Цьогоріч «ролінґи» відзначають 50-річчя. Хоча їхній дебютний сингл записано в 1963-му. А один із перших хітів для них просто на коліні створили так само ще зелені Леннон і МакКартні. Це була «IWannaBeYourMan», що ввійшла лише до 80-пісенного супер-люксу. Збірка найкращих хітів – це не творчість, а маркетинг, утім, і тут до справи можна підійти нестандартно. Показово, що до «GRRR!» зі скрипом влізли зо п’ять пісень 1990–2000-х. Переважна кількість композицій уміщається в незлецький проміжок від 1963-го до 1980-х років. Решта – «геть із потяга сучасності». І це не комплекс меншовартості, це реальна оцінка справжньої хітовості, чогось вартісного, не заповнення пунктів у контракті. Прикметно, що гурт практично не відобразив свого психоделічного періоду 1967-го. Мабуть, «не пам’ятав».
У «ролінґів» є велика історія втрат і знахідок. Їхній засновник Браян Джонс просто втонув у власному басейні 1969-го. Є версія, що загинув він таки «не просто», але з цим питанням – до істориків та детективів. По смерті Джонса на другій гітарі заграв 18-річний Мік Тейлор. Цей британський блюзмен був у Києві двічі, і його концерти довели, що, як пишуть у листуванні великих корпорацій, «ваша кваліфікація завелика для нашої компанії». Після нього з’явився Ронні Вуд. Для любителів року він так і залишиться басистом групи The Facesіз Родом Стюартом на чолі (вони навіть зовні схожі). Але, як сказав головний у «ролінґів» Кіт Річардс, «поодинці ми погані гітаристи, а от коли ми разом із Ронном, то нас фіг переграєш». Сімейні традиції The Rolling Stones у певному сенсі настільки сильні, що поодинці ніхто з музикантів ні на що видатне не спромігся. Хоча… барабанщик Чарлі Воттс, найстарший із них, має власний джазовий біг-бенд – той випадок, коли наміри шляхетніші за результати, хоча про них і писала серйозна преса. Мабуть, один із тих, хто зміг би вижити «без банди», – це Мік Джаґґер. Окрім невеличкої, втім, украй кумедної кінокар’єри він є автором кількох сольних альбомів, один із яких – «PrimitiveCool» – безпощадна класика року кінця 1980-х. Він першим із музикантів «сходив наліво», але все одно повернувся, і, мабуть, саме тому їхній колектив називають гуртом, а не проектом.
Єдиний, кому все це було не до смаку, – басист Білл Ваймен. Одного дня він сказав, що в цьому бізнес-заході більше участі не братиме, і 1992-го просто пішов. На зло друзям записав кілька блюзових альбомів із таким складом, що самі «ролінґи» позаздрили б. Після того як він залишив колектив басистом покликали Дерріла Джонса. Цього чорного американця з великою басухою показують у кліпах заледь довше однієї секунди, а що він там робить після роботи з Майлзом Девісом, може пояснити лише банківський рахунок. Утім, і він, і Мік Тейлор братимуть участь у святкових виступах «ролінґів».
До збірки додали – це теж маркетинговий хід – дві нові пісні. Одну з них – «GloomandDoom» – викладено в інтернеті. Її звучання викликає когнітивний дисонанс. У XXIстолітті на такий олд-скул не наважується ніхто, крім обраних. Спадає на думку цитата із серіалу про Монка: «Ну, чому тепер ніхто не пише старих пісень?!» Пишуть, детективе, пишуть.