.jpg)
Я чемно ввімкнув стрим приблизно за 10 хв до промови Порошенка, заставка була ще мертвою, а от акаунти з аватарками вже почали розминку: відверто російські (і за символікою, і за мовою написання) кляли українського президента звичною риторикою зразка 2014-го, зрадофіли теж задніх не пасли й виплескували свій негатив. Позитивні коментарі з’явилися пізніше, приблизно за півгодини з початку конференції: не надто вигадливі, у стилі «найкращий президент в історії України». Тож кількісно порохоботи однозначно програли, але це лише одна з битв у безкінечній війні на безмежному онлайн-просторі. Власне, меседжів президента й запитань преси стосувалося заледве 10% повідомлень. Тож цей голівар, як прийнято казати, річ у собі.
Щодо самого президента, то він мало чим міг здивувати. Дається взнаки і термін його каденції, що добігає кінця, і брак чітких позитивних меседжів на кшталт отримання безвізового режиму. Якщо у вересні 2014 року він розпочав прес-конференцію з масштабної презентації Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», то тепер обмежився добре відомим набором завдань: Антикорупційний суд, кадрові призначення в Нацбанку, Центрвиборчкомі та Держказначействі. Тут головне було сказати «я за, далі справа за парламентом». Із принципово нового хіба що прагнення заякорити (мовою оригіналу) європейську та євроатлантичну інтеграцію на рівні Конституції. Аргумент втручання в Основний Закон доволі дивний: мовляв, хоч би як змінювалася влада надалі, геополітичний курс має залишатися незмінним. Якби не намагання кожного (без винятку) президента перепрошити Конституцію під себе, то в цьому намірі можна було б побачити бодай якийсь символічний зміст, наразі ж це з розряду «за все добре й проти всього поганого».
Водночас треба визнати: ця прес-конференція була далекою від атмосфери «теплої ванни», до якої звик президент (див. Тиждень, № 8/2018), довелося відповідати на доволі незручні запитання, і загальне інформаційне тло з мальдівським скандалом сприятливим не назвеш. Хочеться вірити, що Петро Порошенко вирішив таки виконати свою обіцянку відмовитися від радянських традицій, зокрема й від «отчетно-выборных конференций». Загалом, здається, президент чи то сам, чи то за порадою своїх
політтехнологів намагався всіляко підкреслити, що він, мовляв, нічого не боїться: ані падіння рейтингів, ані чвар у колі своїх політичних союзників. І взагалі «ніколи не програвав виборів», ще й двічі нагадав, що в лютому 2014-го, попри загрозу своєму життю, відвідав Крим під час заколоту «зелених чоловічків». Вочевидь, цей імідж сильного лідера він експлуатуватиме й надалі під час перегонів 2019 року. У войовничому лексиконі президента навіть виринають середньовічні слова «інквізиція» та «контрреформатори». Та й свого головного ворога він назвав хоч і не на ім’я, але sapienti sat: «Популісти, що роблять селфі з російськими послами». Отже, рейтинги ніби й ні до чого, а шанси Юлії Тимошенко в другому турі на Банковій, схоже, розглядають максимально серйозно.
Читайте також: Війна, злидні, популізм. Які виклики вважають головними на Банковій
Картина президентської прес-конференції буде неповною, якщо не звернути увагу на всіх учасників діалогу, себто журналістів. Президент, до речі, застосовував до найприскіпливіших із них зменшувально-пестливе звертання «дорогенькі мої». Із 2015-го в деяких медіа розганяються різного рівня конспірологічності теорії про дострокові вибори, змову президента з олігархами, план «Б» із висування зручного кандидата в другому турі, а то й узагалі підготовку спадкоємця. Однак ще жодного разу теорії змов не підтверджувалися на президентських прес-конференціях. Та й як можна уявити собі главу держави, який публічно визнає: «Так, у мене є домовленості з Фірташем і Ахметовим, вони таємні, і я шокований рівнем вашої поінформованості». Або: «Так, у нас є таємний план дострокових виборів, я підготував собі спадкоємця, ви мене викрили, і приховувати це далі мені не дозволить моє сумління». Навряд чи колеги аж настільки наївні, здається, їм просто подобається любити себе в мистецтві. Тому як саме відповість їм президент, не так уже й істотно. Головне — продемонструвати свою обізнаність. Втім, це не межа «майстерності». От Дмитро Гордон, що використав запитання до президента задля того, щоб пропіарити свій творчий вечір у Львові та привернути увагу до спроб його зриву, — це неперевершено.
Що ж до Тижня. Ми не дочекалися черги на свої запитання про кібербезпеку виборів і перебування в політиці поплічників сепаратистів. Спробуємо пошукати відповіді в новому законі про національну безпеку. Не знайдемо — напишемо запит в Адміністрацію, бо ж спілкування влади з пресою — це ж не «Юрьев день» раз на рік.