«Колись маленька Галичина врятує велику Україну», – відомі слова українського письменника Пантелеймона Куліша виведено червоною фарбою на паркані дорогою зі Львова до Самбора. Слово «врятує» кимось закреслено. Хтозна чому.
Самбір – районний центр за 76 км від Міста Лева, на лівому березі Дністра, п’яте за населенням місто Львівщини. За найпопулярнішою з версій, своєю назвою завдячує колись дрімучим довколишнім лісам. Про «самі бори» нагадує й герб Самбора, один із найдавніших в Україні, – золотий олень, що скаче по зеленій траві. Кажуть, символізує він не тільки природу цих країв, а й тутешнє миролюбне населення… хоча шия оленя прошита стрілою.
– А що в Кийові думають про нашу владу? – примружує очі тутешній таксист, кремезний чоловік років 55. Ми їдемо з вокзалу до центру міста вулицею Бандери. Є на ній і пам’ятник Провідникові.
– Не питайте, – сміюся.
– Угу, – дядько задоволений відповіддю. – За Януковича краще було.
Потім пояснює: газ був дешевший.
Ласкаво просимо на поля фільтрації
Депутат Міської Ради, чоловік, років на 10 старший за таксиста, цінами на газ переймається менше. Він добре розуміє: рух у бік можливих позитивних змін важливіший за тимчасові фінансові труднощі. А зміни, він упевнений, будуть. Потрібно тільки «розбудовувати громадянське суспільство», потрібно, щоб населення самоорганізувалося, щоб не забувало Майдан і постійно контролювало всі шаблі влади.
Вирішити, упевнені в Самборі, можна й проблему з газом. Наприклад, опалювати електричною енергією, а не продавати її за кордон.
На зустріч Депутат Міської Ради приходить разом із представником місцевої Самооборони. Ми сідаємо за стіл, і чоловіки наперебій починають розповідати про проблеми міста. «Ми все про погане та про погане… але ви не подумайте, ми оптимісти», – час від часу бадьориться хтось із них. Обидва пройшли Революцію гідності.
«Як і всюди, порушення відбуваються в земельних питаннях. Звичайно, хотіли б, щоб влада діяла більш прозоро. Деякі місцеві олігархи дозволяють собі не вносити орендної плати за землю», – починає Депутат.
«Подивіться, у якому місці мешкає наш шановний мер міста. Зайшов своєю будівлею в паркову зону, що категорично заборонено! – переймає естафету самооборонівець. – А розподіл земель учасникам АТО? Якби ви побачили, де проживає мер і які ділянки виділили людям, котрі воювали, котрі бачили смерть… За територією цукрового заводу, де були колись поля фільтрації, де шалений, перепрошую, сморід! Усьому є межа. На запит щодо наявності вільних земльних ділянок у місті міська рада відповіла, що ділянок немає. А 40 скандальних, уже «роздерибанених» ділянок по інший бік парку, у якому живе мер?! Ті землі вони учасникам АТО не дали…»
Читайте також: Львів. Поміркований патріотизм
Впливає все це й на бажання захищати рідну країну. «Коли тільки почалися всі ті події, я пішов у військкомат. Мені сказали, що мені ще не час, – розповідає хлопець. – А тепер… Ми вже не раз їздили до Німеччини по бронежилети, які передавали на Схід. Не раз возили на східний фронт допомогу. Спілкуємося з хлопцями й бачимо, що робиться там, бачимо, як використовують бійців. Посадовці кажуть, що патріотизм пропав у людей, що вони не хочуть захищати державу… А я з цим не погоджуюся. Люди просто почали думати. Ті, хто був в АТО, змушені перекривати трасу, бо їм не дають статусу учасника бойових дій… Триває війна, а наші депутати Верховної Ради йдуть на канікули на місяць… Потрібно воювати з владою, щоб вибити допомогу родині загиблого бійця… Заради Бога! Ми бачимо, що й тут є ворог, із яким треба боротися».
Чи є проблеми з контрабандою? «Думаю, те, що робиться на Закарпатті, є й тут. У нас митниця… багато питань. Фури серйозними партіями, по десять – двадцять, проїжджають без розмитнення, і про це всім відомо… А ви бачили, що дуже багато машин із польськими номерами? Наші підприємці, представники переважно малого й середнього бізнесу, купують там, у Польщі, авто з їхньою реєстрацією. Оплачують там страхування, техогляд… І всі ті платежі йдуть у бюджет сусідньої держави. Від цього наш бюджет дуже серйозно недоотримує», – розповідає Депутат Міської Ради.
