Повідомлення президента Дональда Трампа про розірвання Сполученими Штатами атомної угоди з Іраном відразу виявило масштаби глобальної безпорадності Євросоюзу, а також його стратегічну та моральну дезорієнтованість. Про це у своїй колонці для Тижня пише Ріхард Герцінґер, кореспондент розділу «Політика та суспільство» німецьких видань Die Welt та Welt am Sonntag.
За його словами, спроба ЄС зберегти цю угоду без США, зважаючи на реальне співвідношення сил, не лише ілюзорна, а й виштовхує європейців на бік авторитарних Китаю й Росії.
При цьому, зауважує журналіст, ЄС мав усі підстави засадничо поставити під сумнів свою підтримку ядерної угоди. Ще 2015 року її уклали тодішній президент США Барак Обама й керівництво ЄС, сподіваючись, що це сприятиме кооперації іранського режиму зі світовою громадськістю та стимулюватиме його до стриманішої політики в регіоні. Надії покладалися й на те, що внаслідок послаблення міжнародних санкцій завдяки домовленостям іранське суспільство стане відкритішим до Заходу, а також — на лібералізацію теократичної панівної системи ісламської республіки.
«Але сталося навпаки. Створений ядерною угодою економічний та політичний простір Іран використав для ще агресивнішого просування своєї політики гегемонії, передовсім у Сирію. Задля відновлення влади Башара Асада над усією країною Тегеран у тісному збройному братерстві з путінською Росією веде війну на знищення й вигнання. Своєю масивною військовою присутністю в Сирії зараз Іран безпосередньо загрожує Ізраїлю. Окрім того, теократичний режим посилив репресії й усередині країни», — пише Герцінґер.
Проте, зазначає він, замість зробити висновки й виявити стосовно Ірану тверду позицію, ЄС тримається за фікцію, що атомна угода нібито зробила Близький Схід безпечнішим. Натомість США щодо цієї та інших країн з авторитарними режимами обґрунтовано роблять ставку на силу. Історичний досвід учить, що такі режими ідуть на серйозні поступки лише тоді, коли економічний і політичний тиск, а також переконливі погрози не залишають іншого вибору.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»