Ось уже рік, як Україна втратила Крим. Ми завуальовано і цнотливо говоримо про анексію території й агресію сусідньої держави. Деталізація факту звучить суворіше: кордон між Кримським півостровом та Херсонською областю, регулювання життя кримчан законами Російської Федерації, утиски кримських татар, масові порушення прав і свобод громадян, ув’язнення з політичних мотивів тощо.
Впадає у вічі відсутність загальної стратегії щодо кримчан, зокрема переселенців. Ще важче зрозуміти ставлення влади до тих, хто і далі мешкає на півострові й при цьому зберігає громадянство України. Коли ж іще пригадати той факт, що в підписаній президентом на початку 2015 року Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» жодного слова про Крим, то взагалі стає незрозуміло, чи справді теперішня влада розглядає Крим як територію, окуповану лишень тимчасово.
Звісно, ситуація з анексією частини території нашої держави не з простих та цілковито нова для країни. І задля справедливості варто зазначити, що все ж таки дещо держава зробила. Наскільки це було ефективно та своєчасно?
Невпевнені кроки
Першим суттєвим кроком у сфері законодавчого врегулювання ситуації, що виникла в Криму після його анексії, є Закон України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон), який набрав чинності 27 квітня 2014 року. Очевидно, він повинен був стати лише першою, однак концептуальною відповіддю на численні виклики, які постали чи тільки починали поставати перед кримчанами та перед владою: що буде з українським громадянством кримчан, власністю, заблокованими банківськими заощадженнями, пенсіями, освітою, документами?
Дуже важливо, що цей Закон крім окреслення меж тимчасово окупованої території та її особливого статусу визначив, що «примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України». Отже, набуття кримчанами громадянства країни-агресора, що фактично відбулося в автоматичному режимі на території анексованого півострова, Україна не визнає, а кримчан і далі сприймає як своїх громадян.
Наслідком визначення території Криму як окупованої стало невизнання новоутворених там державних органів та органів місцевого самоврядування і, як результат, будь-яких виданих ними актів. Таким чином, що жодними документами, отриманими на півострові (наприклад, свідоцтвами про народження чи шлюб, паспортами тощо), кримчани на території України послуговуватися не можуть.
Очевидно, що та частина Закону, у якій ідеться про забезпечення реалізації соціальних прав громадян (на соціальний захист осіб літнього віку, людей з інвалідністю, безпритульних тощо), що лишилися в Криму, має радше декларативний характер, аніж передбачає конкретні кроки. Звичайно, держава не може гарантувати захист прав і свобод своїх громадян на території, фактично окупованій іншою країною. При цьому право на пенсію й соціальні виплати для переселенців до материкової України ставиться в залежність від того, чи отримують вони ті виплати або послуги в тимчасово російському Криму. На практиці це призводить до того, що від кримчан часто вимагають надавати певні «довідки» або навіть паперові справи з органів соціального захисту чи пенсійного фонду анексованого півострова.
Читайте також: Прислухаючись до повітря
Також Закон містить важливі відсильні норми, зокрема положення про отримання документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус. На жаль, Порядок оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території України, затверджений Постановою КМУ від 04 червня 2014 року
№ 289, фактично набрав чинності тільки в серпні. Тож лише через кілька місяців після анексії влада визначилася з тим, як кримчани, наприклад, можуть поновити втрачені документи.
Водночас цей Порядок викликав низку запитань щодо його реалізації. Він встановлює скорочені терміни й полегшені процедури виготовлення паспортних документів, передбачає можливість користуватися Державним реєстром виборців для підтвердження місця реєстрації заявника тощо. Проте в умовах окупації важливо було забезпечити особам, які проживають на анексованому півострові, можливість отримати паспорт громадянина України чи інший документ, що посвідчує особу, в ситуації обмеження права виїзду за межі Криму (бо відразу після анексії був встановлений контроль з обох боків «кордону»). Відповідно до Порядку звернутися з метою отримання паспорта громадянина України замість викраденого або втраченого може не тільки особа, що поновлює його, а й і її представник. Проте повноваження представника (тобто довіреність) мають бути посвідчені в установленому законодавством порядку, а з огляду на невизнання документів, виданих в анексованому Криму, можливість скористатися цим «полегшенням» сходить нанівець.