Тим часом хлопець із Самооборони згадує про бабусь, які заробляють на кордоні «підсадкою», щоб мати гроші на хліб. Він упевнений: починати треба не з них, а зверху. «Говорять про контрабанду? Нехай почнуть із себе!»
«…А ще в нас люблять їздити п’яні! – окреслює він ще одну проблему. – Це все бездіяльність наших даішників. Хтось їм кум, хтось брат, хтось сват – відпускають… Потрібно викорінювати це. І обов’язково змінювати законодавство: за п’янку за кермом забирати права на п’ять-шість років. Це ж загроза життю. Сам покалічишся, бо ти дурний, напився, ще й людей можеш покалічити…»
Також на Самбірщині активно вирубують ліс. «Ми зараз недалечко від’їдемо від міста – і побачите, щоб багато не говорити. Я й сам хочу подивитися», – запрошує Депутат Міськради.
«Не москалі»
У лісі до нас приєднується ще один небайдужий: Депутат Районної Ради. Жвавий і розумний чоловік… на нерозмитненій машині з польськими номерами. До того ж напідпитку, хоча й за кермом, щоправда, він цього й не приховує.
Депутат Міської Ради пояснює: друга довелося «висмикнути» несподівано, а він саме дещо святкував… «Та ми вчора святкували, – усміхається Депутат Районної Ради. – Сьогодні «поправляємося».
Читайте також: У Львові затримали сепаратистів з «Галицького яструба», що діяли за кошти РФ
Чому не розмитнює машину? Дорого. За кошти, які на це підуть, пояснює, можна купити собі ще тачок п’ять. Треба змінювати законодавство, щоб цього не було. А поки що так…
Ми довго блукаємо лісом, «насолоджуючись» краєвидами. Подекуди від тутешнього лісу залишився лише «фасад». За ним гектари пеньків, які, якщо вирубка кількарічної давності, вже поросли ожинником, обабіч котрого височіють берези. «Це не ділове дерево», – розводить руками Депутат Районної Ради. Нікому воно не потрібне.
Вирубуються дерева не тільки несанкціоновано, а й на державному рівні. Але в такому разі повинна реалізовуватися програма відновлення лісу: його мають засаджувати новими деревами. Але молодняку не видно на жодній із ділянок.
За радянських часів тут, у лісах Самбірщини, був розташований таємний військовий об’єкт – ракетна база. Утім, нині від неї залишилися лише гори сміття й будівлі на кшталт бункера, спорудженого з напівкруглих плит. «Неділові» плити. А от решту споруд, пояснюють депутати, з легкої руки тутешньої влади спеціально для цього найняті працівники розібрали на будівельний матеріал. З нього в Самборі звели будинки, не здійснюючи жодного радіологічного контролю за цеглою та іншим добром.
Де-не-де купи сміття, яке залишають любителі пікніків. «І це ж не москалі тут насмітили… Це ми самі!» – обурюється хлопець із Самооборони.
Уже вечір. Прогулянку час завершувати. Депутати наполягають: треба поїхати перекусити й перекинутися ще кількома словами. Їдемо двома машинами, однією з яких – тією, що нерозмитнена, – і далі керує не зовсім тверезий чоловік.
Від алкоголю в кафе не відмовляється жоден із водіїв. Випивши грамів 150 горілки, згодом сяде за кермо й Депутат Міської Ради. Не п’є тільки хлопець із Самооборони. Він – хороший, щирий і трохи сумний – усе заводить розмови про війну. Обмінюємося інформацією. Ділимося тим, що бачили самі, ділимося розповідями друзів. Картина невтішна. Але що ж, таке життя…
Читайте також: Світло із Заходу
«А я все одно добровольцем піду!» – хильнувши ще 50 грамів, зненацька повідомляє Депутат Районної Ради. Напевно, завтра він передумає. Але зараз саме час випити стоячи – за «дух, що тіло рве до бою»…
І за те, що цей вислів ми згадуємо вже на десятій хвилині застільної розмови: колись маленька Галичина неодмінно врятує велику Україну… Якщо, звісно, врятується сама.