Світ розмірковує про глобальну економічну кризу й думає, як із неї вийти Високопосадовці, які, кермуючи світовою економікою, «успішно» посадили її на скелі глобальної кризи, свого часу частенько заявляли – ми краще знаємо, як треба. Сьогодні, коли ціна цих заяв очевидна всім, на перший план виходять не тези збанкрутілих у прямому й переносному сенсі «небожителів», а «колективний розум» тих, хто не боявся йти проти течії в минулому та не боїться висловлювати нетривіальні ідеї сьогодні. Не в доповідях для вискоких трибун, а в журнальних публікаціях, колонках і блогах сьогодні постають контури майбутнього економіки та ймовірні шляхи до нього.
БІЗНЕСМЕНИ
Марк Фабер, успішний інвестор, відомий своєю особливою думкою, що йде в напрямку, протилежному всьому ринкові. На початку 2008 року він одним із перших почав говорити про рецесію та про фінансову кризу, що насувається на США.
«Фінансова криза – це механізм корекції тих помилок, що були зроблені в попередній період. І чим більше помилок було зроблено, тим потужнішою буде криза… Найкраща ідея щодо кризи – дозволити їй спалити саму себе, навіть якщо цей процес буде болючим для частини людей. Головна проблема в розмірі кредитного плеча, й найбільші хедж-фонди Fannie May i Freddy Mac працювали з плечем у розмірі 150-1, на очах у Конгресу та Комісії з цінних паперів…
Державна допомога не поверне економіку США назад. Уряд менш потужний, ніж ринок, щоб впоратися з цим безладом…
Я думаю, що золото, фізичне золото, а не похідні папери, буде непоганою інвестицією за будь якого сценарію розвитку подій. Непоганою інвестицією, до моменту, коли уряд США захоче заборонити володіння золотом в країні. Тому тримати його краще за межами США».
Петер Шіф – інвестор, президент Euro Pacific Capital Inc. Шіф відомий своїми точними прогнозами щодо стану американської економіки. Наприклад, 16 травня 2006 року під час дебатів на Fox News, Шіф заявив, що ринок нерухомості є фінансовою бульбашкою, яка збирається луснути. Він достатньо скептичний до здатності держави впоратися з кризою.
«Проблема з фінансовою допомогою, яку надає зараз уряд, в тому, що вона сприяє саме тій активності, яка призвела до фінансової руїни. Говорячи просто, мета всіх цих планів – дати споживачам можливість витрачати більше грошей. Однак, надмірні споживчі витрати – це частина проблеми, а не частина рішення. Після десятиріч оргії витрачання, ринкові сили намагаються обмежити споживання та зменшити кредити. Однак стимулюючий пакет збирається надати нове джерело коштів, якими можна буде скористатися…
Не зважаючи на те, як вчинить уряд, ми вважаємо, що рецесія буде дуже важкою та довготривалою. Наслідком її буде значне падіння корпоративних прибутків, що вплине на ціну акцій. У силу цього, ми попереджаємо інвесторів обережно прислухатися до заяв, що зараз акції компаній США є дуже дешевими».
Ручір Шарма – керівник підрозділу ринків країн, що розвиваються, у Morgan Stanley Investment Management. У статті «Найкраща надія – це стагнація», опублікованій журналом Newsweek, Шарма стверджує: ще кілька тижнів тому тривалий спад, аналогічний до японського, був найгіршим сценарієм для США. Тепер він – найоптимістичніший.
«Було тільки два випадки в історії, коли запозичення великої країни зростали з вертикальним трендом, доводячи загальний борг до 300% від обсягів економіки – США в 1920-х і Японія в 1980-х. Зараз американська економіка навіть у гіршому стані, з рекордною часткою запозичень у 350% від ВВП… Є гранична межа того, який борг може взяти на себе країна, та цю точку важко визначити заздалегідь. Цей суперцикл відбувається кожні 30 років і неодноразово проявлявся напередодні колапсу…
Фундаментальна основа боргового циклу – ріст апетиту до позичання, котрий зазвичай базується на вірі в те, що нові фактори – на кшталт технологічних інновацій, які пришвидшують зростання продуктивності виробництва – підвищать потенціал економіки. Зрештою, всі такі сценарії починають відриватися від реальності…
Після того, як економіка США позичила зростання з майбутнього, вона буде змушена пожертвувати ростом протягом тривалого часу. Історія показує два можливі виходи – депресія, що різко скорочує економіку в короткий період, але залишає її сильнішою й продуктивнішою в довготривалій перспективі. Й довгий період стагнації, що виснажує економіку та ніколи насправді не закінчується».
НАУКОВЦІ
Жан-Філіп Бучад, еконофізик із Capital Fund Management, Париж, вважає що частина проблеми лежить у ненаукових методах в економіці.
«Ісаак Ньютон якось зауважив, що змоделювати безумство людей набагато важче, ніж рух планет. Економічні науки мають у своєму активі не так багато успішних теорій тому, що економісти досі так і не змогли застосувати базові наукові методи до своєї дисципліни. Йдеться про ретельний збір та аналіз даних, котрі можна спостерігати повторно, та розробку на основі такої інформації гіпотез, щоб пояснити як працює система.
