Від моменту зйомок «Чужого» режисер, якому нині 74, попрацював у найрізноманітніших жанрах – від історичних епопей до бойовиків та фентезі, ба навіть легких комедій. Однак «Прометей» уперше після «Того, хто біжить по лезу» (1982) засвідчив його повернення до наукової фантастики. Як і «Чужий», ця кінострічка частково пояснює, чому на рішення Скотта повернутися до жанру, формованого за його активною участю, покладають стільки надій.
Ми спілкувалися із сером Рідлі в лондонському офісі його компанії Scott Free. Говорили про «Прометея», про новий прихід до старого жанру й шукали відповіді на одне з найактуальніших питань: для чого живе людина?
У. Т.: Ви можете сказати, що повертаєтеся до наукової фантастики після всіх цих років?
– Для мене вона чудовий всесвіт і необмежене поле творчості. Вибачте за кліше. В ній може діятися що хочеш, але треба зробити так, щоб в основі лежала хороша історія. А ще не варто зловживати цим жанром. У багатьох фантастичних стрічках немає оригінальності – купа декорацій та й годі. Чимало режисерів насправді не користуються науково-фантастичними ідеями, які можна реалізувати в цьому напрямі. Тут, по суті, можна робити, що завгодно, тільки правила свого сюжету треба створити наперед. Найважче – написати нормальний сценарій.
У. Т.: Коли у вас почалися зйомки, фільм (доречно чи ні) описували як приквел до «Чужого». У цьому сенсі щось змінилося?
– Насправді він відчиняє абсолютно інші двері. Значно ширші, ніж просто до монстрів і демонів. Тут немає нічого спільного з «Чужим», окрім кількох дрібних деталей. Ця кінострічка рухається у власному напрямку. Міркуючи, як її назвати, ми подумали: «А чом би й ні?» У назві «Прометей» є певна своя глибина й атмосфера. Поки що вона нам до вподоби і в трейлері бачиться доброю.
У. Т.: То що ж таке Прометей?
– Отут мушу говорити обережно. Ви знаєте, хто він був, – герой грецької міфології, який украв у богів вогонь і віддав його людям. Тож ідея ось яка: коли боги дають нам щось у подарунок, не слід зловживати й думати, ніби ми можемо з ними змагатися. Він украв вогонь, і на покару орел щодня клював його печінку. А щоночі вони її зцілювали, аби птах повернувся наступної доби і знову виривав його нутрощі. Це вічне пекло. Словом, не варто загравати з богами.
У. Т.: Отже, фільм розкриває ключові теми.
– Він про початок життя. Це велетенське «А що, якби?». Оця куля, на якій усі ми собі сидимо, існує до біса довго. Три мільярди років, здається. Хтось уже влучно зауважував (тільки не пам’ятаю хто): мовляв, якщо перед нами не було нікого, то що діялося на цій планеті весь час доти? Тільки наша зверхність не допускає існування когось раніше за нас і твердить нам, що ми були першими. Та чи ми справді перші люди?
Превельми сумніваюся. У народній пам’яті чи легендах досі живуть такі фантастичні й дивні штуки, як Атлантида, наприклад. Звідки воно взялося? Вона існувала чи це вигадка? Якщо так, коли це було? Три чверті мільярда років тому? Чи є якась сила, що верховодить над цим процесом?
У. Т.: У «Чужому» акторський склад не надто ладнав між собою. Це була така собі команда простих працівників. Тут це теж присутнє?
– Не зовсім. Проблема оригінального сценарію «Чужого» полягала у відсутності мотивації. Саме тому мене так не любили актори. Вони постійно просили якогось натхнення, і зрештою я їм у відчаї сказав: «Ваша мотивація така. Якщо він вас упіймає, то скрутить вам карк!» Потім написав для кожного персонажа біографію. Це їм дуже імпонувало, бо за неї можна було зачепитися. Працювати над образом повинні вони, а замість них це зробив я. Дуже злився на акторів – кумедно безпорадних і неохочих до спілкування між собою. Там були залаштункові ігри, політика. Та насамкінець ми дістали чудовий склад. А тут подорож дещо інша, тож і підійдемо до неї з іншого боку. В таких мандрах усі будуть пов’язані з наукою.
