Наталя Петринська заступник головного редактора

Рок-козак

ut.net.ua
14 Травня 2010, 00:00

Зараз «Гайдамаки» без перебільшення є найпопулярнішим українським гуртом у Європі. Вони почали з київського андегранду, однак згодом виступали на сценах відомих міжнародних фестивалів Low­­lands, Sziget, Mun­­dial, Przystanek Woodstock. Альбоми цієї формації виходять в Україні, Англії, По­­льщі, Німеччині, Чехії, Словаччині. «Гайдамаки» стали першим українським гуртом, із яким уклали угоди міжнародний музичний лейбл ЕМІ та німецький рекординг Eastblok. Нещодавно колектив отримав польську премію «Wirtualne Gęśle» за спільний диск з Voo Voo, визнаний найкращим альбомом world-musіc 2009 року. Попри ці досягнення, лідер «Гайдамаків» Олександр Ярмола не схожий на людину, котра переживає запаморочення від успіху. Хоча якби не його прагнення експериментувати, можливо, «Гайдамаки» так і лишилися б андеграундним рок-гуртом «Актус». Тиждень зустрівся з Сашком у піцерії неподалік від будинку, де він мешкає. Не надто привітні офіціанти й гучна попса вклинювались у розмову, однак це не завадило нам змістовно поговорити. Помітно, що Олександр звик багато працювати та досягати мети – він зосереджений, лаконічний, енергійний і простий.

Усі «Гайдамаки» виросли в маленьких містечках. І поряд із українською народною культурою ми потрапили під вплив, як казали в часи Радянського Союзу, бацили рок-н-ролу. Нам подобалася ця заборонена культура, ми себе у мріях поєднували з нею. І коли зібралися разом – у нас щось почало виходити, захотілося вирушити в той світ і подивитися, як там живуть люди. Ми поїхали і знайшли багато доброго.

Я вважаю, що для українців європейські цінності є наразі найкориснішими для побудови здорового суспільства. Зрозуміло, що частина України була в Європі, а інша перебувала під впливом Росії. І ключові речі, такі як вибір церкви, алфавіту, багато в чому передбачили розвиток України на майбутнє. Православна віра й кирилиця дуже сильно пов’язали нас культурно з Росією. І хочемо ми того чи ні, але Росія є геополітичним лідером і вона має свою мету. А через те, що ми справді ментально прив’язані, будемо відчувати сильний вплив із боку Росії ще довго.

У нас є своя попса, нічим не краща й не гірша за російську. Наш шоу-бізнес недорозвинений, хуторянський, із усіма похідними – комплексами, кумівством і непрофесійністю. На жаль, ми маємо з цим погодитись і якось співіснувати. Подивіться на речі, які ми купуємо. Як кажуть: made in China. Китай виробляє різні товари, але перша категорія йде в країни ЄС, а найнижча потрапляє до України. Так само і з музикою. Якщо тут користується попитом найгірше, то найкраще, звісно, опиняється в Європі.

Український шоу-бізнес існує в зародковому стані. До того ж розвивається не цілеспрямовано, а хаотично. Це можна порівняти з забудовою міста Києва, де дуже швидко зводять будинки й на тому заробляють швидкі гроші. Так само і в шоу-бізнесі – роблять нашвидкоруч проекти без загальної стратегії. Відтак кожний наступний рік музичний ринок стоїть на тій же мертвій точці, з якої його можна як завгодно нагинати.

У нас дуже добре розвинений ринок корпоративних концертів. Мабуть, кра­­ще ніж в інших країнах, бо наші люди звикли погуляти. Погуляти для них – це святе, тому має бути артист. Нас теж колись замовляли на корпоративи. Ми спочатку брали в тому участь, як і багато інших українських гуртів. Так само колись грали й у передвиборчих концертах. Проте з якогось часу свідомо відмовилися від того зовсім. Бо бачили гурти, що продовжують грати на корпоративах і політичних концертах, – зустрічаєшся на одній сцені з таким колективом, і дивуєшся, як він деградував.

Те, що «Гайдамаки» співають українською – це при­­родній прояв і водночас громадянська позиція. Ми також часом співаємо англійською, робимо кавери хітів рок-н-ролу й не проти виконати якусь пісню польською. Однак українська – це основна мова, якою ми співаємо та спілкуємось, і завжди будемо це робити.

