії. У намаганні переконати світ у своєму, китайська пропаганда не цуралася навіть радикально перекручувати слова західних науковців. Показовим став зокрема випадок з німецьким ученим Александром Кекуле, інтерв’ю з яким в ефірі ток-шоу Маркуса Ланца на німецькому каналі ZDF китайські ЗМІ так перекрутили, що зробили його ключовим нюзмейкером до своїх заголовків «Китай не винен». В ефірі ток-шоу в листопаді 2020 року Кекуле говорив, що штам вірусу, який тоді лютував у світі, спершу виник в Італії, що він генетично модифікований, а тому й небезпечніший. Але в тій самій програмі він заявив, що до Італії вірус потрапив з Китаю й мутував там, бо на нього довгий час не зважали. Однак для китайської пропаганди вистачило лише першої фрази.
Читайте також: Нагадування про війну
Другий ключовий аспект пропаганди, яку Пекіну вдавалося доволі добре поширювати (порівняно з темою про походження вірусу), — це успіх Піднебесної в боротьбі з недугою. Ще на початку пандемії світ приголомшили фото з Вуханя, де китайські будівельники за десять днів звели госпіталь на 1000 ліжок, у якому працювали понад 1400 медпрацівників. Такі заходи й спроможність до мобілізації викликали справедливий захват і в європейських лідерів. Але це й було частиною пропагандистського інструментарію КНР. Тези про те, що автократіям легше долати кризи, і заклики слідувати китайському прикладу в боротьбі з пандемією можна було почути й серед українських «експертів» у фейсбуку та не тільки. З позиції Китаю такий наратив був потрібен задля «очорнення» іміджу демократій, які його постійно «шпинять» за недотримання прав людини в Піднебесній.
Маючи власний позитивний приклад долання пандемії, КНР взялася спершу до «маскової», а далі й «вакцинної» дипломатії. Ще торік навесні, коли деякі європейські країни були на межі розбрату через нестачу масок і захисного спорядження, борти з китайською гуманітарною допомогою доставляли й до Африки (де Пекін уже має серйозний вплив), і до країн Європи. Це суттєво покращувало імідж країни, зокрема в очах європейців. Однак пізніше з’явилася інформація, що китайські тести й маски не достатньо високої якості.
Цієї весни в обіг пішла «вакцинна» дипломатія. Однак дослідники цього феномену стверджують, що вона має певні особливості. Цього разу Китай — не єдиний «рятівник». Йому доводиться мати справу і з комерційними суперниками, і з «вакцинними дипломатіями» інших країн регіону, зокрема індійською. Наприклад Шрі-Ланка відхилила пожертву китайськими вакцинами Sinopharm на користь допомоги з Нью-Делі. До того ж Китай часто надавав невелику партію вакцин як пожертву, а далі країна мала купувати значну партію (наприклад Філіппіни чи Домініканська республіка). Найбільше такий тип дипломатії Піднебесна практикує у власному регіоні — дев’ять з десяти країн АСЕАН уже розпочали або розпочинають вакцинацію китайською вакциною.
За останні два роки китайська зовнішня політика стала значно асертивнішою. Дипломати Піднебесної легко йдуть на конфронтацію з західними політиками й навіть ЗМІ. Такий тип дипломатів охрестили «бойовими вовками». Нині вони активно переймають пропагандистський досвід Кремля. У нещодавньому дослідженні «Інформаційний Бедлам» аналітики Центру аналітики європейської політики (Center for European Policy Analysis, CEPA) відзначають, що Китай копіює російську тактику поширення дезінформації по всьому світу, однак їм поки що бракує кремлівських навичок у цій роботі. Редакторка блогу «Сhina Brief» аналітичного центру The Jamestown Foundation Елізабет Чен вважає, що Китай прагне запозичити досвід російської мережі пропаганди. Китайці приділяють багато уваги успіху російської державної мережі RT. З 2016 року країни також здійснюють спільні російсько-китайські форуми інтернет-медіа, які покликані посилювати співпрацю в питаннях інформаційної безпеки.