У. Т.: А вони розуміють, у що влипли в «Прометеї»?
– Кожен має свою думку з приводу того, що було до нас. Як на мене, це добре. Хороше запитання взагалі-то. Чи існує Бог? Чи створені ми кимось? Коли так, то ким? Яка сила нами керує? Що це за сутність, якої ми не в змозі навіть уявити, бо ще не перетнули межі її розуміння? Науковці до цієї думки ставляться зверхньо, але глибоко в душі теж, гадаю, замислюються над цим.
У. Т.: Поговорімо про персонажів «Прометея». Девід, якого грає Майкл Фассбендер, – андроїд.
– Ну тут нічого нового.
У. Т.: Схоже на алюзію до науковця-робота Еша, якого грає Єн Голм в оригінальному «Чужому».
– Якби в мене був величезний шмат металу і я висилав би його далеко в космос під наглядом самих лише комп’ютерів, мене не цікавило б, який у них інтелект, але на борту точно була б людина. Такою людиною, як і Еш, є Девід. Ми тут нічого не приховуємо. Точно знаємо, що він робить і хто він. Він собі там ходить у власному світі й може вимкнутися від нас, якщо захоче. Він господар.
У. Т.: Він схожий на Еша з його, м’яко кажучи, двозначними намірами?
– Ні. Це його антипод. Дуже веселий і приємний, милий. Він навіть питає: «Навіщо ви мене створили?» А Голловей (актор Лоґан Маршалл Ґрін. – Ред.) холодно відказує: «Була нагода, от і створили». Як ви почувалися б, якби ваш творець сказав таке про вас? У нього-бо теж почуття існують!
У. Т.: А Шоу, головна героїня, хто вона?
– Ми хотіли осмислити її персонаж з іншого боку, бо Сіґурні (Вівер, яка грала Ріплі в «Чужому». – Ред.) раніше була якимось незрозумілим молодшим офіцером. У цьому фільмі Шоу – науковець, яка підходить до того, що робить, із позиції не «чистої» науки, а віри. Вона вірить, що все зав’язано на ідеї нашого створення кимось. Інакше ми просто біологічний збіг обставин, математично неможливі. Якщо тільки не було чогось іще…
У. Т.: Нумі Репейс, яка грає Шоу, знімалась у «Шерлоку Голмсі 2», але краще її знають за шведською версією стрічки «Дівчина з тату дракона». Ви там її вперше помітили?
– Тепер я здебільшого шукаю натхнення в малобюджетному кіно. Тож мало беру з великих стрічок. Якщо є великобюджетний фільм, який: а) можна дивитись; б) його крутять у кінотеатрах, то це вже добре. У скандинавському кінематографі є якась особлива атмосфера. Вони і їхні персонажі холодні – мені це імпонує, бо я сам із Північно-Східної Англії і вважаю себе напівскандинавом. До речі, мій прадід був шведом, тому в мені тече крапля крові вікінгів. Мені вони подобаються, бо зовні в них усе має якийсь суворий вигляд, але їм притаманний особливий гумор.
У. Т.: Задля зйомок ви розширили майданчик «Агента 007» у Пайнвуді (найбільший у Європі, до речі) на 25%. Невже він був малуватий?
– Місця бракує завжди. Я там працював під час зйомок «Легенди» і спалив майданчик. Мені подобається, коли в акторів є своя авансцена і вони знають, де перебувають і що роблять. Не уявляю, як це, коли перед тобою порожній екран і ти кажеш усім: «А тепер коридором побігли монстри!»
У. Т.: «Чужого» описували як кіно про дім із привидами, тільки в космосі. «Прометей» у такому самому дусі?
– Скажу більше: це виявиться не зовсім те, чого ви очікуєте, але можу запевнити, що буде страшно.