Дикий Схід у культурі

Хвиля інтересу до української культури зараз на спаді. Після Помаранчевої революції люди розчарувались у владі й паралельно з тим у культурній політиці, яку вона проводила. Це несправедливо до всіх артистів, які на цій хвилі піднялися, бо деякі молоді гурти тільки почали відігравати незначну кількість концертів по Україні, й усе. А вони ще не досягли певного рівня, щоб грати за кордоном, тому їхня музична діяльність загальмувалась або зійшла нанівець. Тепер прийшла нова влада, яка буде проводити свою політику. Й коли люди досхочу наїдяться нею, побачать що до чого, з’явиться спротив, який народить другу хвилю зацікавлення українською культурою, зокрема й музикою.

Я не маю жодних ілюзій щодо нинішніх політиків. Це все геополітика, яка спирається на приватні інтереси місцевих олігархів, тому дивуватися тут нічому. Слід очікувати, що гуманітарна галузь і надалі зазнаватиме негативних змін. Однак для таких як я, то скільки не переписуй історію, а залишуся при своїй думці. Просто треба, щоб було більше свідомих людей, які все одно знайдуть джерела, з яких можна дізнатися правдиву інформацію.

На жаль, у нас немає громадянського суспільства. Воно не формується, натомість ми все більше деградуємо в цьому напрямку. Можна згадати поодинокі винятки, зокрема рух «Не будь байдужим» – подібних ініціатив в Україні дуже мало. Те, що кожен не може усвідомити свою відповідальність, почати з себе, пов’язано з елементарними лінощами. Більше того – це перетворилося на застійну суспільну хворобу. Це ніби летаргія. Всі чекають, що хтось прийде й вирішить за них усі проблеми. А такого не буде.

Найбільше, що мене дра­­тує в українському менталітеті, – це дрімуча лінь, яка йде ще з тих часів, коли українець лежав і чекав, що йому галушка сама в рота залетить. Ця вада для нас найхарактерніша. Щоправда, Україна велика й етнос у нас дуже різний. Якщо ми візьмемо Західну Україну, то галичани трошки інші в цьому сенсі. Буковинці також досить працьовиті, коли проїхатися по їхніх селах, видно, що все прибрано й доглянуто. А заїдьте, наприклад, на Житомирщину чи Черкащину – там у дворі стоятиме занедбаний сарай, на подвір’ї сидітиме бабуся, в якої є син у великому місті, проте він не може приїхати й зробити сарай із цегли.

Держава має підтримати культуру й забезпечити дієві рефор­­ми. Однак державна політика до останніх президентських виборів перетворилася на суцільний хаос, а після них, певно, буде ще гірше. Принаймні, якщо й будуть реформи, то не такі, як нам хотілося б.

В Україні залишається Дикий Схід у сенсі авторсь­­ких прав. У нас існує бли­­зько 14 різних асоціацій, котрі збирають авторські кошти, які потім не передають за призначенням. Прийдеш у таку організацію по гроші, тобі скажуть, що ми їх поклали в певний банк, який збанкрутував, і ваші кошти десь накрилися. Є ініціативи великої групи артистів, вони хочуть прийняти один закон про авторські права, та він не буде правильним. Адже не потрібно винаходити велосипед, варто подивитися, як працюють євро­­пейські товариства, спеціалізовані на авторських правах. Але навіть тій групі артистів не вдається нічого зробити, тому залишаються 14 асоціацій, які все дерибанять між собою.

У нас артист може заробити тільки на концертах. Щось може отримати від продажу дисків, проте це досить хаотичний процес. Комусь вдається зачепити спонсора, він дасть гроші на можливість розмістити рекламу й видати диски. А розмови, що хтось продав в Україні золотий диск, – це все «панти». Ну хто зараз купує диски, якщо їх простіше скачати? «Гайдамаки» в Польщі справді продали золотий диск, записаний разом із гуртом VooVoo. І ми бачили як це правильно робиться. Видавництво вклало кошти в цей запис, знаючи що гроші ві­­діб’ються, оскільки вони робили спеціальний диск-книжку, дуже інтелігентно оформлений. Цільова аудиторія VooVoo – це польська інтелігенція, яка обов’язково цей реліз купила б. У медіа з’я­­вилась обкладинка альбому, відбулася гарна реклама, й видавництво заробило на диску без усяких спонсорів.

