Передчуття бунту
Почалося все в Первомайську задовго до подій цього року. Російський бізнес скуповував за безцінь не один десяток років життєво важливі, стратегічні підприємства та заводи обласного значення. Російський же бізнес за визначенням пов'язаний зі спецслужбами РФ. Розпродажем і «розпилами» в області займався особисто Олександр Єфремов і його ставленики. Причому, захоплення промислових активів проводилися незалежно від того, хто на даний момент був при владі.
Наприкінці 2000-них Первомайськ опинився в зоні інтересів такого собі Івана Аврамова, який на президентських виборах 2010 року щосили підтримував Юлію Тимошенко, а згодом став правою рукою Юри Єнакіївського. Під його контролем опинилися ДП «Первомайськпогрузтранс», як й багато інших підприємствах вугільної промисловості. І це при тому, що президентом України був прозахідний Ющенко.
З приходом же до влади Януковича та Партії регіонів єнакіївське, «сімейне» та єфремівське угрупування вже не стримувало ніщо. В ради різних рівнів буквально призначалися депутати, директори заводів, керівники державних установ. У Партію регіонів почали заганяти примусово. Первомайськ завжди був в лідерах цих процесів. На всіх виборах незмінний голова міськради Василь Гарбуз рапортував про підтримку партії та вождя не менше, ніж на 80%.
В області було створено комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю на чолі з козачим генералом Валерієм Староконем, в Первомайську його очолював такий собі Костянтин Зимовець. Хлопці «стригли» гроші, маючи на руках посвідчення СБУ і про ці витівки знали в місті і міліція, й прокуратура. Був у цій компанії і майбутній серійний вбивця Олександр Чепурний, який надалі був засуджений на довічне ув'язнення за звіряче вбивство сім'ї відомого в місті бізнесмена Олега Труфанова.
Читайте також: Камікадзе на зв’язку
Добитися правосуддя стало практично неможливо. Прокурори міста Ткач, а пізніше Скляров, начальник УМВС Кравцов та господарка суду Сегал чітко стежили, щоб «питання вирішувалися». Бізнес в місті підім'яв під себе міський голова Борис Бабій. У 2010 році цей мільйонер виграв місцеві вибори від КПУ, а трохи пізніше перейшов до Партії регіонів, ставши «наглядаючим» від Єфремова за містом.
Крадіжки на державних підприємствах були просто кричущими. Топ-менеджери примудрялися закуповувати на шахти обладнання та матеріали в рази дорожче, ніж це робили інші клани. За чорними схемами йшло з Первомайська й вугілля. Шахтарів адміністрація насильно заганяла обслуговуватися в «Ощадбанк Росії».
Феодалізація Первомайська покривалася на самому верху і беззаконня тривало, не дивлячись ні на що. Жителі влаштовували масові акції протесту, зверталися в абсолютно всі інстанції, навіть ходили пішим маршем з акцією: «Донбас! Вставай з колін» за маршрутом: Первомайськ-Ірміно-Стаханов-Брянка-Алчевськ-Луганськ. Та це не допомагало.
Все це не могло не закінчитися соціальним бунтом. Але російські спецслужби та Партія регіонів з комуністами направили соціальний протест в потрібне їм русло. З початку Майдану підприємства міста стали направляти своїх працівників боротися з «фашистами, що рвуться до влади» і «бандерівцями» на «Антимайдан». Шахтарям і заводчанам за дводенні тури в Київ платили по 400-500 грн. А ще навіть закривали подвійний вихід на роботу по можливості. А далі «Антимайдан» непомітно перейшов в «Русскую весну».
«Русская весна» в Первомайську
1-го і 5-го березня 2014-го року були проведені багатолюдні, добре організовані сепаратистські мітинги. Окрім міської адміністрації, на них виступали «казаки», представники КПУ. Бюджетників гнали на центральну площу, туди ж організовано звозили і шахтарів. «Гопники» різних мастей на кожному кроці лякали народ кровожерливими «правосекамі і бандерлогами». На площі біля виконкому мер Бабій із заступниками та активістами з міськради, які «випадково проходили повз», урочисто закликали населення до непокори «київській, фашистській владі».
Звучали заклики брати в руки зброю і захищати всенародно обрану місцеву владу. При першотравневому міськвідділі міліції була сформована громадська організація «Щит», за участі все того ж «Донського козацтва». Масштаби катастрофи, що насувалася, можна було уявити, судячи з набраних в «народне ополчення» кадрів. Якось ранньою весною, проходячи повз виконкому, автор цих рядків побачив чотирьох «захисників міста», що грілися біля бочки. Всі були з району, де я виріс, знав їх з дитинства. Троє із захисників були раніше судимі, два неодноразово. За всім цим пильно стежив начальник міліції полковник Кравцов.
Плідна співпраця місцевої влади з сепаратистами тільки набирала оберти. Так, до кінця весни міліція передавала правопорушників безпосередньо ополченню, а вони вже притягували наркоманів і алкоголіків-бешкетників до риття окопів і зведенню інших фортифікаційних споруд.
