Усі чудово знали, чим насправді була міліція станом на лютий 2014-го: стійким організованим злочинним угрупованням. Саме так, без іронії та гіпербол. Методи, справжні цілі й засади функціонування, характер основних доходів значної частини співробітників МВС були винятково кримінальними. Так, не кожен, хто носив відповідні погони й шеврони, скоїв тяжкі злочини, так само як не кожен член ОЗУ обов’язково убивця чи грабіжник. У бандитів теж є свої водії, бухгалтери, охоронці. Будь-хто з «авторитетів» має за честь збудувати храм і взяти участь у доброчинності. Про шляхетних розбійників відомо з часів Робіна Гуда. Так, і в органах траплялися чесні оперативники, дільничні, спецпризначенці. Але ключове слово — «траплялися»: це були кволі антитіла в цілком зараженому організмі.
Члени атестаційних комісій часто дивувалися низькому рівневі правової грамотності серед старих міліціонерів. А, власне, дарма. Спробуйте хильнути чарку з пересічним співробітником недореформованого райвідділка, розпитайте його про методи дізнання — і ви надовго втратите спокійний сон та віру в справедливість. Справа студента Індила — це не те, що верхівка айсберга, а просто «піксель» на цій верхівці. Про Кримінальний кодекс наші держиморди, втім, не забували. Коментований, у гарній палітурці, він теж правив за знаряддя дізнання: лупити товстою книжкою по потилиці, щоб не залишалося слідів, кваліфіковані кати вміли вправно.
Читайте також: Перемогти дракона. Чи можливий реванш старої міліції
Злочинній діяльності МВС України — від «кришування» нелегального бізнесу (тут, щоправда, доводилося конкурувати з прокуратурою та СБУ) до масового розстрілу людей на Майдані — годилося б стати предметом одного великого судового процесу, що мав би на меті бути таким собі «антиментівським Нюрнбергом». Так, звісно, міліція — частина суспільства, вона працювала з політичного примусу, винен режим. Але якщо ми вже не спромоглися засудити останній, то бодай його каральний орган мав бути засуджений у найрішучіший спосіб. Кожен міліціонер мусив би виявитись у стані підозрюваного й уже з цієї позиції доводити спочатку, що його участь в організованій злочинності була мінімальна. І лише після того проходити атестацію для дальшої служби в поліції.
Погляд на МВС як апарат неефективний, корумпований, але придатний до доволі м’якої терапії став головною помилкою реформаторів. Треба було відмовитися від розуміння цієї структури як державної інституції, ба більше, як правоохоронного органу. Озброюватися належало не законами про міліцію чи національну поліцію, а підручниками з криміналістики та кодексом — тільки так можна знищити організоване злочинне угруповання. І саме бандитською, а не жодною іншою логікою пояснюється прагнення представників старої системи будь-що дискредитувати, підірвати реформи, помститися тим, хто їх впроваджує. Слабкий опонент, озброєний лише демократичними ідеалами та знанням законів, — дуже зручна жертва для кримінальників. Вони не лише мститимуться, а й знущатимуться. Приклад — недавній скандал у Житомирі, де, за даними активістів, до складу атестаційної комісії потрапив «авторитет» на прізвисько Москва. Хто, як не бандити, здатен на такі витівки?
Читайте також: У пошуках ідеального копа
Треба облишити цю мантру про «старих професіоналів», якими може знехтувати МВС, через що ми побачимо величезний сплеск злочинності у країні, хаос і нечуване вуличне насильство. Не забуваймо: кілька тижнів після Майдану українці прожили фактично без міліції, функції охорони громадського порядку взяли на себе місцеві загони Самооборони — результат був не найгіршим, вуличний кримінал, здається, налякався не менше за кримінал у погонах. Справжні профі, що мають хист до детективної справи, не злякаються ані комісій, ані поліграфів і тим більше не розганятимуть у соцмережах «зраду» про те, як їх зневажає атестаційна комісія, як підступна «грузинська мафія» витісняє досвідчені кадри з відомства. Вони зуміють відстояти свій фах, як зуміли втримати свою гідність в умовах цілком кримінальної структури.
Більше надій на тих, хто прийшов до МВС «із вулиці»: на них, не переобтяжених повноваженнями й досвідом, тисне неабиякий опір матеріалу старої системи. І не лише у вигляді коментарів у соцмережах: міліцейська контрреформація досі носить великі зірки на погонах, тому справжню війну з криміналом треба вести не лише на вулиці, а й у кабінетах, судах, НАБУ. Легко не буде, часи селфі минули. Утім, місію можна виконати за умов належних повноважень та правильної мотивації «молодих і неупереджених» поліцейських.