Ми ніколи не платили за ротацію на українських телеканалах чи телебачен­­ні. І надалі цього не робитимемо, тому що це протиприродно. Коли є домовленості між яким-небудь лейблом і радіо, то хай лейбл цим займається, а не артист сам несе свою пісню та ще й платить за це гроші. Це абсурд.

В Україні бракує клубів, обладнаних нормальною апаратурою. В Польщі в кожному містечку, яке відповідає нашому райцентру, є клуб із пристойним апаратом, на якому ми можемо заграти. Польські гурти взагалі практично нікуди не виїжджають зі своєї країни, весь час їздять по цих клубах і нормально існують. В Україні це неможливо, бо в нас немає навіть десятої частини тих концертних майданчиків.

Український рок-н-рол

Ми зараз готові видавати новий альбом. Можливо, навіть вийдуть два релізи поспіль – один у Європі, інший в Україні, з інтервалом у півроку і з різним вмістом пісень. По музиці він буде набагато важчим за попередні, тому що ми сильно підняли ритм-секцію. Працюємо зараз із польським продюсером на прізвисько Дзікі – старим гітаристом металевої групи й справжнім рок-н-рольником. Він писав наш альбом із VooVoo, і «Гайдамаки» йому сподобалися як окремий гурт. Дзікі запропонував нам співпрацю й підтягнув ритм-секцію.

Ми завжди хотіли грати рок-н-рол. Щойно потрапили на закордонний ринок, нас приклеювали до різних стилів. Спочатку «записали» в категорію world music, і я сказав о’кей, якщо вам подобається це визначення, нехай буде world music. Потім назвали творчість «Гайдамаків» балканською музикою. Кажемо: добре, але ми не з Балкан. А ми просто грали український рок-н-рол, побудований на українських мелодіях. Підхід був той самий – жорстка гітара й протест.

Виконавча майстерність музиканта відрізняється від виконавчої майстерності математика. «Гайдамаки» стали популярнішими за «Актус» (Перша назва гурту. – Ред.), через те що в останньому грали музиканти-початківці, яких поступово замінювали зрілі майстри з академічною освітою. Наприклад, коли гітарист емігрував до Америки, а він був випускником КПІ, на його місце прийшов випускник консерваторії. Звісно, він грає краще.

Для мене дуже важливий текст. Хоча це не є принципово визначальним, бо коли ми візьмемо гурт Nirvana, який я дуже поважаю саме за концепцію, за підхід Курта Кобейна до творчості, то текст для нього був зовсім неважливий, він ішов ніби з підсвідомості, спонтанно, й поезією не вважається. Але в комплексі з тією музикою, що вони творили, цей текст ставав месиджем. Російський рок будувався переважно на текстах і грався акордами, а не рифами. А Nirvana, Led Zeppelin, Rolling Stones починали від рифів. За кордоном також є класні поети, це Шейн Макгован, Нік Кейв.

Я писав тексти від того часу, як почав грати в гурті. Зрозумів, що маю виконувати свою поезію. Це ми зараз співаємо кавери або адаптуємо народні пісні, а коли я починав, було зрозуміло, що треба виконувати свою поезію, якою б вона не була.

У новому альбомі буде пісня на слова Шевченка – рядки з поеми «Гайдамаки». Нетрадиційно інтерпретована, бо нам завжди не хочеться робити стандартні речі й водночас загрузати в якихось неприродних експериментах. Тому ми знайшли золоту середину.

Гроші – подарунок людям не від Бога. Це треба розуміти й ніколи не впадати від них у залежність. Гроші є вимушеною категорію, яку однак треба тримати під контролем. Багато хто просто лінується конт­­ролювати свої прибутки й каже, що краще житиме як Сковорода. Одна річ, коли ти вмієш заробити й розрахувати свій бюджет, утім кидаєш все й починаєш жити як Сковорода. Ін­­ша – якщо ти просто лінуєшся і виправдовуєш себе цим.