Також у серпні 2014 року ст. 6 Закону була доповнена частиною четвертою, згідно з якою Державна міграційна служба дістала право видавати кримчанам довідку про місце перебування із вказівкою адреси, за якою громадянину може бути вручена офіційна кореспонденція, без зазначення відомостей про місце перебування в паспорті громадянина України. Але, по-перше, порядок видачі таких довідок набрав чинності тільки в жовтні 2014-го. По-друге, їх отримання дуже часто не вирішує проблем, із якими стикаються переселенці з Криму на материку (розблокування банківських рахунків, отримання соціальних послуг, працевлаштування тощо).
Читайте також: Анексія очима проукраїнського активіста
23 липня 2014 року було видано наказ Міністерства юстиції України № 1197/5 «Про проведення реєстраційних дій щодо юридичних та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є Автономна Республіка Крим та м. Севастополь», завдяки чому кримський бізнес дістав змогу перереєструватися в материковій частині України. Проте цей документ містить перелік державних реєстраторів виключно на території Запорізької, Херсонської областей та міста Миколаєва, які мають право проводити реєстраційні дії щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що були зареєстровані в Криму, без урахування того, куди саме перемістився кримчанин. По-друге, визначення переліку державних реєстраторів не вирішує проблеми з перереєстрацією фізичних осіб-підприємців із АРК, оскільки для цього необхідно було офіційно змінити місце проживання («прописку»). Дуже багато кримських переселенців були вимушені це зробити саме через те, що інакше перереєструвати свій бізнес на материку не мали змоги через бюрократичні перепони.
Отже, якщо проаналізувати перші післяанексійні півроку, держава намагалася вирішити гострі питання, які виникали в кримчан, що переселилися з півострова чи далі проживали на окупованій території. Проте це радше реакція на певні проблеми та відповідь на тиск, який чинили громадські ініціативи кримчан та міжнародні організації, аніж свідчення наявності стратегічного бачення майбутнього Криму та кримчан.
Негромадяни?
Хоч як прикро, із загостренням ситуації на Сході країни та збільшенням кількості переселенців із Донецької та Луганської областей проблеми кримчан відійшли на другий план.
Тож за цих умов несподіваним стало ухвалення Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон про ВЕЗ). Проти цього документа виступали численні громадські організації через відверто дискримінаційний характер його положень. Безперечно, прийнятий в інтересах великого бізнесу, фактично саме Закон про ВЕЗ установив, що особи, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованій території України, стають нерезидентами з метою оподаткування та дотримання митних формальностей під час перетину адміністративного кордону між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю України (а фактично державного кордону).
Крім того, якщо Закон України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлював, що громадянство Російської Федерації, яке було автоматично набуте кримчанами, Україна не визнає, то ст. 12.7 Закону про ВЕЗ містить норму, згідно з якою численні державні гарантії, перелік яких у зазначеному документі не є вичерпним, поширюються тільки на громадян України, які не мають одночасного громадянства держави-окупанта. Таким чином, держава поділила кримчан на «громадян України» і «громадян України, які отримали громадянство Російської Федерації». Це розрізнення встановлює обмеження для тих, хто набув, часто вимушено, громадянство РФ.
Читайте також: Початок мітингового сезону
Наступним ударом стало прийняття 3 листопада 2014 року Постанови правління Національного банку України № 699 «Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони «Крим». Відповідно до цього документа особи, чиє місце проживання зареєстроване на території вільної економічної зони «Крим», прирівнюються до нерезидентів. Крім кричущого факту визнання громадян України «негромадянами» тільки через реєстрацію місця проживання на півострові для кримчан, які мешкають на території материкової України, прийняття Постанови НБУ тягне за собою безліч негативних наслідків (наприклад, відмову у відкритті банківського рахунку, обмеження в здійсненні певних банківських операцій, майже стовідсоткову відмову в наданні позики тощо). Також банки України повинні зупинити операції з рахунками юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих у Криму, та закрити поточні рахунки юридичних осіб – суб’єктів Криму.
