Тож актуалізація кінотвору (змістова й візуальна) є дуже правильною, бо глядач (нарешті!) побачить реалістичне сьогодення, а не далеку минувшину. Фільм розбитий на три новели, дія яких відбувається в Німеччині, Сербії та Україні. І вони: а) зняті ручною камерою; б) стосуються найцікавішого аспекту людського життя – любові; в) переплітаються. В одній із них хлопець в Україні збирається їхати до мами в Німеччину, яка в другій новелі, працюючи там, чекає на приїзд сина… Здається, всі проектні завдання були виконані правильно, та перший неприємний подив викликав невиразний постер до фільму, який не має ні акценту, ні привабливості. Власне, те саме стосується і драматичного наповнення стрічки, заявленої як соціальна драма.
«Домашня» й «сербська» новели бачаться невиразними, а українська мова у них звучить штучно. Хіба що «німецька» частина показує все необхідне для повноцінного занурення глядача в драму людей, їхній світ болю та самотності. Виконавиця головної ролі Ніна Ніжерадзе досягає тут вершин акторської майстерності: перебуваючи в маленькій квартирі, вона максимально й цікаво діє – мімікою, голосом, тілом, особливо не рухаючись, не бігаючи, емоційно не вибухаючи. Створити потрібну атмосферу їй допомагає сильний австрійський актор Карл Маркович. Але в їхньому тандемі немає когось вищого чи кращого: вони органічно розігрують стосунки двох представників різних народів, які живуть у чужому світі далеко від дому. Власне, саме через цей тандем, через наявність цієї новели, «Істальгію» варто дивитись і зараховувати до певних успіхів нового вітчизняного кіно. Втім, фільм уже побував на багатьох фестивалях, а в Німеччині навіть отримав великий приз. Тож професійну правоту творців уже підтверджено: все решта є суб’єктивним.