Ніхто інший, крім Росії Путіна, не створював воєнних конфліктів у Сирії та Україні, над рішенням яких Анґела Меркель, як вона запевнила в Мезеберзі, нині готова працювати разом із господарем Кремля. Однак завуальована мова німецької дипломатії нав’язує думку про те, що Москва може бути надійним партнером із питань безпеки, зацікавленим у «спільних рішеннях» із Заходом. Про це в своїй авторські колонці для Тижня пише Ріхард Герцінґер, кореспондент розділу «Політика та суспільство» німецьких видань Die Welt та Welt am Sonntag.
Але, зауважив він, думати так – це фатальна помилка. Бо Путін хоче, щоб Захід й особливо європейці прийняли факти, які він силою створив у Сирії та Україні, як «рішення».
«З відповідним цинізмом російський президент перед пресою в Мезеберзі виголосив свою вимогу до ЄС брати участь у відбудові Сирії. Він заявив, що важливо розширити гуманітарну допомогу сирійському народові. Для того щоб біженці могли повернутися з-за кордону до Сирії, потрібно зробити «прості речі», а саме відновити водопостачання та медичні послуги. Що кремлівський правитель при цьому не згадав, то це про причину таких негараздів у багатьох районах країни: цілеспрямоване руйнування житлових районів і лікарень російськими військово-повітряними силами та їхніми спільниками — військовою авіацією сирійського режиму. Ці терористичні атаки спрямовані не лише на знищення сирійської опозиції, а й на цілковите позбавлення населення в районах повстанців основ життєзабезпечення. Після вигнання таким чином людей зі Східного Алеппо, Східної Гути та Дар’і ще одна схожа операція незабаром відбудеться в провінції Ідліб», — пише Герцінґер.
За його словами, виступ Путіна перед німецькою громадськістю як адвоката людяності, не можна перевершити в нахабності. Фактично ж цим шаховим ходом він хоче змусити ЄС визнати розклад сил у Сирії, створений його воєнною інтервенцією. Європейці повинні не тільки оплатити руйнування, спричинені президентом РФ, а також імпліцитно легітимізувати цим продовження диктатури Асада.
«У натяку Путіна на сирійських біженців, передумови для повернення яких мають створити європейські гроші, ховається шантаж. Вказуючи на те, що мільйони біженців у сусідніх із Сирією Йорданії, Лівані й Туреччині — «це потенційно великий тягар для Європи», він робить свою погрозу виразною. Дослівно: або ви берете участь у стабілізації режиму Асада в Сирії, або розраховуйте на те, що я та мої союзники подбають про чергові потоки біженців до вас, які дестабілізують Європу», — зауважує журналіст.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»