Алла Лазарева головна редакторка «The Ukrainian Week, Edition Francaise», керівниця напрямку іномовлення, власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Роковини теракту в Charlie Hebdo. Право на жарти та його ціна

Світ
7 Січня 2017, 10:32

Офіційна церемонія на чолі з мером Парижа Анн Ідальго та міністром внутрішніх справ Брюно Ле Ру не тривала й півгодини. Делегація політиків поклала біля входу до колишнього приміщення редакції на бульварі Рішар-Ленуар скромні жалобні вінки, утримавшись від виступів. Свічок та квітів від перехожих — зовсім небагато. Не порівняти з масштабами дворічної давнини. Місто ніби вирішило не заглиблюватися у болісні спогади, щоб не зізнаватися собі, що все може повторитися знову.

“Ніхто не координує роботу по боротьбі з тероризмом, – заявив у ранковому ефірі радіо Europe1 відомий журналіст, визнаний експерт з питань безпеки Венсан Нузій. – Кожне міністерство діє за своєю програмою, не узгоджено з іншими. Система не змінилася, наша вразливість — така сама, як була два роки тому”. Починаючи з 7 січня 2015 року, від терактів у Франції загинули 238 осіб. Всі розуміють, що ця неоголошена війна “варварства проти цивілізації” далека від свого завершення.

Читайте також: Свобода для терористів?

 “Нарешті вихід з тунелю!” – гірко жартує персонаж карикатуриста Фулза з ювілейної обкладинки Charlie Hebdo. Вихід герой карикатури видивився через дуло гвинтівки, – узагальнення, погодимось, читається символічним не лише для Франції.

“Якби ми зараз оприлюднили на обкладинці карикатуру з пророком Мухаммадом, хто б вийшов захистити нас? – розмірковує в інтерв”ю для AFP директор з питань публікацій тижневика Різ. – Та майже ніхто. За два роки люди стали значно більшими боягузами.”

 Після розстрілу братами Куачі 10 співробітників Charlie Hebdo та поліцейського, який намагався зупинити терористів, чимало працівників редакції змінили місце роботи. Дехто — з приватних міркувань, інші — не погоджуючись з провідним принципом, затвердженим ще раз, після терактів: “Можна сміятися з усього, не зважаючи на чужі комплекси”. Керівництво журналу наголошує, що попри випробування смертю та постійні залякування, Charlie Hebdo залишається вірним собі: антиклерікальним, світським, безжалісним до упереджень та людських слабкостей.

Інтелектуали нерідко закидають Charlie Hebdo спрощеність художніх образів, одновимірність жартів, безжалістність. Врешті, показовим є те, що з 260 000 передплатників, які підписалися на журнал відразу після терактів, більше половини обмежилися одноразовим жестом. Нинішня передплата тижневика становить 50 000 примірників на тиждень, стільки ж розпродається через роздріб.

Читайте також: Все пробачено?

І тим не менш. Charlie Hebdo має свою стабільну читацьку аудиторію. Журнал приваблює чіткістю позиції, зокрема, стосовно путінської Росії. Коли літак з хором  Алєксандрова впав у Чорне море по дорозі до Сирії, тижневик відгукнувся двома карикатурами. На одній літак стрімко несеться долу, внизу підпис: “Погана новина: на борту не було Путіна”. Друга змальовує артистів, що співають для риб, на дні морському. Під малюнком підпис: “Хор “Червоної армії” знайшов нову публіку”. 

Не лише Росія та її лобі не забарилися з погрозами та осудом. “Це — екстремізм!” – заволала віце-спікер російської Думи Іріна Яровая. “Це втрата людської гідності”, – знайшовся з визначенням Константин Долгов, відповідальний за права людини в МЗС Росії. Ніжні душі з числа естетів, без огляду на політику, заговорили про “несмак”, “немотивовану жорстокість” та “нечутливість до чужого горя”.

Читайте також: Франція за рік після "Батаклану"

“Раніше нам радили зважати на терористів, нині ж ми мусимо також стерегтися росіян”, – тільки й зробив висновок співвласник тижневика Різ. І пообіцяв: попри погрози, судові процеси та “очевидну самотність”, редакційна лінія, визначена в 1992 році, залишатиметься незмінною: цілковита свобода висловлювання, без межі, табу та краю.

Чи вдасться Charlie Hebdo й надалі нести прапор цілковитої свободи, не озираючись на небезпеки? “Суспільний попит на відчайдушність у часи терактів не може не зростати, – вважає Бертран, паризький політичний журналіст. – Інша справа — це та форма, яку обирає медіа, щоб висловити це прагнення необмеженої свободи.  Charlie Hebdo не бракує сміливості. А от з суто журналістською майстерністю — різне трапляється”.

Після терактів  Charlie Hebdo змінило помешкання. На місце редакції заїхало підприємство Groupe SOS, яке регулярно відбивається від цікавих відвідувачів, котрі хочуть побачити “ті самі сходи, ту саму редакційну залу”. Нові орендатори здійснили ремонт. “Це ніби захист між тим, що відбулося та майбутнім”, – кажуть працівники фірми. Жоден з журналістів тижневика сюди не навідується. Журнал переїхав до одного з південних районів Парижа, у приміщення з надпотужним захистом.

“Це — неначе бункер, де повно озброєних охоронців, – розповіла журналістка радіо Europe1, – якій вдалося потрапити до редакції якраз на роковини трагічних подій. – Атмосфера в колективі — зовсім не та, що була колись, до терактів. У часопису нема офіційної адреси. Зайти можна, тільки знаючи код. Далі мусиш пройти через декілька контролів, де твої речі за кожним разом ретельно доглядають охоронці…” Ось така вона, свобода, що не знає меж. Принаймні, такою є ціна за неї.