«У 2024 році ШІ-рішення стали визначальними для оборони, зокрема завдяки інтеграції машинного зору в дрони та наземні платформи», — сказав у січні цього року заступник міністра цифрової трансформації України Олександр Борняков.
Нещодавно в соціальних мережах розлетілось відео, з якого світ побачив, як Третя штурмова здійснила безпрецедентне захоплення ворожих позицій на Харківщині без залучення піхоти, а отже, і без втрат. Бійці атакували ворога, зачистили територію і взяли окупантів у полон виключно за допомогою дронів і наземних роботизованих комплексів.
Ворожі фортифікації спершу атакували FPV та НРК-камікадзе. До зруйнованого бліндажа вже наближався наступний робот, коли противник, аби уникнути підриву, оголосив про капітуляцію. Окупантів, які вціліли, «пташками» вивели до наших рубежів і, згідно з регламентом — взяли в полон. Позиції, які двічі не піддавалися суміжним підрозділам, завдяки чітко спланованим атакувальним діям відбили роботи і дрони.
То що таке наземні роботизовані системи та яке їхнє місце у майбутніх війнах?
Історія появи таких систем сягає часів Римської імперії та Середніх віків. Тогочасні військові часто використовували вози чи інші рухомі засоби, які підпалювали чи споряджали камінням та направляли на ворога з метою спричинення хаосу в бойових порядках супротивника.
Але повноцінні прототипи з’явились лише під час Першої світової війни. Саме тоді у німців виникла ідея створити дистанційно керовану машину, яка несла б вибухівку замість солдата-смертника. А справжній прорив стався під час Другої світової, коли німці представили Goliath — невеличкий гусеничний пристрій, що керувався дротом і ніс 100 кг вибухівки просто до танка чи бліндажа противника.
Попри інноваційність, Goliath мав багато недоліків: низька надійність, дротове керування, яке легко перерізалося, і низька прохідність. Утім, це був перший серійний бойовий наземний робот, який використовували в бою на відстань до 500 метрів. До речі, його активно застосовували у вуличних боях зокрема під час придушення повстання у Варшавському гетто. Надійність Goliath була кепською, але сам факт його існування змінив уявлення про роль машин у війні.
Відтоді ідея наземного робота почала розвиватися. В часи Холодної війни СРСР та США створювали дистанційно керовані танки для роботи в умовах ядерної атаки. А вже у 2000-х роках на поле бою вийшли перші «розумні» сапери PackBot і TALON, що рятували життя в Іраку та Афганістані.
Але, безсумнівно, справжній прорив у цій галузі відбувся за останні роки, після початку російсько-української війни у 2014 році.
Наземні бойові роботи й автономні платформи, обладнані штучним інтелектом, уже є не атрибутом наукової фантастики, а активним елементом у сучасних арміях.
Українська армія в ході війни випробовує низку роботизованих систем: від дистанційно керованих гусеничних платформ для евакуації поранених чи доставки боєприпасів до експериментальних ударних наземних дронів. ШІ відіграє ключову роль у тому, щоб такі пристрої діяли ефективно, зменшуючи навантаження на оператора чи взагалі дозволяючи працювати автономно.
Наземні роботизовані комплекси з ШІ здатні виконувати завдання автономно там, де це можливо. Приміром, сучасна платформа може слідувати за солдатами на марші, об’їжджаючи перешкоди на місцевості. Для цього оператор задає лише кінцеву мету чи маршрут, а далі машина використовує комп’ютерний зір і датчики для орієнтування на місцевості. В умовах бою це означає, що робот може доправити боєкомплект на передову чи вивезти пораненого бійця, не наражаючи на ризик додатковий особовий склад.
Уявімо ситуацію: штурмова група заблокована в будівлі, є поранені — і замість чекати закінчення бою до них може пробратися невеликий гусеничний дрон-мул з медикаментами чи бронежилетом, прокладаючи шлях завдяки ШІ, що розпізнає уламки й обходить завали.
Інтеграція наземних роботів із повітряними дронами відкриває нові тактичні можливості. Наприклад, зв’язка: розвідувальний дрон виявляє ціль (скажімо, ворожий кулеметний розрахунок за пагорбом) і передає координати наземному роботу, оснащеному кулеметом або гранатометом. Робот автономно рухається приховано в задану точку й атакує ворога з флангу, поки той зайнятий перестрілкою на іншому напрямку.
