Українське Різдво, крім обрядових і релігійних аспектів, завжди мало ще й політичний контекст. Недарма у вертепі Іродові так перепадало. Перемога світла над темрявою завжди свідчила про можливість відродження свободи і подолання темряви політичних пут. Совєтські лідери усвідомлювали значення цього свята і певний час відкрито боролися з ним. А коли усвідомили його базову знаковість для цивілізації, змінили на «сталінський новий рік». Та, як у відомому жарті, про Ніцше, якого Бог пережив, Різдво «пережило» СРСР. Причому дуже знаково, що червона імперія офіційно припинила існування саме 25 грудня.
Різдво поза законом
Більшовики, закріпившись в Україні, спочатку приглядалися до святкування Різдва, а потім випрацювали шлях його знищення. Кордон, який розділив українців у 1921 році, фактично поділив наші землі на ті, де Різдво дозволене, і ті, де за його святкування можна було зазнати публічного глузування та отримати вироки. Організовуючи опір проти масових святкувань, червоні окупанти виробляли агітки, як поводитися «безбожникам», активно долучаючи до своїх лав молодь. Юні «червоні» досить активно включалися у кампанію, адже прагнення молоді до прогресу і типовий конфлікт поколінь вдало використовувався агітаторами.
Агітки від більшовиків з інструкцією, як правильно святкувати Різдво.
Українці, які проживали на підпольських землях та в еміграції, совєцьку тюрму народів називали і місцем, де «Різдво — заборонене свято», як писав відомий науковець Степан Сірополко у 1932 році у газеті «Діло». Науковець одним із перших відзначав, що антирелігійна кампанія набула особливої сили саме в Україні, оскільки більшовики вбачали в українській релігійності не лише «контрреволюцію», а й прояв «національного шовінізму».
Тобто насправді Різдво було виявом українського патріотизму. Тому окупанти перетворили школу на інструмент ідеологічної обробки, для чого була створена спеціальна, нібито «науково» обґрунтована методика антирелігійної роботи. До її арсеналу належали введення до букварів і читанок текстів, «повних глуму над вірою в Бога, над вірою в те духове, ідеальне», організація з учнів «кадрів безвірників», уживання антирелігійних співанок та систематичне вилучення підручників, які не відповідали вимогам ідеології.
Московська влада не пояснювала дітям соціальних чи історичних аспектів традицій, а натомість нав’язувала єдино допустиму ідеологічну інтерпретацію.
В Україні разом із забороною святкування Різдва під репресії підпали й колядки та щедрівки як «атрибути» релігійних свят, а це цілий пласт народної культури. За словами харківського професора Миколи Сумцова (також емігранта), традиційні різдвяні пісні «наскрізь перейняті доброзичливістю, пошаною до людей, м’якими почуттями», несуть світлу надію й духовне піднесення. І саме ці морально-етичні цінності намагалася знищити більшовицька влада, вважаючи їх «буржуазними забобонами».
Читайте також: Різдво та Новий рік у Косачів, Лисенків і Старицьких у Києві
Степан Сірополко вже у 1930-х вказував на абсурдність запроваджених Москвою підходів. Зі шкільних текстів вилучалися навіть окремі слова — «Господь», «Різдво», «Великдень», «служба Божа», — а такі звичні поняття, як «молитва», визнавалися «нехорошими, неправильними, непотрібними».
Боротьба з Різдвом із боку комуністів була найактивнішою у сталінський період і збіглася з періодом Голодомору на наших землях. Українські діаспорні кола цитували кореспондента швейцарської газети, який побував у Москві й описав суть заборони святкування Різдва в СРСР у 1933 році: за будь-які спроби продати різдвяну ялинку передбачені серйозні покарання, а сам день Різдва оголошувався звичайним робочим.
Важливу роль в антиріздвяній кампанії відігравали антирелігійні музеї, на які перетворили більшість колишніх храмів. «Союз безбожників» упродовж різдвяних днів організовував масові обходи, розповсюдивши понад 100 тисяч антирелігійних листівок. По різних районах, а також до північних областей скеровано 50 робітничих бригад для провадження активної антирелігійної пропаганди. Антирелігійні заходи відбувалися в робітничих клубах, на фабриках, у дитячих закладах, школах, де влаштовують спеціальні лекції та «проти-релігійні» ігри. У Москві проводилися вуличні карнавали з відвертим глумом над церковними обрядами, а в театрах і кінотеатрах демонстрували відповідні вистави й фільми.
