Настав час відкласти мікрофон і написати «трактат» на тему майбутнього рок-н-ролу в Україні. Квапить критична ситуація – загальна економічна криза створила обставини, за яких суспільство неспроможне оплачувати й споживати продукти галузей, що не є першочергово необхідними. Серед таких, на жаль, і справжня (не попсова) рок-музика. Ця біда спільна тепер для всієї Європи. Але в Україні поглиблена ще й такими явищами, як низький рівень життя, ідеологічний підхід слухача, що передує мистецькому, й загальний брак традиції відвідування концертів живої музики. Постає питання: а чи може в нас узагалі існувати справжній рок-гурт? І що робити молодим рокерам, аби не перетворитися згодом на корпоративний колектив на чолі з фронтменом-тамадою?
Спробую відповісти, а заодно й окреслити певну перспективу розвитку стилю, який нескінченно люблю та поважаю ще від часів легендарних його витоків.
Попри всі обставини, які поступово перемагають у сучасній людині любов до свободи, останні справжні рокери відстоюють власне право на незалежну творчість. Подібно до партизанів, вони відходять дедалі глибше в бетонні джунглі та підвали під натиском армії виконавців і шанувальників попси. А в цей час на окупованих ширвжитком територіях народжуються діти, і в кожному новому поколінні знаходяться такі, що, попри все, зважуються на ризикований вибір – бути собою.
Звертаюся до нової генерації української творчої молоді, якій буде тісно або й узагалі не знайдеться місця в чіткій системі олігархічного капіталізму, що утворилася внаслідок послідовного втілення останніх реформ. Така система має своїх прихильників, хоча особисто мені подобається інша модель, базована на розвитку середнього класу і, як результат, піднятті загального рівня культури та інтелігенції суспільства. Але менше з тим! Кожному своє. Повернімося на початок.
Уявіть себе одним із юнаків, які, закінчуючи школу й готуючись до іспитів, зростають у реліктовому середовищі, де заведено читати художню літературу й слухати музику, що сягає за межі українського радіоформату. Це може бути Бетховен, Motőrhead, Tool, Rage Against the Machine, Manu Chao, «Ленинград», узагалі будь-що не схоже на FM-жуйку. Наступним етапом розвитку такого хлопця можуть бути освіта, праця й побудова кар’єри з традиційними відвідинами концертів кумирів дитинства, які робитимуть раз по раз ностальгійні тури. Але може статись і так, що хтось із юнаків наважиться написати власний текст і знайде однодумців, які вирішать здобути світ сьогодні, озброєні першою власною недорогою гітарою та первинною енергією, що вибухне й розірве застиглий простір піснею – декларацією їхніх прав та поглядів. Пісня та відіб’ється від першої зі стін, якими захаращений наш життєвий простір. І тоді юнаки усвідомлять перспективу довгої боротьби за місце на великій сцені й за можливість докричатися до мільйонів однодумців. Про це, власне, і є мій «трактат», ґрунтований на власному досвіді та щирому бажанні допомогти хлопцям, які, попри загальні тенденції сучасного світу, не хочуть займати приготованого для них попередніми поколіннями місця в суспільній ієрархії.
Спочатку було слово. Популярність музичного гурту не конче залежить від текстів, однак пісня й голос співака є першими ознаками, що вирізняють молодий колектив, коли це не суто інструментальна музика. Якщо пісні не були початком, краще навчитися писати їх одразу. Потім буде складніше. Часом музики творять пісенні композиції разом, як-то відомий дует The Glimmer Twins – Мік Джаґґер та Кейт Річардс.
Наступне – віра. Впевненість в успіху та своїх силах має бути просто беззаперечною. Жодних сумнівів! Справжня рок-сцена є чимось на зразок рингу для боїв без правил, де на початку тобі чужі всі. Звісно, це не означає, що всі бажають тобі зла. Навпаки, вони радо почують щось нове та цікаве й полюблять нового героя, просто старих тут задосить і від них усі вже трохи втомилися.
Далі – унікальність. Життя й боротьба за успіх іще встигнуть усе прилизати й підігнати під загальний смак. Не бійся бути «іншим», «незрозумілим»! Чим більше творчість твоя ні на що досі відоме не схожа, тим краще.
