«Ніколи знову!» – понині пишуть у соцмережах європейці у переддень 8 травня. «Але ж у нас тут — мирне життя!», – виправдовується знайома, якій подобається вірити, ніби війна в Україні — лише «кривавий регіональний конфлікт», що можна було б спинити, якби піти на компроміс з агресором. Коли Макрон у зверненні до нації прямим текстом назвав Росію загрозою для Франції, ця ж приятелька вжахнулася. «Він перебільшує! – роздратувалась вона. – Навіть якби Путін напав на Польщу або Литву, до Франції йому не дістатись, нехай би спочатку підкорив Німеччину».
Моя знайома належить до тієї категорії людей, яким подобається вірити, ніби про все на світі можна домовитись. Та що знайома? Більшість французів, з якими доводилося спілкуватись на тему Другої світової, роблять круглі очі, коли чують, що тої війни могло б не статися, якби не Мюнхенська угода та сліпа віра в дипломатію. «Чорна книга комунізму» досі не входить до шкільної програми, а тому зовсім не дивно, що багато людей гадки не мають, скажімо, про той факт, що до червня 1941-го французька компартія разом з СРСР були, за суттю, союзниками Німеччини.
Система рівноваги, де німецький нападник здобув заслужене покарання, а російський — незаслужене заохочення, протрималася довгі вісім десятків років. Сьогодні ж хиткий за задумом фундамент дав грубу тріщину. А що СРСР із спів-розпалювача війни перетворився на переможця, то й мир в інтересах спів-агресора не міг бути міцним. Непокаране зло розбещує. Збройні втручання «мирної» радянської армії в Угорщині, Чехославаччині, Афганістані логічно випливають з безкарності, якою радо скористалась Москва. Водночас, за Холодної війни, із західного боку залізної завіси виросло ціле покоління політиків, яке повірило, ніби НАТО з кремлівських вікон виглядає настільки загрозливим, що російська армія за жодних обставин не рушить у західному напрямку.
Війна в Україні — це наявний доказ, що безпекова схема, збудована по завершенню Другої світової війни, остаточно зламалася. Як любить нагадувати Макрон, від Львова до Страсбургу — лише три години літаком. А КАБи, винищувачі та дрони кордонами не переймаються. «Можливо, це наше останнє мирне літо», – сумно зазначає французький колега, який спеціалізується на безпековій тематиці. Експертні кола, на відміну від громадської думки, не плекають ілюзій ані щодо справжніх російських намірів, ані щодо крихкості мирного життя в Європі.
Чи гарантує НАТО європейську безпеку, попри ізоляціоністські заяви Трампа? Чи зможе Європа захищатись сама на випадок агресії, якщо Америка відмовиться воювати на її боці? Ці питання сьогодні аж ніяк не риторичні. 80 років чітких безпекових американських гарантій для Європи завершилися. Що далі?
А далі європейці мусять стати сильнішими, дорослішими, відповідальнішими. Польща, приміром, збільшила свої військові витрати до 4,7 % ВВП, не чекаючи повернення до влади Трампа. Тут не забули ані три розділи країни, ані лабети «мирного» Варшавського блоку. Скандинавські країни, Франція, Велика Британія, – всі, хто увійшов до «коаліції рішучих», – намацують новий безпековий союз, що міг би існувати і паралельно з НАТО, і як частина блоку, і навіть замість нього, якщо Сполучені Штати дійсно вийдуть з альянсу. На рівні тактики обговорюється створення міжнародного військового контингенту на підтримку України, або небесного щита на території сусідніх держав, що закривав би небо над нашими стратегічними об’єктами.
Участь України у новій парадигмі майбутньої європейської безпеки виглядала б очевидною. За три роки ЗСУ стала численною, потужною армією з реальним бойовим досвідом. Важливим стане місце Туреччини, що також має велике військо. Франція розмірковує над тим, чи не поширити дію своєї ядерної парасольки над цілим ЄС та зміцнює свою військову індустрію. Німеччина збільшила оборонний бюджет удвічі… Історики майбутнього колись розпишуть з необхідної для цього часової відстані, як саме з західного фінансового та технологічного ресурсу й відчайдушного українського спротиву викристалізувалася нова система координат. Вона неодмінно постане, бо втрата ілюзій — це завжди нова свобода і нові рішення.