Подібна роботизована взаємодія дозволяє проводити складні маневри з мінімальною участю людини, використовуючи переваги кожного типу платформи: дрон дає око з неба, робот забезпечує вогневу міць на землі.
Українські інженери вже працюють над такими концепціями. Підрозділи Сил безпілотних систем ЗСУ якраз і покликані об’єднати різні платформи — повітряні, наземні, морські — в єдину систему.
Наприклад, тестуються роботи-сапери для розмінування, які можуть працювати у зв’язці з дронами-розвідниками: дрон виявляє мінні поля з повітря за допомогою датчиків, а наземний робот потім прокладає безпечний коридор, керуючись даними дрона. Інший напрям — автономні наземні бойові модулі. Українська компанія DevDroid розробила стаціонарні роботизовані турелі з кулеметом, оснащені системою комп’ютерного зору: така турель автоматично виявляє й веде ціль (наприклад, піхотинця противника) на відстані до 800 м. Хоча рішення про відкриття вогню все ще ухвалює оператор (для уникнення помилок «свій-чужий»), сам процес пошуку цілі і наведення значно пришвидшується ШІ. Подібні модулі можна встановлювати на бронетехніку чи в укріпленнях, аби ті автоматично прикривали визначений сектор від противника.
Використання ШІ в наземних платформах дає і суто практичні переваги. Алгоритми дозволяють роботам орієнтуватися без GPS — актуально в умовах, коли супутниковий сигнал може глушитися ворогом. Завдяки поєднанню даних від камер, лідара (технологія лазерного сканування та дистанційного зондування, яка використовується у дронах для створення тривимірних моделей місцевості, об’єктів або інфраструктури — Ред.) та інерційних датчиків сучасний автономний транспортний засіб може будувати маршрут на місцевості, не потребуючи постійного зв’язку з оператором. Для українських умов, де противник активно застосовує засоби РЕБ (радіоелектронної боротьби), це критично: наземний дрон, здатний діяти на полі бою навіть у разі втрати зв’язку, має набагато більше шансів виконати місію.
Утім, є і виклики. Бойові роботи коштують дорого, особливо якщо начинені передовими сенсорами та процесорами. Їх транспортування та ремонт у польових умовах теж непрості. Крім того, повністю автономне ведення вогню наземними роботами наштовхується на етичні й практичні обмеження — ризик неконтрольованих дій, «дружнього вогню». Тому поки що у більшості випадків людина залишається «в контурі управління» таким роботом: ШІ може взяти на себе рутину (рух, пошук цілей), але відкриття вогню контролює оператор або командир.
10 липня командування Сухопутних військ (СВ) провело захід для медіа. Під час нього показали найсучасніші наземні дрони, якими оперують підрозділи СВ ЗСУ, продемонстрували принцип їхньої роботи, розповіли про процес рекрутингу до підрозділів НРК, а також розкрили важливість наземних роботів для сучасної армії. Присутні на заході представники медіа могли побачити роботу логістичних дронів «TerMIT» та «Ardal», робота-сапера «Гном-Мінер», а також ударного НРК «Лють».
Наземна роботизована платформа для мінування гном-мінер
Наразі 47 % усіх місій наземних роботизованих комплексів — це логістика та евакуація. Близько 25 % — виконання інженерних завдань, 12 % припадає на бойові операції, а решта на спеціальні завдання.
Сьогоднішня війна показала, що технологічна перевага визначає хід війни. Тому для українського війська розвиток наземних автономних систем — доволі перспективний напрям.
Ця техніка, як і повітряні безпілотники, керується дистанційно, може виконувати різні завдання та має за основну місію берегти життя українських військовослужбовців. Окрім того він може замінити бійців під час виконання найнебезпечніших завдань, підвищити мобільність і ефективність підрозділів.
Інтеграція ШІ у роботизовані платформи вже привернула увагу партнерів. Як зазначалося, міжнародні експерти цікавляться українськими розробками автономного управління технікою та дронами з машинним зором і донаведенням. Це означає, що успішний досвід України у застосуванні наземних роботів з ШІ може бути використаний і в арміях НАТО, що спільно наближає нас до нового покоління «розумної» бронетехніки.