Тетяна Харько, сестра Сергія Волинського, в.о. командира 36-ї бригади морпіхів.
Зараз виходить так, що люди починають забувати про подвиг наших захисників. Так, нас просили мовчати, аби не зашкодити. Але не потрібно думати, що історія героїв «Азовсталі» вже закінчилася. Їм потрібна підтримка. Їх потрібно повернути додому… Я закликаю всіх: організації, суспільство, блогерів – наслідувати приклад гурту Kalush, Руслани Лижичко і говорити про героїв «Азовсталі»… Люди, благаю, не думайте, що ви не можете вплинути на ситуацію. Щодня ми розмовляємо про війну. Спілкуючись з друзями, колегами, громадянами інших держав, згадайте про воїнів Маріуполя і те, що кожен із них має право повернутися додому. Ми повинні це зробити.
Сандра Кротевич, сестра Богдана Кротевича, начштабу полку «Азов».
На сьогодні мені невідомо де, і в якому стані зараз мій брат. На зв'язок він не виходив. Хочу звернутися до українських і світових медіа, щоб ви не мовчали. Вся ця евакуація – це не повернення додому. Ми дуже сподіваємося, що російська сторона поводитиметься з ними згідно Женевської конвенції, міжнародного права – так як постійно поводиться українська сторона з російськими полоненими.
Олена Чорнобай, дружина військовослужбовця Донецького прикордонного загону.
Мій чоловік протягом трьох місяців з пораненнями майже без їжі та під постійними обстрілами з моря, повітря і артилерії не здався і не занепав духом. Разом із прикордонниками та військовими інших підрозділів він продовжував захищати місто. Ми розуміємо, що вирішення питання повернення наших захисників, які зараз у неволі, можливе лише з допомогою міжнародної спільноти, командування та всього народу України. Кожен військовослужбовець – людина. Тому ми закликаємо до виконання Женевської конвенції. Ми звертаємося до міжнародної спільноти за допомогою в поверненні тіл наших загиблих героїв та врегулювання питання щодо безвісті зниклих військових. Це дуже болюче питання для їхніх рідних. Тільки об’єднавши всі зусилля, ми зможемо повернути наших героїв додому.
Наталка Зарицька, дружина бійця полку «Азов».
Крайній раз мій чоловік вийшов на зв'язок 17 травня. Наразі мені невідомо, де він, чи живий, чи не закатований. У той день, 17 травня, ми були у Туреччині. Чоловік повідомив. Що із 32 людей у його взводі – 24 загинули. З них 17 загинули під час одного нальоту, коли від фосфорної бомби загинули 70 наших захисників. У таких умовах пройшли 82 дні оборони.
Вони героїчно виконали наказ. Наступним був наказ скласти зброю і зберегти життя. Ми завмерли в очікуванні на екстракцію, але дива не сталося. Диво – це те, що дехто з них живий. Ми не можемо без діяти. Вихід наших героїв з «Азовсталі» – не кінець, а лише початок нового етапу боротьби… Ми об’єднані навколо спільної мети, адже проблема «Азовсталі» проявила великий пласт проблем… Ми повинні мати гарантії виконання Женевської конвенції. Ми говоримо про живих, полонених, поранених, загиблих, безвісті зниклих, депортованих. Сьогодні оголошуємо про створення Ради дружин і матерів захисників України «Жінки зі сталі». Вона буде медіатором між рідними і владою, потужною публічною силою і променем світлі у збереженні людських цінностей… Ця проблема виходить за рамки війни і юриспруденції. Це проблема найвищої цінності – збереження людських життів.
Вікторія Чухраєва, сестра воїна з підрозділу ТРО.
У кожного з героїв є свої імена, свої історії та свої близькі, які хочуть бачити їх поруч, бути впевненими у їхній безпеці і в тому, що вони перебувають у людських умовах, наскільки це можливо… Ми повинні робити все, аби вони повернулися додому якомога скоріше.
Марія, дружина воїна Нацгвардії
Мій чоловік на початку квітня поранений… Навіть після цього він допомагав протягом двох тижнів забирати з поля бою інших поранених… Я вважаю, що те, що робили для них до моменту евакуації було більшою мірою завдяки нам. Тож я хочу попросити всіх не забувати і кричати про допомогу нашим хлопцям.
Читайте також: Що було точно відомо про вихід захисників «Азовсталі» з території заводу станом на 19 травня
Про нібито вивезення принаймні одного захисника Маріуполя до Чечні.
Сандра Кротевич: Стосовно вивезених – це елементи російської пропаганди. Про такі випадки нам невідомо. Наскільки нам відомо, вони там, куди їх вивезли з «Азовсталі» 19 чи 20 травня.
Про зв'язок з хлопцями та роль Червоного хреста
Сандра Кротевич: Наскільки мені відомо, як такого зв’язку немає. У мене особисто був зв’язок з братом у день їхнього вивезення з «Азовсталі».
Наталка Зарицька: У Женевських конвенціях чітко прописано, що рідні повинні комунікувати. Але з 17 травня мій чоловік не виходив на зв'язок. Десь чотири чи п’ять днів тому мені зателефонували з Міжнародного комітету Червоного хреста (МКЧХ) і повідомили, що зафіксували його вихід з «Азовсталі». Але жодної додаткової інформації мені не надали. Ми б дуже хотіли налагодити зв'язок з МКЧХ, адже зараз їх обов’язок бути містком між рідними та полоненими, містком у пошуку безвісти зниклих і тіл загиблих… Зараз я не бачу активних дій МКЧХ. Я навіть не отримала відповіді на запитання, чи знаходиться Червоний хрест у тих місцях, куди забрали наших чоловіків.
Матір одного з полонених: Мій син потрапив у полон ще у квітні. Інформації не було. Лише пару днів тому побачила його у списках полонених, він перебуває у Брянську в Росії.
Олена Чорнобай: Наразі нам невідомо, де перебувають наші чоловіки і сини. Хоча за Женевською конвенцією ми маємо право двічі на тиждень з ними спілкуватися.
Стосовно комунікацій з владою
Наталка Зарицька: Ви прекрасно знаєте, що ми виходили на Майдан і волали, кричали там. На початку дійсно був провал у комунікації. Але наразі, повірте, можливо молитвами усієї України і всього світу – де б ми не стукали нам відкривають. Готові і вже комунікують з нами представники влади. Я думаю, що протягом уже цього тижня проявляться ті кроки, які ми зробили. Ми хочемо, щоб працювала дієва гаряча лінія, де відповідатимуть на наші дзвінки, хочемо, щоб кожен мав алгоритм дій на випадок потрапляння рідного у полон або його зникнення. Ми хочемо, аби і ми, і нам могли дзвонити наші хлопці. Я вдячна не тільки уряду України, але й урядам третіх країн, які зробили так, що нам відкривають.
Про саму організацію «Жінки зі сталі» та її плани
Наталка Зарицька: Буквально сьогодні, лише до обіду, я отримала 48 дзвінків і повідомлень від бажаючих долучитися. За нашими плечима, я думаю, понад тисяча родин бажаючих долучитися. Ми прийматимемо до лав не лише рідних, але й небайдужих, які спроможні діяти разом. Насправді ми приємно здивовані, що в кожній області і в усьому світі знаходяться люди, які готові об’єднуватися.
Маріуполь і проблема «Азовсталі» тільки проявила великий пласт проблем. У нас є люди, які дев’ятий рік у полоні. Є люди, яких розшукують роками і які сьогодні сидять у російських в’язницях. Тому ми сьогодні говоримо про Раду дружин і матерів усіх захисників України.