Подібна практика поширювалася по більшості містах і сіл підсовєцьких народів. В усних історіях навіть сучасних українських родин можна почути не одну згадку про цькування за дотримання різдвяних звичаїв. Траплялися історії, коли члени родини, що перебували в антирелігійних командах, відгонили від церков своїх родичів. Також, до прикладу, батька автора цих рядків свого часу зобразили на «піонерській» стінгазеті у не надто вигідному образі за долучення до колядування. Запитайте своїх родичів, які памʼятають СРСР — і отримаєте гарні свідчення про «небезпечне» для «червоних іродів» свято.
Різдво у підпіллі
Попри всі заборони, у небагатьох чинних церквах усе ж відбувалися богослужіння, а віряни продовжували молитися і святкувати за давніми звичаями. Більшість підсовєцьких українців святкувала Різдво потай, у родинному колі, без ялинок, дідухів і публічних обрядів.
Читайте також: Різдвяні традиції Волині: дідух, солом’яні павуки, Святвечір та Голодна кутя, що об’єднує покоління
На короткий період окупації України нацистами Різдво знову стало законним святом. Україномовна преса, хоч і улягала нацистам, також підіймала багато питань повернення українців до досовєцької ідентичності. Так, газета, яка виходила у Кривому році, у 1942 році писала:
«Нарешті Різдво ми можемо вільно святкувати! Давайте відродимо старії звичаї! Вони мають красу і підкреслюють силу нації. Хай онук понесе, вечерю дідові, хай збереться вся родина на Святий Вечір вечеряти, хай на весь голос заспівають наші колядники, славлячи нагородженого Христа і нашу знов рожденну Україну».
Для вояків УПА, які провадили підпільну і партизанську боротьбу, Різдво Христове було одним із найважливіших духовних свят. Його святкували незважаючи на бої, нестачу провізії та постійні загрози облав. Повстанці зберігали традиційні різдвяні звичаї: Святвечір, спільну молитву, коляду, виготовлення різдвяних листівок і скромні подарунки. Святкування відбувалося як у селах за підтримки місцевого населення, так і в лісі чи криївках, де ретельно дотримувалися заходів безпеки.
Читайте також: Традиції різдвяно-новорічних святкувань козацької старшини
Значну роль відігравала коляда як акт моральної підтримки та національного самоствердження. Повстанські колядки поєднували релігійний зміст із патріотичними мотивами, відображаючи драматизм боротьби й водночас надію на визволення. Не дивно, що колядки живуть і народжуються й під час сучасної війни України за незалежність.
Післявоєнна доба, коли, здавалося, кремлівський «Дід Мороз» із його «Новим роком» вже офіційно переміг Святого Миколая, в Україні Різдво залишалося тихою формою спротиву. Поліційна система СРСР це знала, і КДБ часто інформував вищі органи влади про заходи у Києві, які називали «різдвяними зборищами націоналістичних елементів». Під нагляд гебістів потрапляли студенти й представники творчої інтелігенції, які співали колядки на вулицях і в приватних помешканнях. Щоб відсвяткувати Різдво, українцеві доводилося долати не одну перешкоду, але винагорода — братання і світло від свята — залишала надію, що «тюрма народів» не буде вічною.
Перемога світлого свята над СРСР
Хоч увесь 1991 рік був позначений конвульсіями СРСР, але саме на Різдво, 25 грудня 1991 року, Міхаіл Горбачьов заявив про складання повноважень президента СРСР, що стало символічним завершенням існування «країни совєтів». Цьому фіналу передував ланцюг подій, ключовою з яких став Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, на якому ідею незалежності підтримала переважна більшість громадян України. Вже 8 грудня в Біловезькій пущі лідери України, Росії та Білорусі констатували припинення існування СРСР і підписали угоду про створення СНД, яку згодом ратифікували парламенти республік-засновниць. Після крапки на існуванні СРСР, яку поставив Горбачьов, на другий день Різдва його рішення затвердив і парламент уже неіснуючої комуністичної імперії.
Символізм перемоги Різдва над комуністичним безбожництвом часто згадується християнським світом. Інколи цей сюжет стає стрижнем для популярних видань, як у книзі Конора О’Клері, який створив унікальну і напружену документальну оповідь про «день, коли помер Совєцький Союз». СРСР помер на Різдво, коли весь світ святкував народження Христа — і тоді ж українці отримали остаточне право відмовитися від кремлівського діда Мороза.
Американський президент Джордж Буш-старший 25 грудня підтвердив для американців новину про перемогу демократичних країн у Холодній війні й фактично визнав незалежність України. Тож саме у різдвяний час завершилася історія кривавої імперії безбожників, а для народів, які поневолював колишній СРСР, і насамперед для України, відкрилася доба державної незалежності. Щоправда, нашій нації право на власне Різдво, як і інші елементи української ідентичності, доводиться захищати знову — вже від путінського необільшовизму.