Занедбані будівлі, поіржавілі індустріальні кістяки, знелюднені селища – ми все це бачили й до війни, і не тільки в регіонах, які охопив сепаратистський заколот. І не тільки в Чорнобильській зоні. Минула чверть століття від падіння СРСР, а рештки радянської промисловості так і лежать, покрилися мохом залишки того, чим знехтували мисливці за брухтом. Та й чи тільки остання чверть століття? Скільки й до того довгобудів ставало вічнобудами і врешті завмирало бетонними коробками з порожніми зіницями незасклених вікон. Нинішні журналісти, що бувають у зоні АТО, часом стають жертвами власної уяви. Приїздиш, наприклад, на позиції наших військ, ворог близько – десь за найближчим териконом, вирви від постійних артобстрілів, неприбрані уламки «Градів» і посеред цього вщент розбита якась чи то хата, чи то стодола. «Прямим попаданням?» – питаєш у бійців. Ті сміються: «Та це ще до війни розвалилося, колгоспне добро…»
Руїни стали для нас природним середовищем. Нове життя пульсує у склопластикових хмарочосах, інтернет-кабелях, антенах мобільного зв’язку, але все це на тлі летаргії гектарів порожніх земель, завмерлих промзон і просто «непотрібних» територій. Дороги в зоні бойових дій мало чим відрізняються від більшості наших автошляхів – ми сумно жартуємо з цього приводу. Безлад і занедбаність – візитівка пострадянського простору.
Імперія, що весь час вдавала із себе велетенський будмайданчик, а насправді протягом усієї своєї історії готувалася до глобальної війни, сама зрештою опинилась у стані повоєнної руйнації. Законсервувалась у ньому. Не вся, але значна її частина. У балтійських державах пострадянського мотлоху в рази менше – він там локалізований, зібраний у музеї. У тих крихітних країнах рани від «братства» і «дружби народів» майже загоїлися, бодай візуально нагадують про себе все менше і менше. Деякі ознаки одужання помітні у Грузії. Інші ж колишні республіки СРСР помітно припорошені іржею та пилом минулого, які заважає дихати, створює ілюзію, що життя в руїнах – це норма, а неповалені ідоли кривавих вождів – етонашаісторія…
Середовище проживання не може не впливати на свідомість. Руїни спокушають стати мародером тих, хто за інших обставин міг би спрямувати свою енергію в мирне русло. Наприклад, чиновника: скільки грошей «розпиляно» в нас на різних утилізаціях і відбудовах-розбудовах?! Недорозкрадене, недобудоване, недооцінене майно – це просто генератор корупції навіть у мирний час, годі вже казати про війну. Безлад і порожнеча здатні надихати хіба що кінематографістів, які можуть не заморочуватися з локаціями та декораціями і знімати фільми про кінець 40-х років минулого століття чи не в кожному другому нашому містечку – натура багата, навіть фантазувати особливо не доведеться. Жити ж постійно в такому «інтер’єрі» просто шкідливо для психіки, травми передаються з покоління в покоління, і жодна гордість за «славетне минуле» не компенсує комплексів людині, яка виросла в пострадянських нетрях і бачила, який вигляд має провінція навіть у небагатих європейських країнах.
Читайте також: Костянтинівка як попередження
Боротьбу з руїнами можна відкладати на період «після війни», чекати на остаточне проведення реформ у різних галузях, фінансову допомогу від міжнародних донорів, бюджетні дотації, приплив іноземних інвестицій, оновлення влади, широкі громадські слухання, зміну поколінь і просто кращі часи. Це відомий український шлях. Є ще один: малювати прожекти, і на місці кожного іржавого скелета й недобуду планувати щось не менш амбітне, ніж «Бурдж Халіфа», й очікувати щедрого фінансування «першої черги». З останніх прикладів достатньо навести проект реконструкції Будинку профспілок на майдані Незалежності в Києві. «Нові архітектурні форми» жваво розкритикували користувачі соцмереж, а найбільш конструктивно налаштовані навіть сформулювали альтернативну пропозицію – розбити на місці згорілої будівлі невеличкий парк. Годі сумніватися, що така ініціатива обійшлася б столиці в копійки порівняно з черговим нагромадженням скла і пластику. Ба більше, значну частину робіт узяли б на себе небайдужі кияни. Безоплатно. Та хіба тільки на Майдані це можливо? Знищення потворних уламків минулого, їх креативне перевтілення здатні змінити наше життя тут і сьогодні, інакше доба Нової Руїни триватиме ще не одне десятиліття.