Ця Постанова викликала бурхливу реакцію в суспільстві, тож під тиском громадськості правління НБУ прийняло нову Постанову від 16.12.2014 № 810, за якою фізична особа, що є внутрішньо переміщеною особою та отримала передбачену законодавством довідку, котра засвідчує її проживання на материк, є резидентом України. З метою ідентифікації внутрішньо переміщеної особи місцем її проживання на території України є адреса житла, зазначена в довідці.
Тобто для підтвердження свого резидентства кримчанину достатньо отримати довідку відповідно до Постанови КМУ від 01.10.2014 № 509. Проте й на цьому, начебто легкому, шляху виникають численні проблеми. Так, є багато кримчан, які переселилися до материкової України, проте не мають зареєстрованого місця проживання на території Криму з різних причин. Тож у разі звернення для взяття на облік їх як осіб, що перемістилися з тимчасово окупованої території України, вони дістають відмову в реєстрації переселенцями, а це означає залишення їх у статусі нерезидента.
«Блокадний» Крим
Черговою несподіванкою для кримчан стала розміщена на офіційному сайті Державної адміністрації залізничного транспорту України 26 грудня 2014 року інформація про обмеження (фактично припинення) руху поїздів кримського напрямку з 27 грудня. Заборона стосується як пасажирських, так і вантажних перевезень. Ця несподівана «блокада», зумовлена нібито бажанням гарантувати «безпеку руху», суттєво обмежує кримчан у можливості виїжджати до материкової України. Регулярного автобусного сполучення також немає. Особливо негативно це позначатиметься на випускниках кримських шкіл, які мають бажання вступати до вишів на території материкової України (необхідний виїзд для складання атестації, ЗНО тощо).
А з 10 лютого 2015 року на ділянці прилеглих до Криму Новотроїцького та Чаплинського районів Херсонської області введено прикордонний режим відповідно до Постанови КМУ від 30.01.2015 № 38 «Про деякі питання підвищення рівня безпеки України». Фактично тимчасово, на період проведення АТО, ми можемо говорити про встановлення державного кордону між Кримом та материковою частиною України з усіма наслідками, як-от посилення й без того досить суворого митного та прикордонного контролю за переміщенням осіб та транспортних засобів через поки що «адміністративний кордон».
Перша річниця
Рік, що минув від часу анексії, рік, який Крим прожив в окупації, а частина кримчан – фактично у вимушеному переселенні, був надзвичайно важким для України. Він позначився втратою територій та людей, загостренням конфлікту на Сході та поглибленням кризи в суспільстві. І в певний час питання Криму та кримчан зникли з числа пріоритетних для нової влади.
Читайте також: Півострів близький і далекий
На жаль, багато проблем кримчан ще й досі не дістали нормативного вирішення. Наприклад, попри те що минув майже рік, для багатьох наших співвітчизників, місцем реєстрації яких є Крим, досі актуальним є питання заблокованих банківських рахунків, неможливість отримати свої депозитні вклади. Наразі жодна державна інституція, і насамперед Національний банк України, не втручається в цю ситуацію. Також невирішеним лишається питання отримання спадщини на анексованому півострові, оскільки там немає нотаріальних органів, які були б визнані легальними на території України. Важливим також є набуття кримчанами, які змінили місце реєстрації чи які не мають зареєстрованого місця проживання, статусу переміщених осіб.
Та за цими проблемами стоять люди, життя яких назавжди змінила окупація рідної землі. Ми, кримчани, сподіваємося, що їх вирішення не буде відкладено в довгу шухляду. І в такому мінливому сьогоденні твердження «Крим – це Україна» не втратить свого істинного значення.
P. S. Поки стаття готувалася до публікації, напередодні сумних лютневих роковин президент Петро Порошенко звернувся до українського народу. Лейтмотивом звернення стало запевнення в тому, що Україна ніколи не відмовиться від своїх суверенних прав на Крим, захищатиме всіма доступними засобами права людей, які там живуть, та обов’язково поверне контроль над тимчасово окупованою територією України.
Віримо.