«Ми вже починаємо помічати ознаки послаблення впливу Москви на її "ближнє зарубіжжя " – колишні радянські країни, які залишилися під щільним впливом Росії», – пише Річард Кемп на шпальтах британського The Telegraph.
На його думку, Москві життєво необхідно зберігати залежність країн колишньої імперії від ресурсів Федерації. Але оскільки Путін веде «катастрофічну війну» в Україні, його спроба відновити колишнє домінування може з тріском провалитись.
Це, зокрема, пов’язано із економічною шкодою, що її зазнали через війну колишні радянські держави-сателіти Москви. По-різному вони відреагували й на безпекові виклики. Одні держави підтримали повномасштабне вторгнення, але поряд з ними є й такі, що сумніваються у можливості Росії забезпечити протекцію їхній країні після того, що сталося 24 лютого.
Кемп наводить в якості прикладу напад Азербайджану на вірменські міста за межами Нагірного Карабаґу. На думку Кемпа, це ніщо інше, як випробування можливостей Москви в теперішніх обставинах. Після заворушень 2020 року Росія зберегла миротворчі сили у невизнаній республіці чисельністю 2000 осіб, проте зараз їх скоротили через розпал бойових дій в Україні.
Читайте також: Нагірний Карабаґ та осінь російської дипломатії
«І Вірменія, і Азербайджан все більше звертаються до Заходу, в тому числі для посередництва – це гірка пілюля, яку Москва мусить проковтнути, оскільки її власний вплив у регіоні зменшився», – констатує Кемп. Він згадує й про безпрецедентну критику прем’єра Вірменії Нікола Пашиняна на адресу Росії, що пролунала у серпні. Тоді Пашинян висловив сумнів в ефективності російських миротворців. На початку вересня Пашинян знов закликав до допомоги, але йому добре відомо, що Москва не в змозі її надати.
Кемп зауважує, що в цих умовах Вірменія зазнає особливого тиску. З одного боку, Азербайджан може продовжувати користуватись слабкістю Росії. А з іншого, Москві необхідно, щоб Вірменія приєдналася до Союзу Росії та Білорусі після війни.
Читайте також: «Грузинська мрія» проти української реальності
У Грузії, зазначає Кемп, поширюються схожі настрої. Після того, як близько 20% території країни були окуповані Росією внаслідок вторгнення 2008 року, у Грузії поділяють страхи Вірменії стосовно намірів Росії. Це знаходить вияв у грузинському нейтралітеті в питанні війни та порушеннях санкцій. Втім, Кемп переконаний, що оскільки Грузія «одна з найбільш орієнтованих на захід країн колишнього Радянського Союзу, неважко уявити, що позиція Тбілісі зміниться, якщо Україна продовжуватиме виявляти слабкість Кремля».
На думку Кемпа, «навіть Казахстан, близький і давній союзник Росії, зберіг нейтралітет щодо війни, відмовляючись допомогти Москві уникнути санкцій і відхиляючи вимоги Росії визнати незалежність «ДНР/ЛНР». Він навіть запропонував збільшити постачання енергоресурсів до ЄС і знайти газовий маршрут в обхід Росії».
Читайте також: Казахстан між Китаєм та Росією
Ідентично до цього, у серпні, інші держави Центральної Азії, разом з Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном і Узбекистаном, заговорили про диверсифікацію торговельних шляхів для уникнення зв’язку з Росією, зазначає Річард Кемп. Країни, які доволі довго були залежними від Росії, обговорювали перспективи регіональної співпраці з безпекових питань, адже навіть там очікують на ослаблення Москви.
«У той час, коли колишні радянські держави в Європі та на Кавказі дивляться на Захід, країни Центральної Азії дивляться на схід убік Китаю – як у пошуку економічної підтримки, так і, все частіше, безпеки», – констатує Річард Кемп.
«Ця нестабільшість може призвести до того, що Путін не лише не зможе реалізувати свій грандіозний план більш глибокої інтеграції колишніх радянських республік у сферу впливу Росії, але й послабить свій контроль над деякими з них, котрі перебували там роками. Його цілі поділяють політичні еліти у Москві, і, спостерігаючи, як розширюється прірва між їхніми цілями і здатністю їх реалізувати, вони напевно зададуться питанням, чи не час поміняти коней», – підсумовує Кемп.