Негативне сприйняття комерційно успішних гуртів – це комплекси. Не потрібно сприймати чийсь успіх як обов’язкову ознаку того, що людина скурвилася. Буває так: артист працює, пише кілька альбомів, і в нього закінчується креатив. А якраз на третьому диску його музика починає нарешті продаватися, на п’ятому альбомі – розпал популярності, за інерцією він робить шосту-сьому платівку – й це вже полова… Тоді всі, хто хоче змісту, кажуть: «Зрозуміло, почав заробляти і робити гівно». А буває ще одна проблема – артист, котрого починають купувати, повинен бігати на ефіри і займатися менеджментом, тоді вже бракує часу на творчість. Якщо це передбачити і цьому запобігти, ти можеш залишатися креативним. У світі чимало артистів, яким це вдається.

Знайти себе

Я не займався музикою в дитинстві. Тоді мав неабиякий талант до малювання, хоча кидав усі художні школи. В армії дуже багато малював: якісь дембельські альбоми й таке інше, тому в мене з’явилася відраза до мистецтва і я перестав цим займатися. Однак після того майже одразу почав співати. Пам’ятаю початок українського рок-н-рольного руху, Київський рок-клуб – тоді з’я­­вилися такі колективи, як «Брати Гадюкіни», «ВВ», «Колезький асесор», і для нас то була справжня революція. Ми в той час створювали гурти, звісно, дещо дитячі, доки не доросли до певного рівня.

Харизма фронтмена досить важлива для гурту. Так було завжди. Але не менш суттєво, щоб була команда, яка приносить набагато біль­­ше користі, ніж культ особистості. Так чи інакше ти самотужки не витягнеш гурт, оскільки завжди потрібна допомога іншого артиста чи менеджера. Коли ви однодумці, тоді все вийде. Це можна порівняти з футболом, хоча б із німецькою збірною – там є індивідуальності, але команда працює як чітка машина, й тому вони переграють бразильців, команда яких складається з зірок, проте не настільки злагоджена.

Можливо, нам допоміг якийсь ангел. Зараз ми вже стали досвідченіші й бачимо, куди треба ступати. А ще три роки тому були менш свідомі, десять років тому взагалі нічого не знали. Однак були відкриті до поради і до серйозної дії. Нам траплялися такі люди, яких ми поважали й прислухалися до них. Водночас гурт ніколи не зав’язувався з продюсерами настільки, щоб від них залежати.

Рецепту успіху немає. Для того, щоб стати кимось, певно, потрібно народитися під якоюсь щасливою зіркою. Я щось пораджу, однак звідки ж напевне знати, в якому напрямку рухатися музикан­­то­­ві-початківцю? Може, йому тре­­ба писати класні тексти й він уже буде геніальним, а може, йому слід по 5–8 годин займатися грою на гітарі, а загалом гітару бажано мати не одну.

Ми створили свій бренд «козак-рок». Це в першу чергу рок-н-рол, який має потужну ритмічну основу й мелодії композицій, які походять від коза­­цьких пісень. Це те, що ми зро­­били за останні два роки, і воно має ввійти до наступних альбомів. Ми «винайшли» ко­­зак-рок перед початком 2009-го, й це стало нарешті нашим цілком само­­дос­­татнім стилем. Попередні роботи, наприклад, альбом «Богуслав» – час експериментів, ми тоді шукали себе, і зрештою все викристалізувалося.

[1848][1849]

 
БІОГРАФІЧНА НОТА

Олександр Ярмола народився 8 квітня 1966 року в місті Чорнобилі. Закінчив Київське музичне училище та Національну музичну академію ім. П. Чайков­­­­ського з класу вокалу.

В 1993 році приєднався до київського андеграундного рок-гурту «Актус», який із часом змінив назву на «Гайдамаки». Кандидат у майстри спорту з вільної боротьби. В людях цінує відкритість, почуття гумору; йому неприємні особи, що одну руку тримають за спиною. Любить, коли всім добре, коли є гармонія.

Життєве кредо: Граєш – грай! Кохаєш – кохай!

 
Дискографія гурту «гайдамаки»

«Гайдамаки», 2001

«Богуслав», 2004

«Перверзія», 2005

«Ukraine Calling», 2006

«Кобзар», 2008

«Voo Voo i Haydamaky», 2009