Про візит Віктора Януковича на Тернопільщину з
метою зустрічі Різдва у Почаєві я дізналася від кременчан, якщо бути точною –
від чиновників: «Дорогу від Кременця до Почаєва просто вилизують», – говорив один
з них, не опускаючи голову від паперів,
що купою лежали на його столі. – «Це – добре»,-
подумала я. Бо з дорогами, як відомо, у нас вічна проблема. Їх не те, що
погано чистять взимку, але й не ремонтують, як слід. Головна кременецька дорога
вже багато років – латана-перелатана і розбита. І навіть візити президентів (бо
їздив по ній не лише пан Янукович) її, бідну, ніяк не врятують.
– «Але
я туди (У Почаївську Лавру – ред.) не піду, – буде море людей. Краще піду в
іншу церкву, що неподалік», – далі розповідає мій співрозмовник-чиновник.
– «А де вона?», – запитую я. – Бо й самій не хочеться
товктися у заповненому людьми приміщенні, думаючи при цьому, не про спасіння
власної душі, а про щось мирське. Наприклад, а що Президент говорить під час
літургії Литвину? А чому разом гарантом приїхав Богдан Ступка?
Чи можна, зосередитися на собі, своєму
внутрішньому світі, почуттях і думках, якщо навколо тебе повно люду, голосна
проповідь, співи і сам Президент разом з іншими високо посадовцями? Не знаю,
але думаю, що зробити це важко. Недаремно ченці вибирали для служіння Господу
нелюдні місця: пустелі, ліси, гори, і жили там дуже скромно, але, переконана,
вільно і щасливо. Тому багато з них зарахували до лику святих, а їхні мощі
тепер лікують людей.
Під час візиту глави держави, дорогу з
Кременця до Почаєва на деякий час перекрили, причому міліція, як то кажуть,
стояла чи не біля кожного стовпа. Правоохоронці стояли не тільки на узбіччі
дороги поблизу населених пунктів, а й далеко від них, – на природі у ровах.
Мабуть, мерзли.
В одному місці, перед Почаєвом, даїшники
зупиняли автівки й завертали їх на заправні станції, – мовляв треба дочекатися,
доки проїдуть дві автоколони з Президентом. До його приїзду місцева влада
готувалася ретельно. Плакати з надписом «Тернопільщина вітає Президента Віктора
Януковича», клеїли за деякий час до його приїзду (деякі ЗМІ написали, що за
годину). Але клеїли не зовсім добре: на одному з рекламних щитів нижня частина
була не доклеєна, – мабуть не вистачило паперу, тому на цьому місці виднілися
сліди попереднього зображення. Зате інші бігборди, на зображеннях яких вже сам
Янукович вітає з Новим роком та Різдвом, виглядали досить пристойно.
Поки кортеж не проїхав, міліція продовжувала
завертати автівки. Якась пасажирка «Лади», що їхала до Почаєва спробувала
вмовити міліціонера пропустити її машину. Але той стояв на своєму, потім навіть
розізлився й наказав завертати на заправку. «Лада» поїхала геть, але іншою
дорогою.
Раптом з’явився президентський кортеж. Чорні машини
із тонованим склом, їхали швидко. Спочатку проїхала одна колона, потім друга.
Потім міліція дозволила проїзд транспорту, який стояв на заправці.
Дуже багато міліції було у самому місті.
Охороняли Президента з оточенням також поблизу Почаївської Лаври, та на її
території. Мій знайомий, почувши від мене про таку велику кількість охоронців,
жартома зауважив: «Невже наш Президент так боїться свого народу, що так
посилено від нього захищається?» Багато
чоловіків були одягнені у цивільне, при них були рації. Деякі з них
фотографувалися на фоні Лаври, але, при цьому, не забували стежити за людьми.
Їхні погляди я відчувала на собі, від чого було незатишно, хотілося втекти подалі,
як казав вже згадуваний кременецький чиновник, у маленьку церковку. Ми
навіть спробували зайти в якийсь храм, але тутешня охорона – козаки, – нас не
пустили. Троїцький собор теж був зачинений, люди дивилися на церковне
приміщення, через замкнені ворота.
А от три церковні крамниці були відімкнені.
Правда, одна з них стояла поблизу самої Лаври, тобто вгорі, а там – сильний
холодний вітер, й стояти в черзі за церковним крамом було важко. Зате у
крамниці, що внизу, люди грілися. Продавці у чорних рясах часом запитували покупців,
для чого вони купують ті чи інші речі, а потім пояснюють, як ними
користуватися.
Трішки історії про Почаївську Лавру. За
радянських часів на її території (у деяких будівлях) була психіатрична лікарня.
Церковники довгий час добивалися свого приміщення, і лише з приходом
незалежності, вони його отримали. А саму лікарню перенесли у приміщення
дитячого садка. Там вона є й дотепер. У цьому місці не можу не усміхнутися.
Хоча, в принципі, атмосфера у цих закладах, мала б бути позитивною (Лавра –
намолене місце, дитячий садок – теж не грішне, бо які ж гріхи у дітей?).
Подумалося зараз, що політики не ходять у
психлікарні, зате ходять в інші медичні заклади. Цікаво, чому? Ще пригадалося,
як одного разу, у столичному Палаці дітей та юнацтва, вчителька раптом голосно
закричала до хлопчаків, які гасали по коридору: «А ну тихо! Ви ж не у
психлікарні!» Я тоді ще подумала, що якраз таки у психлікарнях пацієнти –
спокійні, бо – на медикаментах, а от багато неспокійних, причому здорових, без
діагнозу, можна побачити в інших місцях, наприклад, у Верховній Раді. Згадуєте
про нещодавні бійки?
Хто був на території Почаївської Лаври, знає,
що вона збудована на пагорбі, й з вершини видно майже весь Почаїв, – як на
долоні. Від побаченого захоплює дух: перед зором – засніжені дахи будинків, дерева,
і величне небо. Тут, на цьому пагорбі дійсно з’являється відчуття незвичайного
місця, єднання з Богом. Сході переживання можна відчути на вершині гори. З
іншого боку, на тій вершині довго не пробудиш, бо дують вітри, взимку вони –
холодні, нема, де сховатися від негоди, хіба що будувати якесь покриття.
Тож ми знову спустилися в Успенський Собор
Почаївської Лаври. Храм був заповнений людьми, вони стояли навіть на другому
поверсі й дивилися на тих, що на першому, згори вниз. Ми навіть не намагалися
пробратися до середини, і, постоявши трішки, пішли дивитися інші пам’ятки.
По дорозі до Кременця нас вже ніхто не спиняв,
але міліція цей відрізок шляху патрулювала. Один трактор продовжував розчищати
дорогу, але потм застряг в снігу й перегородив дорогу транспорту. Коли ми
доїхали до першого зустрічного міліціонера, розповіли йому про побачене,
мовляв, щось робіть, бо пану Президенту буде незручно повертатися назад. Той
лише кинув «добре» й побіг до автівки виправляти ситуацію. Гадаю, це Різдво він
запам’ятає.