Саме такому процесу завдячує успіх у фізиці, де гіпотези постійно змінюються на інші, що краще описують спостереження. Економісти працюють навпаки, – й часто навмисно обирають лише частину даних, щоб підтвердити свої гіпотези, та відкидають ті, що їм не підходять».
Жан-Філіп Бучад наводить декілька прикладів. Серед них твердження, що вільний ринок працює з ідеальною ефективністю, яке просто не може бути доведене. «Вільний ринок – дикий ринок. Наївно вважати, що він здатен встановити самодисципліну». Однак більшість економістів вірять у це.
Отже, що необхідно зробити? Бучад пропонує будувати кращі моделі, з реалістичнішими припущеннями; запроваджувати сильнішу регуляцію: проводити серйозні перевірки фінансових інструментів за екстремальних умов, і взагалі «повну зміну ментальності в тих, хто працює в економіці».
Явища на ринках часто порівнюють із складними хаотичними системами, такими як цунамі чи смерчі, тому перше, що варто розробити, це науково обгрунтовані захисні процедури на випадок появи ознак таких явищ в економіці.
Пол Джонсон – відомий британський історик і письменник, який свого часу був одним з найближчих радників прем’єр-міністра Британії Маргарет Тетчер. У статті «Чи можемо ми зараз дозволити собі лібералізм?», опублікованій у журналі Forbs, Джонсон стверджує, що Заходу час повертатися до консервативних цінностей.
«Фінансова криза, детонатором якої послужила жадібність і необачність Уолл-Стріт і Лондона, завдала Заходові глибокої рани. Вигоду отримає не Росія, яка, маючи хистку та базовану на виробництві енергоносіїв економіку, схоже, постраждає більше за всіх. Це буде Індія та Китай. Вони заповнять вакуум влади, утворений занепадом західної самовпевеності.
Якщо ми серйозно хочемо полагодити пошкодження, ми маємо визнати, що в основі – не фінансова, а моральна криза. Це продукт потурання своїм бажанням і самозадоволення, породжені нашими ультраліберальними суспільствами. Вони замінилися такими псведо-релігіями, як політична коректність і бажання врятувати планету, фундаментальна відмінність між правдою та неправдою й культивування справжніх чеснот…
Над Маргарет Тетчер насміхалися, коли вона наголошувала на вікторіанських принципах виробництва й економії. Та вона мала рацію. Новоявні азійські професіонали мають саме ці чесноти – й ось чому вони йдуть вперед і зрештою завоюють світ – не силою, але важкою працею, розумом та здібностями». Роберт Франк, Корнельский університет, економіст, у своїй колонці для New York Times пропонує, як знайти гроші на підтримку економіки, та водночас знизити податковий тягар тим, хто знайде в собі сили менше споживати.
«Було б диватцтвом думати, що втрати від поточного економічного занепаду будуть безболісними. Одночасно криза відкриває нові можливості для тих, хто приймає рішення – надаючи їм змогу робити те, що вважалося б неможливим ще декілька місяців тому…
Перша реформа, яку міг би розглянути Барак Обама, – це заміна прогресивного подохідного податку на прогресивний податок із споживання. Сім’я могла б надавати податковим органам дані про свій дохід, як це відбувається і зараз, а також дані про суму, яку вона заощадила… Тоді річне споживання може бути визначене як дохід сім’ї мінус її заощадження. Треба віднімати від цієї суми, скажімо $30 000 на рік для сім’ї з чотирьох людей, а все інше – оподатковувати».
МАС-МЕДІА
Публікація «Прийшов м’ясник» з рубрики Business.view сайту Economist. com присвячена проблемам скорочення робочих місць. У ній стверджується: наосліп рубати вакансії в умовах кризи – найпростіше, та аж ніяк не найвдаліше рішення.
«У топ-менеджерських кабінетах усього світу приймаються вкрай жорсткі рішення щодо бюджетів наступного року – й, у більшості випадків, виходячи з похмурого економічного прогнозу, вони визначають, кому «йти на вихід»… Виклик полягає не в тому, які посади скоротити, та як примирити ці дії з твердженням «наші люди – наш найцінніший актив», що люблять повторювати сучасні компанії. Який же цінний актив викидати при перших ознаках проблем?
Більш того, як зазначали численні експерти в останні роки, ключ до успіху полягає зараз у «перемозі у війні за талант». Будь-який працедавець, котрий заробив репутацію занадтно швидкого «ампутатора», напевне матиме труднощі з наймом найкращих фахівців, коли економіка відновиться. Навіть найвразливіший талант розуміє, що фірмам потрібно затягнути паски, коли економіка йде на спад, і такі дії доречні, щоб дожити до світліших часів. Але ніхто не захоче працювати на боса, який створює враження, що його найулюбленіший фільм – «Різня бензопилкою в Техасі».