Потім – майстерність. Майже всі молоді гурти й артисти починали з розхристаного і брудного звучання (бо ж «гострий брейк» дається постійною грою разом, чим більше, тим краще (!), а подеколи на момент появи першої пісні колектив має лише кілька репетицій), але за дуже поодинокими винятками всі мусили навчитися грати злагоджено, як годинник. Де грати – вирішувати тобі. У гаражі, на дачі, в репетиційному приміщенні – варіантів безліч. Варто зробити 10–12 перших пісень і записати демо-альбом. Такі записи виконують на недорогих аматорських студіях одразу в комп’ютер. «Демо» слід показувати й розповсюджувати якнайширше. Коли цей матеріал не має жодних ознак таланту, згодом усе буде зрозуміло. Якщо ж хоч якась іскра знайдеться, хтось із фахівців неодмінно її помітить. І тоді варто погоджуватися грати скрізь і на будь-яких умовах, але постаратися нічого не підписувати! Усі помилки з підписанням контрактів гурти роблять на цьому першому кроці, про що потім дуже шкодують.
Питання «де грати?» перед молодими колективами поки що, дякувати Богові, не стоїть. Хліб та видовища завжди були й будуть потрібні людям. Ось тільки платити за це в момент кризи немає з чого. Але то вже проблема старших формацій, які звикли заробляти на життя своїм мистецтвом. На молодий гурт чекає дуже важкий час виступів у маленьких клубах «за вхід» по понеділках. Цих виходів у світ має бути якнайбільше.
Поступово настане час вимагати певних умов, а там невдовзі колективу знадобиться й менеджер. І тут дедалі важливішими стають толерантність і лояльність членів команди одне до одного. Помилок і творчих проблем буде хоч відбавляй. Дехто таки піде з гурту, бо не потягне технічно. Але в основі своїй формацію треба зберегти, хоча це вдавалось не всім.
Минає перший рік існування гурту, вже відомого серед місцевої клубної толоки. Пісні гуляють в інтернеті. Влітку він грає на фестивальних сценах і запам’ятовується більше, ніж хедлайнер. Цікаве життя стимулює творчість, швидко з’являються нові пісні. Час писати й видавати перший професійний альбом. І до цього кроку треба поставитися дуже свідомо. Ніхто не знає, скільки шансів на успіх подарує доля. Марнувати не слід жодного!
Краще робити альбом із продюсером. Жоден артист не дивиться відсторонено на свою творчість. Але тоді важливим є вибір правильного фахівця. Бо продюсери тепер поводяться, як проститутки, пропонуючи свої послуги часом без огляду на ідею гурту, маючи на меті насамперед власний зиск. У зв’язку зі «скороченнями» в рекординговій галузі їх стало більше, ніж колективів, спроможних за себе заплатити.
Наступний важливий вибір: студія запису. Тут треба пам’ятати: «дешевше» майже завжди значить «гірше». Можна довірити це питання продюсерові, але, з огляду на написане раніше, краще контролювати самому. Попри бажаний у кожній справі фінансовий баланс між витратами й прибутками (до останніх слід зараховувати не тільки роялті від продажу альбому, а й гонорари з концертів, які гурт отримає у зв’язку з його виходом), варто пам’ятати, що це перша збірка. Плюси почнуться з виходом другої-третьої. Тож треба вкластися в запис та промоцію сповна.
Перед початком усієї справи вкрай потрібно затвердити письмовими угодами співпрацю з усіма виконавцями та ланками продукції альбому: продюсером, студією, інженером запису, запрошеними артистами. Потім дорожче буде з ними розібратися. Тому вже на цьому етапі гурт має подбати про знайомство з добрим юристом…
Ну от, вийшов закінчений підручник. Читай та виконуй. А тоді, як усе зробиш і станеться саме так, як написано, пройди повз мене, стань на фестивальній сцені тієї миті, коли «Гайдамаки» наповнили келихи холодним подільським пивом, дай себе почути. І я візьму тебе за руку й поведу до німецького продюсера Марка Ельснера, який подарував гурту Zdob şi Zdub пісню So Lucky. У нього в кишені щасливих квитків, що дають шанс, як у справжнього європейського мандрівного фокусника карт у рукаві. І тоді вважай, що життя вдалося! А мені поставиш наступне пиво… Якщо відразу не посадиш мене на дупу своєю очевидною геніальністю і я раптом не зрозумію, що отак просто чув і бачив Бога! Хоч на мить подаруй мені це враження! І я назавжди залишуся твоїм фаном, попри всі твої злети й падіння. Оце, мабуть, і є головний момент, задля якого варто юнакові брати в руки гітару, зміст усього цього рок-н-ролу. А про кар’єру думати годі. Хочеш кар’єри? Йди продавати нерухомість.