Читайте також: Витоки донецького сепаратизму
Над містом швидко замайорів російський триколор, державні прапори з установ були зняті по дзвінку з виконкому. У травні «ополченню» був переданий Первомайсько-Попаснянський військкомат. Там була влаштована фортеця-комендатура з до зубів озброєними бойовиками. У Первомайську невдовзі відбувся з'їзд мерів міст «ЛНР», туди так само зігнали бюджетників і де мери переконували людей, що «Путін їм допоможе». Українські силові структури не реагували ніяк.
Навіть у таких умовах міські активісти намагалися зупинити це колективне божевілля. Їздили в Луганськ на прийом до новопризначених чиновників: Голови ЛОДА Михайла Болотських, начальника ГУ МВС у Луганській області Володимира Гулевського, зверталися в СБУ та прокуратуру області й вимагали зупинити здачу міста. Міський голова Первомайська був письмово попереджений про кримінальну відповідальність за проведення референдуму. Але в призначений термін Борис Бабій та начальник управління освіти Анатолій Фомічов відкрили всі виборчі дільниці міста. За проведенням референдуму 11 травня стежила місцева «братва», вони ж потурбувалися, щоб 25 травня в Первомайську не відбулися президентські вибори.
Війна і перемир’я
Але не дивлячись на все це, реальну війну в Первомайську ніхто не очікував, тому прийшла вона дуже несподівано. За збігом обставин місто опинилося на шляху підрозділів бойовиків, що відступали зі слов'янського й сєверодонецького напрямків. За короткий час кілька тисяч добре озброєних бандитів перетворили населений пункт в неприступну фортецю. В окрузі були підірвані майже всі мости, а з транспорту ДП «Первомайськвугілля» звели барикади.
Перший місяць бойових дій жителі були шоковані тим, що відбувається. Такого не очікував ніхто. На кварталах з боку Попасної захисники «русского мира» щодня здійснювали намаз, адже там розташовувалися чеченські найманці. Дуже швидко були розграбовані всі магазини. Люди тягли не тільки продукти харчування, а й побутову техніку: плазмові телевізори, ноутбуки, планшети, та все, що залишилося без нагляду. Почалося мародерство.
Обстріли міста розпочалися 22-го липня і не припинялися більше місяця. Первомайськ опинився в стані гуманітарної катастрофи. Не стало води, світла, газу, не працював жоден продуктовий магазин, старі збирали по дорогах недопалки, а загиблих під бомбардуванням ховали прямо біля житлових будинків. Ті, хто не зміг виїхати, спускалися в підвали, вибігаючи на вулицю лише для того, щоб розжитися десь питною водою і приготувати на вогнищах їжу. У самому Первомайську не залишилося практично жодного будинку з цілими вікнами, лікарні були зруйновані, як школи з дитсадками. Місто, на ряду з Шахтарськом, є одним щ найбільш постраждалих від бойових дій.
З початком осені оголосили перемир'я. Первомайськ перестали обстрілювати і з нього пішли основні сили бойовиків. Решта, які залишилися, стали називатися «Першим казачим полком ім. Платова» і увійшли в «31-й округ Всевеликого Війська Донського». Очолив його відомий ще за Сєверодонецьком діяч Павло Дремов. Згодом «казаки» призначили «народного» мера Євгена «Малюка» Іщенко, й місто остаточно перейшло від Єфремова під їх контроль. Під командування Дремова стали і колишні міліціонери, і кримінальники, такий собі дивний симбіоз.
Читайте також: В окупації: як живе Луганськ під бойовиками
А десятки тисяч жителів міста розбрелися по всьому світу, рятуючись від війни де завгодно. Місто закрили як зсередини, так і зовні. До жорсткого паспортного режиму додалася економічна блокада. Для того, щоб в'їхати в місто на транспорті, і для вивезення особистих речей, в'їзду іногородніх, потрібно мати «спецдозвіл» комендатури.
Згодом українська влада перестала платити пенсії, зарплати бюджетникам та інші соціальні виплати на окупованій території, й в місті наступив остаточний колапс. Війська перекрили всі дороги. Наразі козаки роздають населенню по 250 грамів хліба в одні руки, з кафе зробили пункти безкоштовного харчування, діє жорсткий паспортний режим.
Ті ж, хто грабував роками Первомайськ, непогано почуваються й досі. Втекли до Росії лише деякі, включаючи мера Бабія. Так, екс-начальник міліції полковник Євген Кравцов тепер відпустив бороду і стоїть на блокпостах, продовжує «служити» і екс-начальник УБЕП Віталій Кравченко. Колишній директор ДП «Первомайськвугілля» Микола Ковальов прилаштувався в досі контрольоване «Сім'єю» ДП «Макіїввугілля» на посаду головного інженера шахти «Ясинівська-Глибока».
Директора решти підприємств Первомайську, що передавали вибухівку та державний транспорт бойовикам, й далі продовжують займати свої посади в Міненерговугіллі. Спокійно гуляє на волі пан Єфремов, прекрасно почуваються навіть на звільнених територіях люди та підприємства Юри Єнакіївського та Курченка. Більш за все жителів Первомайська хвилює наразі питання: а навіщо це все було?