За останні місяці західні аналітики чимало уваги приділяють зближенню Китаю та Росії й навіть спробам координувати свої дії, що покликані підривати західні позиції. Зокрема посилення китайсько-російської співпраці в останні роки відзначає голова американського аналітичного центру «Атлантична Рада» Фредерік Кемпе. Цієї весни і Китай, і Росія вдалися до майже синхронної ескалації на кордонах країн сусідів. Пекін у березні розпочав начебто навчання на кордоні з Тайванем, кілька разів порушивши повітряний простір сусіда. Нарощування російських військ на українському кордоні відбувалося майже в той самий час. На думку Кемпе, окремі виклики з боку Москви чи Пекіна Вашингтон здатен подолати, але на випадок їх об’єднання й координації зусиль стратегії у США ще немає.
Ризиковане майбутнє
Наприкінці минулого року соціолог з Єльського університету Ніколас Крістакіс опублікував книжку «Стріла Аполона: глибокий і стійкий вплив коронавірусної хвороби на наш спосіб життя», у якій проаналізував наслідки попередніх пандемій та епідемій для світу в різних життєвих аспектах. Автор робить чимало цікавих висновків з огляду на минулий досвід, але, мабуть, одним із найважливіших для постпандемійного буму є бажання ризикувати. 1920-ті роки після війни та пережитої пандемії «іспанки» спровокували значний технічний, мистецький і соціальний стрибок для світу. Говорячи про постковідне майбутнє, Крістакіс також передбачає значний стрибок зокрема в технологічних інноваціях. Країни, що змагаються за право бути світовими лідерами, зважають на цей фактор. Нова американська адміністрація робить великий наголос на розвитку технологій і науки. Наступна 14‑та п’ятирічка Китаю, презентована прем’єр-міністром Лі Кецяном під час урочистого засідання Всекитайських зборів народних представників 5 березня, також особливу увагу приділяє технологічному прогресу в наступні роки. Зокрема там є положення про підвищення щорічних витрат на щонайменше 7% на науково-дослідну й науково-конструкторську діяльність. Також, згідно з п’ятирічним планом (він охоплює 2021—2025 роки), підприємці отримають податкові стимули для того, щоб інвестувати в дослідження.
Читайте також: Запасний командний пункт президента
Цьогорічний звіт національної розвідувальної ради США «Глобальні тренди», який рада публікує з 1997 року для кожної нової адміністрації США, відзначає значно мінливіше й конфронтаційніше геополітичне середовище для світу в найближчі роки. Найбільший вплив на нього матимуть США разом зі своїми партнерами та Китай. Важливо, що дослідники, які шукають визначень для постковідного світу, не говорять про США як окремого гравця, а лише разом із західними партнерами.
Суперництво Пекіна й Вашингтона не зможе бути схожим на американсько-радянське протистояння часів холодної війни: у нинішньому більше учасників, вони в чомусь партнери, а в чомусь взаємозалежні противники. Саме тому, на думку аналітиків з американської розвідки, ризик широкомасштабної війни між США та Китаєм малоймовірний. Серед інших гравців, які впливатимуть на формування геополітичних та економічних наслідків, — Росія, Велика Британія, Індія, Японія та Європейський Союз. Росія в цьому переліку має вигляд молодшого деструктивного союзника Пекіна. Після візиту прем’єр-міністра Японії Йосіґіде Суґа до Вашингтона серед американських оглядачів та аналітиків панує думка, що саме ця країна стане ключовим партнером для США в Індо-Тихоокеанському регіоні.
У своїй книжці Крістакіс відзначає, що розворот у протилежному напрямі від глобалізації, міграції та урбанізації не проіснує довше, ніж до 2024 року, бо економічні переваги від таких довгострокових тенденцій «аж надто переконливі». Перші кроки постпандемійного відновлення головних політичних гравців цього світу лише підтверджують цей прогноз.