У Білорусі смерть 31-річного Рамана Бандаренка, якого нещадно побили поліцейські, засвідчила жорстокість режиму у відповідь на неспинні протести опозиції. У Молдові блискуча перемога продемократичної й налаштованої на боротьбу з корупцією кандидатки Маї Санду на президентських виборах засвідчила, що найбідніша країна Європи не втратила надію на краще майбутнє.
Жодний наратив — ані про гаданий стратегічний геній Владіміра Путіна, ані про збентеження й розсіяну увагу Заходу — не сплітає ці події докупи. Справжній урок полягає в тому, що не існує такого поняття, як «Східна Європа», немає такого місця, як «колишній Радянський Союз», немає такої категорії, як «колишні комуністичні країни», немає такої проблеми, як «заморожений конфлікт». Росія справді не полишає імперських претензій, і всім сусіднім із нею країнам доводиться витримувати грубий тиск і каверзи Кремля. Проте це країни від Норвегії до Таджикистану. Ширшого економічного, політичного, соціального й культурного спектру годі знайти.
Читайте також: Чорні квіти в чорному саду
У ситуації конфлікту Вірменії й Азербайджану Кремль може святкувати заслужену перемогу. Вона засвідчила слабкість Заходу в регіоні, де він колись заправляв, знищила довіру до реформістської вірменської влади. Ціна була висока. Вірменія вимагає від Росії залученості за угодою про взаємну допомогу, підписаною 1997 року. Росія пропонує слова, а не дії. Очолювана Кремлем Організація договору про колективну безпеку, замислена як відповідник НАТО, очевидно, не змогла захистити Вірменію, яка є країною-членом цього союзу, від Азербайджану, що до нього не входить. Це все одно як США не захистили б країну — члена НАТО НАТО (скажімо, Грецію) від атаки, скажімо, Єгипту. Та кого це обходить? Ніхто й не сприймав цю організацію серйозно. У кремлівському світі правда за силою, тому слабка й надміру впевнена в собі Вірменія сама винна у своїх лихах.
У Білорусі Кремль прагне дочекатися слушного часу. Росіяни не хочуть, щоб їх пов’язували з жорстоким правлінням Аляксандра Лукашенки; адже тоді виникне ризик переростання протестів у геополітичну проблему. Не потрібне Кремлю і спонтанне усунення Лукашенки від влади — це слугуватиме поганим прикладом. Але й вічне його перебування при владі теж Кремлю не потрібне: росіяни шукають альтернативи. Заходу бракує важелів впливу. Опозиції бракує імпульсу. Навіть численні смерті (Бандаренка став, напевно, шостою жертвою) не спонукали робочий клас до масової підтримки, необхідної для повалення режиму.
У Молдові Кремль теж спостерігає і вичікує. Росіяни підтримували чинного президента Ігоря Додона, але не застосовували активних брудних прийомів для того, щоби втримати його при владі. Він прийняв свою поразку: його 42% на противагу 58% у Санду. Ймовірно, будуть проведені дострокові парламентські вибори; якщо на них переможуть продемократичні сили, Молдова після фальстартів і невдач, що тривали майже 30 років, зможе нарешті почати необхідний для неї процес стійких реформ і розвитку.
Читайте також: Підвищена температура
Це дає Європейському Союзу шанс на порятунок своєї репутації і реальний вплив. Зниження експортних квот для Молдови забезпечить миттєвий стимул для економіки, а обіцянка повністю їх скасувати — зростання інвестицій. Неабияку роль відіграє й невелика сума для вливань в інфраструктуру. Модернізація дорожнього сполучення з рештою Європи сприятиме бізнесовим і міжлюдським зв’язкам. Електроенергетичний інтерконектор (укупі з новим газопроводом до Румунії) посилить енергетичну незалежність країни.
Якщо ЄС допоможе законній владі успішно керувати частиною Молдови, зростуть шанси на вирішення конфлікту з сепаратистським анклавом Придністров’ям, який підтримує Кремль. До того ж це надсилає конче необхідний сигнал в інші регіони: «Не проґавте шансу!».
—————–
Міністри закордонних справ та очільники оборонних відомств країн Євросоюзу проведуть низку телеконференцій. Під час цих віртуальних зустрічей зокрема буде розглянуто річний звіт щодо колективних оборонних спроможностей, що може стати першим кроком у процесі створення окремих європейських збройних сил. Незважаючи на перемогу на президентських виборах у США Джо Байдена, який підтримує НАТО, чиновники ЄС вважають доцільним розвиток загальноєвропейських сил. Адже це посилить Альянс у цілому й може стати в нагоді, в разі якщо Вашингтон різко змінить свій євроатлантичний курс у майбутньому. Як заявили міністри закордонних справ ФРН та Франції, Європа має «зробити трансатлантичне партнерство більш збалансованим». А президент Франції Емманюель Макрон зазначив, що США поважатимуть ЄС як союзника лише тоді, коли європейські країни почнуть серйозно ставитися до власної позиції і «матимуть суверенність у питаннях оборони».