І головне — раніше більше вірили в державу та у власні сили. Мої товаришки по вишу майже всі пішли працювати за фахом. Тоді знайти так роботу було дуже складно. Уже стали вимагати зв’язки, досвід, потрібну освіту, тобто сукупності бажання працювати та відповідної освіти було недостатньо. Після випуску з університету починали шукати роботу, знайомих, хто міг би допомогти працевлаштуватися лише на державне підприємство. Ті, хто не пішов працювати за фахом, викликали здивування та співчуття. Це вже зараз стає зрозуміло, що майже всі вони, обравши комерцію, стали багатшими за таких щасливих тоді вчителів…
Нині все інакше. Здобуваючи вищу освіту, молода людина вже відверто каже, що не планує працювати за професією, вказаною в дипломі. І не тому що розчарувалася у вибраній спеціальності, а тому що, на її думку, хорошу роботу можна знайти й без диплома, а він «просто нехай буде». Зараз взагалі той час, коли вищу освіту сприймають як інвестицію в майбутнє. Як сірники чи сіль, які не марнуються. Багато хто пішов учитися, бо навчання на денній формі зовсім не забороняє працювати десь повний день, жити за межами «республіки» або не робити нічого, отримуючи водночас стипендію в 1445 рублів. Це дуже суттєві зміни порівняно з роками мого студентства та ситуацією перед війною. Під час мого навчання викладачам не платили: хто зміг, той пішов тоді в комерцію, усі інші виживали як могли. Але ось диво — від нас вимагали присутності, вчитися, відпрацьовувати пропущені заняття та низькі оцінки. Це було якесь божевілля: транспорт ходив дуже погано, а ми з ранку до вечора сиділи або в бібліотеці, або на парах, а потім дуже часто пішки йшли додому. Як порівняти з нинішньою ситуацією, те все здається абсурдом.
Читайте також: Навіщо їм це
Час навчання в більшості вишів «республіки» — ранок. Навіть після 12 дня ви навряд чи побачите там жваву юрбу студентів, хоча поняття натовпу стало минулим ще у 2014 році. Також дуже змінилися цінності всієї системи навчання. За моїх часів вимагали знань, а зараз усе покладено на рішення студента. Якщо він вважає, що йому потрібен лише диплом, то за певних умов його дістане. Моя знайома — типова сучасна домогосподарка. Вона займається дітьми, домом і живе дуже щасливим життям заможної жінки, оскільки чоловік заробляє на всю родину комерцією. Саме чоловік наполіг, щоб вона зараз пішла вчитися й знову-таки з мотивацією: про запас, бо нині такий час, коли можна дуже задешево отримати диплом про вищу освіту. І ще одна різниця: дуже часто наявність диплома не гарантує багаж знань. Як під час купівлі годинника кажуть, що батарейки не входять у комплект. І це, здається, найсерйозніша відмінність з усіх: треба дуже хотіти вчитися, щоб справді опанувати щось і на виході мати крім диплома знання.
Навіть якщо молода людина вступає до вишу за власним бажанням і бачить себе в майбутньому лише в обраній спеціальності, то вона спостерігає навколо себе безліч тих, хто робить усе, щоб не вчитися. Таких більшість. Вони стають одногрупниками-привидами, яких цей студент може ніколи не побачити за п’ять років свого навчання, але тих примар не відраховують, вони далі «вчаться», переходячи з курсу на курс. А ще сьогодні багато куди беруть працювати без диплома. І в якийсь момент виникає закономірне питання: а чи слід вкладати зусилля, якщо безліч людей дуже легко влаштувалися в житті без диплома?
Читайте також: Територія «чесності»
Ті часи, коли студент підробляв тим, що охороняв щось уночі, давно в минулому. Робота охоронця в «республіці» дуже престижна. Щоб знайти її, треба мати міліцейське або військове минуле: на ці невеликі гроші візьмуть радше літню людину з військовою пенсією, ніж молодого студента. Працювати будівником, як колись робив Шурік із комедії Ґайдая, теж минуле. Найчастіше це роблять ті, хто вже має в цьому досвід. Молодих беруть підсобниками на найважчу працю за копійки. І якщо студент не дурень, то він зрозуміє цей алгоритм, що мусиш втратити здоров’я, щоб чогось досягти та навчитися в цій професії. І вигідніше їхати на таку роботу в Москву, ніж залишатися в «республіці».
А ще сезонна праця в теплу пору — класти тротуарну плитку, потім усю зиму знову чекати тепла. Але це знову-таки радше для тих, кому вже нічого втрачати: для людей сімейних, у яких діти, дружина та часу на вибір уже немає. Цього літа, коли нам клала плитку бригада, я стала свідком трагедії. Найдосвідченішим з усіх був дуже хворобливий на вигляд чоловік. Як і чимало людей його професії, він мав недоречно великий гаджет: багато хто купує собі такий, щоб довести власний престиж. Цей чоловік працював прекрасно, але був дуже нездоровий зовні, багато що він робив через силу, прагнув присісти, опертися об щось. Як часто буває, керував бригадою вдвічі молодший хлопчина, який шукав об’єкти та здавав у оренду обладнання. Одного разу цей досвідчений плиточник не вийшов: помер зранку вдома від нападу астми. Сталося це, коли він вже виходив із дому, бо його постійно квапили закінчити об’єкт, попереду було ще багато роботи, на нього чекали. Але цей приклад, здається, не дуже про молодість.
Читайте також: Тоді й тепер
Молоді люди зараз дуже часто шукають ту роботу, де не треба працювати фізично: продають щось через інтернет, займаються доставкою товарів. Якщо є певний творчий потенціал, то стають копірайтерами: робота вдома обіцяє міфічні гроші: за шість-дев’ять годин роботи за комп’ютером щодня виходить понад 10 тис. рублів на WebMoney. Зняти таку суму в «республіці» можна тільки з мінусом 6% у комерційних центрах. Не дуже охоче йдуть працювати аніматорами, бо взагалі престиж роботи на когось не надто високий, як і фізична робота. Зовсім низький рівень — торгівля на ринках, але це вже той крайній варіант, коли гроші потрібні терміново й нічого іншого не залишається. Хоча є ще робота «нареченими» на сайтах знайомств, перекладачами, авторами й шулерами, які обманюють на нібито продажі товару. А взагалі ідеал для більшості — мати свій бізнес, навіть якщо він полягає в тому, що дівчина в себе вдома робитиме подружкам манікюр або якісь нехитрі косметичні процедури для обличчя. Це вважається власним бізнесом із великим майбутнім.