Часом навіть можна відчути розгубленість і розчарування. Багатосторонні майданчики та міжнародні організації, які повинні були б пропонувати людству бачення кращого майбутнього, не стали ефективнішими. Вони навіть самі себе реформувати не в змозі.
Чи зможемо ми вирішити ці проблеми у 2017 році? Моя чесна відповідь — ні. Чи маємо шанс наблизитися до їх вирішення? Так.
Як своєрідний орієнтир я бачу для України в цих умовах три визначальні завдання на наступний рік:
1. Послідовна побудова демократичного й відкритого суспільства на принципах європейської демократії та поваги до прав людини.
Те, що за останні три роки в державному реформуванні ми досягли більшого прогресу, ніж за весь час незалежності, є лише першим кроком до цієї мети. Ми не зможемо вижити в сучасному світі без ефективної дерегуляції, передачі максимальних функцій на місцевий рівень, пенсійної реформи, фундаментального реформування систем освіти та охорони здоров’я, радикального збільшення транспарентності всіх процесів. Я вважаю, що для справжнього успіху нам потрібно менше держави й більше можливостей для особистості. Там, де держава є абсолютно необхідною, — національна безпека, оборона, зовнішня політика, — вона має залишитись, але стати кращою. Решту потрібно віддати людям.
2. Збереження солідарності цивілізованого світу й трансатлантичної спільноти з Україною задля боротьби з російською агресією.
Наші дипломатичні успіхи протягом останніх років не були б можливими без налагодження справжнього партнерства не тільки з провідними демократичними державами світу та міжнародними організаціями, а й із закордонним українством, неурядовими інституціями та провідними дослідницькими установами.
Лише за минулий місяць ми отримали два надзвичайно важливих рішення для нашої протидії агресору: позитивні результати голосування у Третьому комітеті ГА ООН резолюції щодо ситуації з правами людини в Криму, у якій Росія була засуджена як держава-окупант, а також річний звіт прокурора Міжнародного кримінального суду, у якому вказано на існування міжнародного збройного конфлікту між Україною та Росією.
Нас підтримуватимуть і надалі, але тільки якщо ми будемо достатньо сильні й здатні чинити опір російській гібридній війні. Допомагають лише сильним.
3. Побудова українського суспільства й бізнесу як глобального хабу між Європою та Близьким і Середнім Сходом, між Середземномор’ям та Азійсько-Тихоокеанським регіоном.
І це не про пріоритети зовнішньої політики України, не про забуту концепцію багатовекторності. Я кажу саме про побудову успішної європейської та процвітаючої України — сильної держави з упевненим бізнесом та забезпеченими й вільними громадянами. Переконаний, що саме така Україна, яка спромоглася провести всі реформи, навіть попри необхідність щодня протидіяти російській агресії, зможе і буде невід’ємним елементом нового світу.
Я думаю, що світ у 2017 році визначатиметься трьома словами: лідерство, популізм та людські цінності.
Читайте також: Realpolitik
Безумовно, на нас чекає чимало сюрпризів. Зокрема, і неприємних. Виклики міграції стануть ще глибшими. Демографічні процеси призведуть до зростання потоку біженців у країни з більш розвиненими економіками. Спалахи радикалізму — до нових терористичних атак. Вибори в Європі — до подальшого поширення популізму, розмивання європейських цінностей та посилення відцентрових тенденцій у ЄС.
Люди втратили довіру до еліт — чи тих, кого ми так називаємо, — і їхньої здатності вести вперед. Референдуми та масові маніфестації проти влади яскраво показують нам, що люди вже не хочуть механічної та політкоректної політики. Вони хочуть побачити, а інколи й показати, якими є справжні прагнення їхньої країни, емоції, життєві шляхи, як вони вбудовуються в загальний політичний курс держави та міжнародного співтовариства.
За всіх цих тенденцій, загроз і викликів головне не забути про значення особистості та людини. Якщо саме людина опиниться в центрі зовнішньополітичних стратегій держав або виборчих стратегій політиків, це змінить спіраль негативу, що закручується останніми роками.
У 2017-му люди обиратимуть своїх лідерів. На мою думку, ті, хто пообіцяє зберегти панівний на сьогодні спосіб життя, не матимуть великих шансів. Генрі Кіссінджер якось сказав, що завдання лідера — привести людей звідти, де вони є, туди, де вони ще не були. Я уточнив би: туди, куди вони неможливим вважали дійти.
Справжній лідер — це той, хто зможе запропонувати хоч і непростий, проте шлях уперед. Я за рух уперед.